У травні 2014 року бронемашина під командуванням Михайла Драпатого проломила проросійські барикади в Маріуполі. Епізод увійшов до української військової міфології як образ офіцера, який не чекає ідеальних умов, а діє всередині хаосу.
Дванадцять років потому Драпатий очолив Збройні сили України в момент, коли особистої рішучості вже недостатньо. Йому належить керувати армією, що одночасно стримує російський наступ, перебудовує мобілізацію, розширює дронову війну й готується до нової кампанії ударів по енергетиці.
Призначення 43-річного генерал-майора замість Олександра Сирського стало не просто зміною командувача. Воно позначило спробу перейти від радянської вертикалі, заснованої на контролі зверху, до системи, де швидкість рішень, дані, технології та ініціатива нижчих командирів визначають результат бою.
За оцінкою Дейком, Драпатий отримав один із найширших суспільних мандатів серед українських воєначальників за час повномасштабної війни. Але цей кредит довіри водночас є пасткою: очікування змін настільки високі, що навіть об’єктивні обмеження можуть швидко перетворитися на його особисту відповідальність.
Його прихід став завершенням гострої кризи у військово-політичному керівництві. Звільнення міністра оборони Михайла Федорова, який уособлював технологічну модернізацію, спричинило протести й вивело назовні конфлікт між реформаторами та прихильниками централізованого командування.
Драпатий підтримував курс на ширше застосування безпілотників, роботизованих платформ і цифрового управління. Тому його призначення стало політичним сигналом: президентська команда визнала, що стара модель вже не відповідає війні, де технологічний цикл іноді змінюється швидше, ніж проходить погодження наказу.
Суть реформи полягає не в тому, щоб замінити піхоту дронами. Вона має змінити співвідношення між людиною, машиною та інформацією. Українська «лінія дронів» створює за переднім краєм багатокілометрову зону ураження, де розвідка, ударні БПЛА й автоматизовані системи повинні зупиняти противника до контакту з основними позиціями.
Цей підхід уже допоміг сповільнити російське просування й частково компенсувати нестачу особового складу. Проте він працює лише тоді, коли підрозділи швидко отримують техніку, частоти, боєприпаси, аналітику та свободу змінювати тактику без багатогодинного погодження з Генштабом.
Саме тут починається головний конфлікт нового командувача із системою. В українській армії зберігається культура, за якої командир на місці часто не може своєчасно відійти з уразливої позиції, перегрупувати людей або змінити спосіб застосування сил без дозволу вищого штабу.
Така централізація створює ілюзію контролю, але в умовах прозорого поля бою вона збільшує втрати. Дрони бачать пересування, артилерія швидко реагує на координати, а позиція, яка ще вранці мала тактичну цінність, увечері може перетворитися на пастку.
Українські солдати минулого місяця готуються запустити безпілотники Dragon по цілі в Росії з нерозголошеного місця в Україні — Брендан Гоффман
Від Драпатого очікують, що він поверне відповідальність на той рівень, де виникає інформація. Командир роти або батальйону має не лише виконувати наказ, а й отримати право адаптувати його до ситуації. Проте децентралізація вимагатиме іншої підготовки офіцерів, надійного зв’язку та культури, яка не карає за обґрунтовану ініціативу.
Це значно складніше за видання нового статуту. Радянська модель тримається не лише на генералах, а й на страху молодших командирів, формальній звітності, приховуванні проблем і перекладанні відповідальності. Змінити її під час війни означає ремонтувати двигун, не зупиняючи машину.
Президент поставив перед новим головнокомандувачем вимогу не допустити паузи в операціях. Далекобійні удари, атаки по російській логістиці, оборона Донбасу та розвиток середньої дальності мають продовжуватися без зниження темпу.
Ця вимога пояснює найбільший оперативний ризик ротації. Кожна зміна керівництва створює період невизначеності: перерозподіляються повноваження, змінюються канали доповідей, командири очікують нових директив. Росія спробує використати навіть короткий збій для посилення тиску на фронті.
Тому першим показником успіху Драпатого стане не нова доктрина, а відсутність провалу в перехідний період. Якщо українські сили збережуть керованість і темп ударів, нове командування отримає простір для глибших змін. Якщо фронт похитнеться, реформа одразу перейде в режим аварійного управління.
Другим тестом стане мобілізація. Нестача людей залишається однією з найнебезпечніших проблем ЗСУ, але вона не зводиться до кількості доступних громадян. Військо втрачає потенційних рекрутів через слабку підготовку, непрозорий розподіл, корупцію та недовіру до командування.
