Адміністрація Дональда Трампа оголосила, що наступного року надасть початкові 2 мільярди доларів на гуманітарну допомогу ООН. Для системи, яка живе у режимі хронічного дефіциту, це сигнал полегшення, але його супроводжує ультимативний тон і вимога жорстких змін.
Заява фактично закріплює статус США як найбільшого донора міжнародної гуманітарної системи у 2026 році. Однак у Вашингтоні підкреслюють: обсяг підтримки вже не буде таким, як у минулі роки, а «традиційна модель» фінансування вважається надто дорогою й неефективною.
Ключова умова нової угоди — радикальна оптимізація під егідою ООН. Держдеп прямо вимагає консолідувати гуманітарні функції, зменшити бюрократичні витрати, прибрати дублювання програм і припинити те, що названо «ідеологічним дрейфом» у системі допомоги.
Формулювання «адаптуйтеся, скорочуйтеся або зникніть» стало не просто медійною цитатою, а рамкою для нового підходу США. Фактично це попередження, що фінансування залежатиме від здатності агенцій ООН доводити результат і змінювати внутрішню архітектуру управління.
У 2025 році внесок США у гуманітарні зусилля ООН становив близько 3,38 мільярда доларів, або приблизно 14,6% глобального обсягу, за даними ООН. Це значно менше, ніж у попередні роки, коли американські внески часто наближалися до третини загального фінансування.
На тлі цього Вашингтон продовжує скорочення зовнішніх програм. Риторика Трампа про марнотратство й шахрайство в іноземній допомозі перетворилася на рішення про демонтаж USAID і урізання численних напрямів, що боляче вдарило по реагуванню на кризи та довгострокових проєктах.
Наслідки таких скорочень вже відчули в різних регіонах: від екстреної відповіді після землетрусів до медичних досліджень і протималярійних програм. Це створює парадокс: США одночасно урізають двосторонні інструменти, але намагаються зберегти важелі впливу через багатосторонню платформу ООН.
Нова схема передбачає, що гроші підуть не напряму сотням окремих грантів, а в «парасольковий» фонд під управлінням Управління ООН з координації гуманітарних питань, тобто OCHA. Саме там обіцяють посилити контроль, прозорість та швидкість перенаправлення ресурсів.
США та OCHA планують підписувати серію меморандумів про взаєморозуміння для розподілу допомоги. Модель орієнтована на 17 пріоритетних країн, які переживають наслідки воєн, голоду та стихійних лих, і саме це коло отримає фінансування в межах нового механізму.
У переліку названі держави з гострими гуманітарними потребами, зокрема Україна, М’янма, Чад, ДР Конго та Південний Судан. Поряд із ними згадуються і країни, важливі для США з міграційного та регіонального погляду, такі як Гватемала, Гондурас і Сальвадор.
Водночас список не охоплює низку криз, які ООН традиційно відносить до найтяжчих, зокрема Афганістан і Ємен. Це підживлює дискусію: чи є нова модель суто гуманітарною, чи вона також відображає зовнішньополітичні пріоритети Вашингтона та його внутрішню політику.
Окремо наголошено, що Газа не входить до цього пакета і фінансуватиметься іншими каналами, попри гостру нестачу допомоги навіть після оголошеного перемир’я. Такий поділ створює додаткові ризики фрагментації, коли різні конфлікти отримують нерівні «вікна фінансування».
Американська сторона стверджує, що перехід від сотень проєктних грантів до консолідованого фонду дозволить зекономити майже 2 мільярди доларів. Аргумент простий: менше дублювання, менше адміністративних витрат, більше коштів на їжу, медицину, укриття й логістику.
У Держдепі нову модель представляють як «якірне зобов’язання», яке має підштовхнути інших донорів збільшувати внески. Ідея полягає у «розподілі тягаря» між розвиненими країнами, щоб гуманітарна система не залежала непропорційно від одного бюджету.
Держсекретар Марко Рубіо підкреслює, що ООН доведеться різати «баласт» і запроваджувати сильні механізми підзвітності та нагляду. Для ООН це означає, що майбутнє фінансування дедалі більше буде прив’язане до показників ефективності й аудитів, а не до історичної ролі агенцій.
Керівництво OCHA називає внесок «віховим», який може стати опорою планів надати екстрену допомогу десяткам мільйонів людей у 2026 році. У гуманітарному секторі цінують передбачуваність: навіть часткове «якірне» фінансування допомагає планувати склади, закупівлі та коридори доставки.
Водночас оптимізм стриманий, бо розрив між потребами та ресурсами залишається колосальним. Керівники гуманітарних структур визнають: 2 мільярди доларів — це лише частина від суми, яку ООН намагається зібрати на наступний рік для екстрених програм.
Показовий приклад — Судан, де багаторічна громадянська війна спричинила масові переміщення населення і голод у великих регіонах. Всесвітня продовольча програма повідомляла, що зібрала лише невелику частку запитаного фінансування, і подібні провали повторюються в інших кризових точках.
Коли бюджетна «яма» стає системною, гуманітарні агенції вимушені урізати пайки, скорочувати медичні поставки, закривати табори або переводити їх у режим мінімального виживання. Це прямо впливає на біженців, дітей, людей із хронічними хворобами та регіони, де немає альтернативних джерел підтримки.
Політичний ефект оголошення не менш важливий за фінансовий. США демонструють, що не виходять із глобальної гуманітарної системи, але переходять на «умовний контракт»: гроші — в обмін на реформу гуманітарного сектору, централізацію, контроль і відмову від надмірної інституційної складності.
Для ООН це означає жорсткий вибір. Якщо консолідація справді зменшить бюрократію, система може стати швидшою та прозорішою. Але якщо «реформа через скорочення» зламає спеціалізовані ланцюги, ризик провалу на місцях зросте — особливо у війнах, де логістика й безпека критичні.
У 2026 році гуманітарні потреби, ймовірно, не зменшаться: війни, голод і кліматичні катастрофи лише множать запити. Тому ключовим стане не сам факт внеску США, а те, чи зможе нова модель фінансування ООН поєднати ефективність, підзвітність і швидкість без втрати реальної допомоги людям.
