Засновник Evergrande Хуей Ка Янь, відомий у материковому Китаї як Сюй Цзяїнь, 20 серпня отримав довічне ув’язнення. Суд у Шеньчжені також довічно позбавив його політичних прав, постановив конфіскувати особисте майно та продовжити стягнення незаконно отриманих коштів.
Для людини, яка у 2017 році була найбагатшою в Азії зі статками понад $45 млрд, фінал виявився майже дзеркально протилежним піку кар’єри. Хуей постав перед судом після трьох років фактичного зникнення з публічного життя і після квітневого процесу, на якому визнав провину та заявив про каяття.
Справу побудували навколо восьми обвинувачень, серед яких незаконне залучення коштів населення, шахрайство при зборі фінансування, неправомірне кредитування, незаконне використання коштів, шахрайський випуск цінних паперів, порушення розкриття інформації та хабарництво.
Evergrande Group та Hengda Real Estate отримали окремі корпоративні штрафи на загальну суму 15,82 млрд юанів, або близько $2,35 млрд. Суди також винесли вироки десяткам інших фігурантів, включно із синами Хуея та колишніми керівниками групи; максимальні строки сягнули 18 років.
За аналізом «Дейком» відкритих і перевірених матеріалів, головне значення вироку полягає не в падінні ще одного китайського мільярдера. Суд фактично підбив кримінальний підсумок моделі Evergrande — системи, де безперервне зростання, дедалі більші борги й агресивні продажі приховували погіршення фінансової основи.
Китайський суд встановив, що масштабні порушення тривали у 2016–2021 роках. У формулюваннях вироку влада наголосила на надзвичайно великих сумах, тяжких економічних збитках та серйозній шкоді суспільству, пов’язавши поведінку Хуея з порушенням економічного порядку країни.
Це суттєво змінює спосіб, у який офіційний Пекін описує крах Evergrande. Наприкінці 2021 року влада ще називала проблеми компанії «індивідуальним ризиком», який можна локалізувати. Через п’ять років засновник отримав довічний строк за систему злочинів, що супроводжувала роботу групи.
Одним із найважливіших доказів масштабу проблеми стали бухгалтерські дані. Китайський регулятор встановив, що у 2019–2020 роках Hengda передчасно визнавала продажі, завищивши сукупну виручку більш ніж на 560 млрд юанів, а прибуток — більш ніж на 90 млрд юанів.
Ці цифри мали не лише бухгалтерське значення. На основі спотвореної звітності компанія виходила на ринок облігацій і залучала нові кошти, тоді як інвестори отримували хибне уявлення про її фінансовий стан. У 2024 році регулятор назвав такі випуски шахрайськими та довічно усунув Хуея від ринку цінних паперів.
Механізм, який зрештою зламався, десятиліттями здавався надзвичайно ефективним. Evergrande купувала землю, продавала квартири ще до завершення будівництва, використовувала аванси покупців і нові кредити для запуску наступних проєктів та повторювала цикл у дедалі більшому масштабі.
Такий бізнес процвітав, доки житло дорожчало, міста розширювалися, банки легко кредитували забудовників, а покупці вірили, що нерухомість практично не може втрачати в ціні. Evergrande перетворила цю логіку на одну з найагресивніших моделей корпоративного зростання в сучасному Китаї.
На піку група мала близько 1300 девелоперських проєктів більш ніж у 280 містах і складалася з понад трьох тисяч юридичних осіб. Її інтереси поширилися на управління нерухомістю, електромобілі, спорт та інші галузі, що зробило структуру надзвичайно складною для подальшої ліквідації.
Хуей став одним із найяскравіших символів китайської історії «з бідності до мільярдів». Виходець із сільської Хенані, який працював у металургії, заснував Evergrande 1996 року в Гуанчжоу й використав найбільший процес урбанізації в історії для побудови імперії на сотні мільярдів доларів.
Проте головним паливом цієї імперії була не тільки урбанізація, а й борг. Evergrande позичала у банків, інвесторів, постачальників, власників облігацій і покупців інвестиційних продуктів. Навіть працівників компанії в період гострого дефіциту ліквідності підштовхували вкладати власні гроші.
Поворот настав у 2020 році, коли Пекін вирішив обмежити надмірне кредитне плече забудовників. Нові правила перекрили доступ до постійного рефінансування саме тим компаніям, які найбільше залежали від нових боргів. Evergrande швидко втратила здатність підтримувати звичний темп обертання грошей.
У 2021 році група почала пропускати платежі, а наприкінці року фактично перейшла до дефолту. На той момент її зобов’язання перевищували $300 млрд. Масштаб зробив Evergrande не просто банкрутом, а каталізатором кризи довіри до всієї китайської моделі житлового будівництва.
Покупці квартир опинилися в особливо складному становищі. У китайській системі житло часто продавалося задовго до завершення будинку, тому сім’ї могли вже обслуговувати іпотеку за квартиру, якої фізично ще не існувало. Коли забудовники зупиняли будівництво, фінансовий ризик перекладався безпосередньо на домогосподарства.
Саме тому крах Evergrande вдарив не тільки по банках чи великих фондах. Для мільйонів китайців квартира була головним способом накопичення сімейного багатства. Падіння цін, незавершені будинки й банкрутства девелоперів підірвали уявлення про нерухомість як майже гарантовано безпечну інвестицію.
