У Кортіна-д’Ампеццо ранок почався не зі стартового сигналу, а з переговорів біля траси. За кілька хвилин до заїзду Владислав Гераскевич почув те, що для спортсмена звучить як вирок: недопуск. Емоції не приховували навіть посадовці.
Причиною став «шолом пам’яті» — каска з портретами українських спортсменів, убитих війною. Гераскевич наполягав: це не агітація, а вшанування загиблих, частину з яких він знав особисто. В Італії, де Ігри стартували 6 лютого, тема миттєво стала центральною.
Формально рішення ухвалювали через заборону політичних проявів на полі змагань: арена має лишатися «нейтральною». Саме тому президентка МОК Кірсті Ковентрі втрутилася особисто — й вийшла з розмови зі сльозами, не переконавши спортсмена.
За попереднім аналізом Дейком, конфлікт не про один шолом, а про те, хто визначає межу між пам’яттю й політикою під час війни Росії проти України. Раніше «Дейком» уже фіксував, що цей кейс стане тестом для нових правил висловлювань на Іграх.
МОК і федерації спираються на Athlete Expression Guidelines, які забороняють «вираження» під час самого виступу та в офіційних церемоніях, залишаючи соціальні мережі й медіазони відносно вільними. Цей «коридор» правил діє після пом’якшення підходу у 2020-х, але не на старті.
Пан Гераскевич та його батько, Михайло Гераскевич, у четвер увечері провели прес-конференцію в українському консульстві в Мілані, щоб обговорити його дискваліфікацію — Вінсент Албан
Пан Гераскевич стверджував, що його данина нічим не відрізняється від тих, які інші спортсмени демонстрували на Іграх — Вінсент Албан
Компроміси пропонували: чорна пов’язка, демонстрація шолома в інтерв’ю, але не в заїзді. Гераскевич відмовився, підкресливши, що для нього «є речі важливіші за медалі». У підсумку його дискваліфікували рішенням журі IBSF.
Далі — юридичний маркер: апеляцію до CAS відхилили, визнавши обмеження «розумними й пропорційними» та такими, що зберігають фокус на спорті. Навіть якби рішення було іншим, часові рамки й завершення стартів ускладнювали б повернення в боротьбу.
Саме тут народжується головне запитання для Олімпіади-2026: чи може меморіал бути «політичним висловлюванням», якщо на ньому немає лозунгів і назв держав? МОК відповідає жорстко: зображення, жести й символи теж створюють послання, а поле гри не має бути трибуною.
Критики ж бачать інше: правила застосовуються нерівномірно, а «нейтральність спорту» стає вибірковою. У медіа згадували приклад фігуриста Максима Наумова, який після прокату показав фото батьків, загиблих у авіакатастрофі, — і не був покараний.
Для України контекст принципово інший: війна Росії проти України триває з 2022 року, і загибель спортсменів — не «приватна трагедія», а наслідок агресії. Тому Київ трактує заборону як гру на користь агресора: Володимир Зеленський відзначив Гераскевича державною нагородою.
Пан Гераскевич був прапороносцем України на церемонії відкриття в Кортіні минулого тижня — Джеймс Гілл
Після завершення естафети командного спорту у четвер увечері члени української команди стали на одне коліно та підняли шоломи на знак солідарності зі своїм дискваліфікованим співвітчизником — Джеймс Гілл
МОК, зі свого боку, посилається на захист атлетів від тиску держав і груп, які можуть примушувати до заяв на камери. Це прагматична логіка: якщо дозволити один сильний символ, завтра з’явиться десяток конфліктів із різних воєн — і «санкціоновані» та «несанкціоновані» страждання.
Та «свобода вираження» в спорті не зводиться до гасел. Пам’ять — теж мова, і в суспільствах, що воюють, вона часто стає частиною ідентичності. Саме тому шолом із портретами сприйняли як спробу «винести реальність на лід», а не як політичну кампанію.
Показово й те, що сам Гераскевич був у медальній зоні за результатами тренувань і мав шанс на високий фініш. У таких умовах протест — це не дешевий PR, а свідома ціна кар’єри, яку він будує понад десятиліття. Конфлікт стає людським, не лише нормативним.
Найболючіше для МОК — імідж «єдності» на фоні допуску частини росіян у нейтральному статусі та тривалих дискусій про межі покарання держави-агресора. Коли на трибунах чути «це дискримінація», нейтральність перестає бути технічним терміном і стає політичним фактом.
Вихід із пастки — у точнішому розмежуванні: меморіал жертв війни та агітація за позицію держави не є тотожними. Нинішні формулювання Rule 50 та супровідних гайдлайнів залишають надто багато простору для «смаку інтерпретації», а отже — для звинувачень у подвійних стандартах.
Олена Смага, українка, яка змагається з санного спорту, у вівторок одягла на рукавичку напис на підтримку пана Гераскевича — Річард Хіткот
Владислав Гераскевич з України під час тренування в шоломі на знак пошани спортсменам, які загинули під час російського вторгнення в Україну, Італія — 11 лютого 2026 року — Атіт Перавонгмета
Практичний компроміс, який обговорюють неофіційно в олімпійських колах, міг би виглядати так: офіційна «зона пам’яті» (перед стартами або після фінішу), де атлет може показати символ без втручання у змагальний момент. Це знімає ризик «хаосу на трасі» й не стирає право на вшанування.
Рішення CAS уже працює як прецедент на дорогу до Лос-Анджелеса-2028: воно юридично підсилює лінію МОК і робить майбутні апеляції складнішими. Водночас суспільний ефект протилежний — заборона перетворила «шолом пам’яті» на головний символ перших тижнів Ігор.
Для українських спортсменів урок жорсткий: якщо поле гри закрите для символів, лишаються медіазони, соцмережі й командна солідарність поза стартом. Але це також означає, що пам’ять про загиблих знову «виносять за дужки» — туди, де її менше видно світові.
Олімпійські цінності завжди жили в напрузі між правилами й реальністю. В Мілан—Кортіна ця напруга стала відчутною на швидкості 100+ км/год, коли моральний жест зіштовхнувся з буквою регламенту. Питання тепер не в тому, хто «правий», а чи здатні правила говорити людською мовою під час війни.
Пан Гераскевич — перший український спортсмен, який змагався у скелетоні на Олімпіаді, і був прапороносцем своєї країни під час церемонії відкриття — Алессандра Тарантіно
