У Брюсселі ЄС увійшов у режим надзвичайного саміту, де питання України фактично витіснило все інше. Лідери зібралися, щоб вирішити, чи запускати механізм фінансування Києва за рахунок заморожених російських суверенних активів, але старт вийшов нервовим.
Ключовий симптом кризи — перенесення дебатів про українське фінансування далі в порядок денний. Формально це пояснюють «технічними командами», що паралельно допилюють текст гарантій. По суті — це пауза, бо в кімнаті немає консенсусу, а час спливає.
Серце проблеми — Бельгія. Саме там, у Euroclear, зосереджена основна маса іммобілізованих російських коштів. Брюссель боїться, що якщо Росія виграє суди або вдарить «гібридно», рахунок, репутаційний і фінансовий, прилетить насамперед бельгійцям.
Прем’єр Барт Де Вевер тримає лінію жорстко: без максимально конкретного розподілу ризиків та захисту від наслідків він не погоджується. Його аргумент простий: ринок має бачити, що ЄС не перетворює депозитарій на політичний інструмент із непередбачуваними втратами.
Для опонентів Де Вевера проблема інакша: без цієї схеми Україна може отримати фінансову діру вже навесні, а для ЄС це буде стратегічний провал. Тут лунає «або гроші сьогодні, або кров завтра», бо ставка — не лише Київ, а й довіра до європейської сили.
Польський прем’єр Дональд Туск фактично озвучив позицію «без ілюзій»: російські активи — єдиний реалістичний інструмент, бо альтернативи типу спільного боргу не мають політичного ресурсу. У цій логіці дискусія вже не «чи», а «як», і саме в деталях сидить диявол.
Ці «деталі» — набір запобіжників для держав, що найбільше підставляються під ризик. У переговорах прокручується конструкція «репараційної позики», де Україна отримує гроші зараз, а повернення прив’язується до майбутніх виплат Росії за збитки, якщо вони колись будуть.
Прем'єр-міністр Бельгії Барт де Вевер прибуває на зустріч з прем'єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером у Лондоні 12 грудня — Бен Стансалл
Щоб розблокувати Бельгію, ЄС запропонував пізні гарантії, які розширюють захист без автоматичного збільшення ризику для платників податків. Ідея така: невикористана частина пакета стає першою «подушкою», якщо раптом доведеться компенсувати Росії повернення активів.
Важливий нюанс: ЄС планує дати Україні близько 90 мільярдів євро на найближчі два роки, а решта обсягу в ширшій конструкції створює буфер. Якщо цього буфера не вистачить, тоді вмикаються міждержавні гарантії, і ризик стає спільним, а не бельгійським.
Москва, зі свого боку, грає на зрив і страх. Російський центробанк уже пішов у суд проти Euroclear, а тепер сигналізує про намір розширити наступ на європейські банки, які також тримають заблоковані кошти. Це створює фон «юридичної війни», де тиск іде хвилями.
Сам факт загрози нових позовів виконує дві задачі. По-перше, він має змусити сумнівні столиці тиснути на гальма. По-друге, він живить тезу, що активи — токсичний інструмент, який може налякати інвесторів і підірвати довіру до європейської фінансової інфраструктури.
В середині ЄС обговорюють навіть силовий сценарій процедури: частина столиць натякає на кваліфіковану більшість, аби формально обійти опір. Але тут холодний душ: якщо Бельгія не «на борту», фізично гроші з Euroclear не поїдуть, навіть якщо політична математика вийде.
Тому реальна битва йде не в залі засідань, а в коридорах. Головуючі зміщують теми, щоб виграти години для юристів і фінансистів. Публічно обговорюють розширення, бюджет ЄС і конкурентоспроможність, а ключове питання чекає на «пакетну угоду».
Паралельно в Брюсселі присутній Зеленський, і це теж сигнал про терміновість. Він прямо говорить, що без грошей виникатимуть і політичні питання, включно з найболючішим — Донбасом. І так само наголошує: завершення війни без гарантій безпеки буде лише паузою.
Зеленський додав ще один вузол до переговорів: Запорізька АЕС. Для України це не тільки символ окупації, а й енергетичний актив, який має працювати, якщо країна хоче пережити зиму й відновлення. Але в поточних домовленостях ця тема лишається відкритою.
Президент України Володимир Зеленський заявив, що не може сказати, чи вдалося йому переконати прем'єр-міністра Бельгії Барта Де Вевера відмовитися від заперечень проти використання російських активів для фінансування кредиту Києву під час їхньої сьогодніш — через politico.eu
Окремо він звернувся до США майже демонстративно, англійською, під камери. Сенс прозорий: Вашингтон може реально тиснути на Путіна, і Київ хоче від США не ролі «посередника», а ролі «примусу», через санкції та важелі впливу.
Для ЄС це створює додатковий тиск на результат. Якщо Європа не знаходить фінансового рішення, вона ризикує виглядати статистом у процесі, де США і РФ торгуються про майбутнє континенту. Саме тому фінансова схема стає питанням геополітичної суб’єктності.
Додатковий фон саміту — інші конфліктні теми, що розігрівають атмосферу. У Брюсселі протестують фермери, і хоч Mercosur формально «не головне», політично він отруює переговорний простір. Коли вулиця тисне, лідерам складніше продавати ризикові рішення.
Європарламент, принаймні на словах, обіцяє не гальмувати. Його голова заявляє про готовність швидко провести процедури, аж до голосування вже в січні. Це важливо, бо навіть ідеальна домовленість лідерів нічого не варта без швидкої юридичної доріжки.
Усе це відбувається на тлі розмов про довгостроковий бюджет ЄС до 2027 року. І тут виникає спокуса «запасного виходу»: якщо активи не підуть, доведеться думати про борг або інші інструменти. Проблема в тому, що політичної волі на спільний борг бракує.
Тому конструкція «російські активи як база» тримається не від любові, а від безвиході. Вона дає великий ресурс без миттєвого удару по національних бюджетах, і це робить її найпривабливішою для більшості. Але один слабкий вузол у Бельгії тримає всю систему.
Якщо компроміс не буде знайдено, наслідки для України будуть рахуватися не комюніке, а касовими розривами, скороченням видатків і падінням стійкості під ударами Росії. Для ЄС наслідок — удар по довірі до здатності діяти, а не лише чергова сварка.
Якщо компроміс буде знайдено, ЄС отримає інший ефект: він покаже, що може поєднати право, фінанси і безпеку в одну рішення-машину. Але ця перемога матиме ціну: доведеться закріпити механізми ризик-шерінгу, кризового реагування та захисту фінінституцій.
Найнебезпечніший сценарій — «ні туди, ні сюди»: коли лідери розходяться без чіткої схеми, але з обіцянкою «продовжити роботу». Для ринку це невизначеність, для Києва — паніка, для Москви — сигнал, що шантаж працює. Саме тому нічні торги майже неминучі.
У найближчі тижні стане видно, чи перетвориться ця історія на першу справді системну «репараційну архітектуру», чи залишиться тимчасовим латанням. На майбутнє висновок грубий: Європа або навчиться приймати ризики колективно, або її розбиратимуть поодинці.