Наслідки швидко поширилися на інших забудовників. Галузь, яка роками підтримувала продажі землі місцевими урядами, попит на сталь, цемент, побутову техніку й меблі, перетворилася на джерело слабкості. Китайська економіка втратила один із найпотужніших механізмів стимулювання внутрішнього попиту.
У січні 2024 року Високий суд Гонконгу наказав ліквідувати China Evergrande Group після провалу спроб реструктуризації. Але ліквідація не стала швидким способом повернути гроші кредиторам: масштаб групи, тисячі юридичних осіб і різні юрисдикції зробили процес надзвичайно повільним.
До середини 2025 року ліквідаторам вдалося реалізувати активи лише приблизно на $255 млн, тоді як подані кредиторами вимоги становили близько $45 млрд. Навіть ці $45 млрд не дорівнюють загальним історичним зобов’язанням групи, а відображають вимоги безпосередньо до ліквідованої структури.
Це пояснює, чому конфіскація особистого майна Хуея має передусім каральне й символічне значення. Навіть значні активи одного засновника не можуть закрити фінансову діру такого масштабу. Кредитори ще роками з’ясовуватимуть, що реально можна повернути з корпоративного лабіринту Evergrande.
Ліквідатори вже намагаються повернути кошти й через судові позови до професійних радників. У 2026 році вони заявили претензію приблизно на $8,4 млрд до структур PwC, звинувативши аудитора у неналежній перевірці звітності. PwC заперечує частину юридичних підстав цих вимог.
Сам факт такого позову розширює питання відповідальності. Evergrande роками отримувала кредити, продавала облігації та публікувала перевірену звітність, тому її історія стосується не лише того, що робив засновник, а й того, як банки, аудитори, регулятори та інвестори оцінювали очевидно зростаючі ризики.
У 2025 році акції Evergrande остаточно виключили з Гонконзької фондової біржі. Компанія, ринкова вартість якої на піку перевищувала $50 млрд, завершила біржову історію після тривалого припинення торгів. З корпоративного чемпіона вона перетворилася на юридичний портфель активів і претензій.
Але китайська житлова криза не закінчилася разом із біржовим життям Evergrande. У липні 2026 року ціни на нове житло в 70 найбільших містах знову знизилися на 0,1% за місяць і на 3,2% у річному вимірі. Зростання за місяць зафіксували лише 17 із 70 міст.
Ці показники особливо важливі, бо криза триває вже п’ятий рік. Пекін не допустив неконтрольованого обвалу фінансової системи, але так само не зміг швидко повернути домогосподарствам бажання купувати квартири. Відновлення залишається нерівномірним і концентрується переважно у найбільших містах.
Слабкість нерухомості тепер безпосередньо впливає на споживання. Коли вартість головного сімейного активу падає, а перспектива його подорожчання стає невизначеною, домогосподарства схильні більше заощаджувати. Саме така обережність стала однією з причин слабкого внутрішнього попиту в Китаї.
Липнева макростатистика 2026 року підкреслила проблему. Роздрібні продажі зросли лише на 0,6% рік до року, промислове виробництво сповільнилося, а інвестиційні показники погіршилися. На цьому тлі житлова криза залишається одним із головних каналів, через які слабкість переходить у ширшу економіку.
Другий квартал також показав уповільнення зростання ВВП до 4,3% у річному вимірі. Китай продовжує компенсувати слабший внутрішній попит сильним експортом і промисловістю, особливо в технологічних секторах. Але така конструкція не усуває проблему втраченої довіри до житлового ринку.
Пекін відповідає переважно точковими заходами: міста послаблюють обмеження на купівлю житла, збільшують доступні іпотечні програми та намагаються скорочувати надлишкові запаси. У серпні навіть Пекін знову пом’якшив правила купівлі, але влада поки уникає повторення масштабного боргового стимулу минулого.
Це принципова відмінність від старої моделі. Китайська влада хоче стабілізувати нерухомість, але не повернутися до системи, у якій борг і забудова були головними двигунами зростання. Тому відновлення неминуче повільніше, а збитки мають бути розподілені між забудовниками, кредиторами, інвесторами та власниками житла.
У цьому сенсі довічний вирок Хуея виконує ще одну політичну функцію. Він персоніфікує відповідальність за найгучніший корпоративний крах країни й демонструє, що держава карає шахрайство. Але він не відповідає на складніше питання: чому система дозволила такій моделі вирости до масштабів Evergrande.
Сам Хуей став майже ідеальним символом завершеної епохи. Він піднявся разом із урбанізацією, земельним бумом і вірою в нескінченне зростання житла, став одним із найбагатших людей світу, а потім побачив, як його статки, компанія й політичний статус зникли разом із кредитним механізмом, який усе це підтримував.
Засновник Evergrande Хуей Ка Янь тепер, імовірно, проведе решту життя у в’язниці. Для кримінальної справи це майже фінальна крапка. Для Китаю — ні: незавершені проєкти, втрати кредиторів, слабкі ціни на житло й обережність споживачів продовжують жити окремо від людини, яка побудувала імперію.
Саме тому вирок 20 серпня є водночас завершенням і нагадуванням. Пекін може конфіскувати майно засновника, оштрафувати його компанії й ліквідувати корпоративну оболонку. Значно складніше ліквідувати економічні наслідки десятиліть, коли нерухомість була для Китаю не просто галуззю, а головною машиною створення багатства.