Драпатому доведеться переконати суспільство, що вступ до армії не означає потрапляння в систему, де життя людини є дешевшим за формальне утримання позиції. Без зміни ставлення до підготовки, ротацій і евакуації поранених жодна інформаційна кампанія не відновить мотивацію.
Третій виклик — оборонні закупівлі. Новий головнокомандувач може визначати потреби війська, але не контролює повністю рух коштів, вибір виробників і політичні домовленості навколо контрактів. Саме тут технологічна реформа стикається з найстійкішими інтересами старої системи.
Перехід до масового застосування дронів і роботизованих платформ змінює структуру військових витрат. Частина традиційних постачальників ризикує втратити замовлення, тоді як нові компанії отримують доступ до великих бюджетів. Боротьба за доктрину тому невіддільна від боротьби за гроші.
Якщо виробники постачатимуть те, що зручно виготовляти, а не те, що потрібно фронту, жодна реформа командування не спрацює. Система закупівель має скоротити шлях від бойового запиту до серійного виробництва й дозволити швидко відмовлятися від технологій, які противник уже навчився нейтралізувати.
Президент України Володимир Зеленський і Головнокомандувач Збройних сил України генерал-полковник Олександр Сирський відвідують виставку нових українських безпілотників-ракет «Пекло», присвячену Дню Збройних сил України, на тлі нападу Росії на Україну, в — Валентин Огіренко
Окрема зона ризику — відносини з президентом. Володимир Зеленський схильний особисто занурюватися в оперативні питання, тоді як військові реформатори вимагають чіткого розмежування між політичними цілями та способом їх досягнення.
Цивільний контроль над армією є необхідним, особливо під час затяжної війни. Але він не повинен перетворюватися на дистанційне керування окремими операціями. Президент визначає стратегічну мету й ресурси, тоді як військове командування має відповідати за тактику, ризики та застосування сил.
Для Драпатого цей баланс буде особливо складним. Він прийшов на хвилі вимог більшої автономії командирів, але призначений президентом після суспільної кризи. Йому доведеться одночасно зберігати довіру Банкової й доводити війську, що зміна не була лише політичною поступкою протестувальникам.
Його попередник був передбачуваним виконавцем рішень, що робило відносини з політичним керівництвом стабільнішими. Драпатий має іншу репутацію — польового командира, який ставить результат і збереження людей вище за бюрократичний комфорт.
Проте особиста репутація не гарантує інституційної незалежності. Якщо Генштаб, Міністерство оборони, президентська вертикаль і командування видів військ продовжать конкурувати за повноваження, новий головнокомандувач може опинитися відповідальним за рішення, яких фактично не контролює.
На нього також чекає зимова кампанія. Росія готуватиметься до нових ударів по енергетичній системі, тоді як запаси ракет для ППО залишаються обмеженими. Командуванню доведеться одночасно захищати міста, прикривати фронт і зберігати засоби для критичної інфраструктури.
На Донбасі російська армія продовжує повільний наступ, спираючись на чисельність, керовані авіабомби та готовність приймати високі втрати. Драпатий має зупинити цю машину без повернення до дзеркальної війни на виснаження, у якій Україна має менший демографічний ресурс.
Саме тому технологічність для нього не є модною доктриною. Це спосіб змінити математику війни: збільшити відстань ураження, зменшити присутність людини в найнебезпечнішій зоні та перетворити кожного оператора, сенсор і дрон на частину єдиної системи.
Ейфорія навколо призначення може допомогти на початку, піднявши моральний стан військових і суспільства. Але вона швидко мине. Після неї залишаться втрати, дефіцит людей, конкуренція відомств, складні союзники та противник, який також навчається.
Михайло Драпатий отримав мандат на зміни, але не отримав права на довгий перехідний період. Його завдання — перебудувати культуру командування, не втративши керованості; дати офіцерам свободу, не зруйнувавши дисципліну; приймати політичні цілі, не віддаючи політикам тактичне управління.
Успіх нового головнокомандувача вимірюватиметься не кількістю нових структур і презентацій. Він стане помітним тоді, коли накази почнуть рухатися швидше, втрати зменшаться, технології швидше потраплятимуть на фронт, а командири перестануть боятися ухвалювати рішення.
У 2014 році Драпатому було достатньо проломити одну барикаду. Тепер перед ним значно міцніша перешкода — військова система, яка водночас довела свою життєздатність і накопичила небезпечну інерцію. Від того, чи зможе він змінити її під час бою, залежить не лише його кар’єра, а й здатність України витримати наступний етап війни.
.jpg)
