Потенційна передача Україні значної партії застарілих боєприпасів із турецьких військових складів викликала різку реакцію міжнародних правозахисників. Human Rights Watch закликала Конгрес США заблокувати відповідний запит Анкари, наголошуючи на ризиках, які, на думку організації, така зброя може створювати для цивільного населення.
Йдеться не просто про старі артилерійські боєприпаси. У центрі дискусії опинилися десятки тисяч снарядів і реактивних боєприпасів із касетними бойовими частинами, які десятиліттями перебували на зберіганні. За оцінкою правозахисників, сукупно вони містять понад 10 мільйонів вибухових суббоєприпасів.
У Human Rights Watch вважають, що вік та технічний стан таких боєприпасів можуть стати серйозною проблемою. Організація стверджує, що застарілі касетні снаряди можуть бути менш надійними та точними, а частина суббоєприпасів може не спрацювати одразу. Саме ця обставина, на думку правозахисників, створює довгострокову небезпеку для людей і територій, де відбуваються бойові дії.
Заступниця директора Human Rights Watch у Вашингтоні Ніколь Віддерсгайм заявила, що відправлення старих касетних боєприпасів у зону бойових дій може створити значний гуманітарний тягар. Вона наголосила, що міжнародна спільнота вже багато років намагається обмежити використання такого озброєння саме через його потенційні наслідки для цивільного населення.
За словами представниці організації, понад сотня держав приєдналися до Конвенції про касетні боєприпаси, яка забороняє їх використання, виробництво, передачу та накопичення для держав-учасниць. Водночас Україна, США та Туреччина не є сторонами цієї конвенції, тому юридична ситуація щодо таких боєприпасів для них відрізняється.
Особливу увагу правозахисники звертають на походження частини озброєння. Деякі з боєприпасів, за наявними даними, вироблялися в Туреччині на основі американських ліцензій, виданих ще у 1987 році. Таким чином, йдеться про боєприпаси, розроблені та виготовлені в зовсім інших військово-технологічних умовах.
Основну частину турецького запиту, як зазначається у матеріалах Конгресу США, становлять артилерійські снаряди, які американські військові зняли з озброєння ще у 1994 році. Тоді були припинені експлуатація відповідних гаубиць і використання боєприпасів цього типу.
Водночас сама передача озброєння має ширший контекст. Згідно з офіційним протоколом роботи Конгресу США від 6 серпня, Туреччина продала Україні 70 балістичних ракет M39 ATACMS, 12 реактивних систем залпового вогню M270, а також десятки тисяч касетних боєприпасів. Державний департамент США вже надав дозвіл на перепродаж відповідного озброєння, однак остаточні формальні процедури погодження з Конгресом ще мають бути завершені.
Загальна початкова вартість цієї партії, за наведеними даними, становила близько 255,9 мільйона доларів. Водночас точна сума, яку Україна заплатила Туреччині за озброєння, публічно не розголошувалася.
Серед конкретних позицій називають 2524 некеровані реактивні снаряди M26 калібру 227 мм із касетними бойовими частинами DPICM. Такі боєприпаси можуть використовуватися реактивними системами M270 та HIMARS. Також до переліку входять 47 тисяч касетних артилерійських снарядів M509A1 калібру 203 мм, які можуть застосовуватися, зокрема, радянськими самохідними артилерійськими установками 2С7 «Піон».
Саме масштаб запланованої передачі робить ситуацію особливо чутливою. Для України, яка веде затяжну війну та постійно потребує боєприпасів для артилерії й реактивних систем, навіть старі запаси можуть мати значну військову цінність. Водночас правозахисники ставлять інше питання: якою буде ціна використання зброї, що десятиліттями зберігалася на складах і має суперечливу репутацію через особливості касетних боєприпасів.
Тепер остаточне рішення щодо американського погодження може стати важливим політичним сигналом. Конгресу США доведеться балансувати між питаннями військової підтримки України, контролем за експортом озброєння та гуманітарними аргументами правозахисних організацій.
Для України ця історія також демонструє складність сучасної війни: на полі бою важливими стають не лише новітні системи, а й величезні запаси боєприпасів, накопичені десятиліттями. Проте те, що може виглядати як спосіб швидко посилити артилерійські можливості, одночасно породжує серйозні дискусії про безпеку та наслідки на роки вперед.
Таким чином, питання турецьких боєприпасів перетворилося на значно ширшу суперечку — між нагальною потребою України у військових ресурсах та вимогами міжнародних правозахисників мінімізувати ризики для цивільних. І тепер увага прикута до Конгресу США, від рішення якого залежить, чи отримає ця масштабна партія озброєння остаточне зелене світло.
