Призначення Михайла Драпатого головнокомандувачем Збройних сил стало найбільшою зміною української військової вертикалі від початку повномасштабної війни. Володимир Зеленський замінив Олександра Сирського після кількох днів протестів і відкритого конфлікту навколо оборонної реформи.
Драпатому 43 роки. Він воює проти Росії з 2014-го, командував Сухопутними військами, керував обороною на Харківському напрямку та працював із найнапруженішими ділянками фронту. Його кар’єра формувалася вже всередині сучасної війни, а не в радянській військовій традиції.
Зміна головнокомандувача відбулася через кілька днів після звільнення міністра оборони Михайла Федорова. Його відставка вивела людей на вулиці й перетворила кадрову ротацію на кризу довіри до того, як держава визначає майбутнє армії.
За оцінкою Дейком, рішення щодо Драпатого стало спробою зупинити цю кризу без повернення до попередньої конфігурації. Зеленський не відновив Федорова на посаді, але усунув Сирського — головну фігуру, з якою прихильники реформ пов’язували опір технологічним змінам.
Сирський залишає посаду зі складною спадщиною. Він відіграв важливу роль в обороні Києва, Харківській операції та бойових діях у Курській області. Водночас частина військових звинувачувала його в надмірно жорсткому стилі командування й рішеннях, що призводили до невиправданих втрат.
Такі закиди виникали й раніше, але довго залишалися розпорошеними між фронтовими підрозділами, ветеранами та військовими оглядачами. Відставка Федорова об’єднала їх у ширшу вимогу: армія має не тільки утримувати фронт, а й змінювати спосіб управління війною.
Драпатий став символом цієї можливості ще до призначення. Його сприймають як бойового генерала нового покоління — достатньо досвідченого для командування великою армією, але не настільки пов’язаного зі старою системою, щоб вважати її процедури недоторканними.
Його перші слова були підкреслено стриманими: відповідальність, повна зосередженість і повага до людей, які захищають країну. У цій формулі немає готової доктрини, але є головний політичний запит — повернути солдатові відчуття, що його життя є критерієм якості командування.
Саме повага до військовослужбовця стала слабким місцем попередньої вертикалі. Мобілізація, підготовка поповнення, переведення між частинами, забезпечення бригад і використання піхоти часто сприймалися як окремі адміністративні процеси, а не як єдина система збереження бойового ресурсу.
Перед Драпатим стоїть завдання перетворити цей ресурс із витратного матеріалу на стратегічну цінність. Україна не має російського демографічного резерву, тому її військова перевага залежить від підготовки, технологій, якості командирів і здатності зменшувати втрати.
Це означає, що реформа армії не може обмежитися заміною прізвища на вершині. Потрібні зміни в Генеральному штабі, корпусній структурі, системі бойової підготовки й розподілі відповідальності між стратегічним командуванням та командирами на місцях.
Зеленський уже окреслив цей напрям. Драпатий, Євгеній Хмара та Павло Паліса мають підготувати оновлену оборонну стратегію, продовжити корпусну реформу й відповісти на запити бойових командирів щодо зброї, дронів та обладнання.
Це принципова зміна управлінської логіки. Раніше потреби фронту надто часто проходили довгий шлях через штаби, міністерства й закупівельні структури. Нова модель повинна скоротити відстань між проблемою в бригаді та рішенням у Генштабі або на виробництві.
Драпатий успадковує армію, що веде одночасно кілька різних війн. Піхота утримує позиції під постійним тиском, безпілотні системи контролюють десятки кілометрів простору, далекобійні удари руйнують російську логістику, а ППО захищає міста й енергетику.
Об’єднати ці компоненти в одну оборонну стратегію значно складніше, ніж окремо керувати наземними операціями. Головнокомандувач має визначати, як розподіляти дефіцитні ракети, дрони, людей і боєприпаси між негайною обороною та ударами, що дають результат через місяці.
Президент окремо наголосив, що кампанія далекобійних «санкцій» і програма ударів середньої дальності триватимуть без перерви. Це означає, що кадрова перебудова не повинна зупинити тиск на російську енергетику, військове виробництво та логістичні вузли.
Для Драпатого це створює перший тест: провести передачу командування без втрати темпу. У війні навіть коротка пауза може дозволити противникові перегрупуватися, відновити склади, посилити напрямок або пристосуватися до української тактики.
Другим тестом стане мобілізація. Зеленський вимагає «реального бачення» цього процесу — формула, яка фактично визнає вичерпаність нинішньої моделі. Проблема полягає не тільки в кількості людей, а в довірі до навчання, командування й правил проходження служби.
Без цієї довіри будь-яке посилення мобілізації лише поглиблюватиме напругу. Держава має пояснювати, куди потрапляє людина, як її готують, хто відповідає за її життя і чому одні підрозділи отримують ресурси швидше за інші.
Третім випробуванням стане технологічна війна. Відставка Федорова показала, що дрони, цифрові системи й оборонні стартапи вже є не допоміжною частиною армії, а окремою політичною силою. Їхні творці вимагають права впливати не лише на закупівлі, а й на саму доктрину.
Федоров привітав призначення Драпатого як «голос змін, який більше неможливо було ігнорувати». Це не означає автоматичного союзу між ними, але створює можливість знову з’єднати військове командування з технологічним середовищем, розірваним після урядової ротації.
Майбутнє самого Федорова залишається невизначеним. Зеленський запропонував йому керівну посаду, що має об’єднати технологічні можливості держави, однак колишній міністр раніше наполягав на поверненні до Міністерства оборони.
Ця невизначеність показує, що кадрова криза ще не завершена. Призначення Драпатого зняло головну вимогу протестів — відставку Сирського, але не дало остаточної відповіді, хто керуватиме оборонними технологіями й матиме повноваження змінювати закупівлі.
Виконувач обов’язків міністра оборони Євгеній Хмара представляє інший тип управлінця — силовика з досвідом спеціальних операцій і глибоких ударів. Його співпраця з Драпатим може дати оперативний результат, але міністерство потребує також бюджету, інституційної дисципліни й цивільного контролю.
Найбільший ризик полягає в тому, що нова команда спробує задовольнити всі очікування одночасно: зменшити втрати, посилити фронт, прискорити мобілізацію, збільшити удари по Росії та швидко перебудувати командування. Ресурсів для негайного виконання всього цього немає.
Тому успіх Драпатого залежатиме від здатності визначити послідовність. Які ділянки фронту є пріоритетними, які бригади потребують відновлення, де дрони можуть замінити людей, а де технологія не здатна компенсувати нестачу підготовленої піхоти.
Не менш важливою буде готовність сперечатися з політичним керівництвом. Головнокомандувач не повинен бути ані автономним центром влади, ані виконавцем будь-якого рішення Банкової. Його роль — професійно пояснювати ціну політичних цілей і межі можливостей армії.
Протести створили небезпечний, але необхідний прецедент. Українське суспільство показало, що навіть під час війни вважає військове командування предметом публічної відповідальності. Це підвищує тиск на владу, але водночас не дозволяє системі закриватися від критики.
Призначення Драпатого стало відповіддю на цей тиск, проте не повинно перетворитися на спробу його нейтралізувати. Якщо нове командування не змінить ставлення до солдата, технологій і фронтової ініціативи, символічний кредит довіри швидко вичерпається.
Україна входить у новий етап війни без вирішального прориву на землі, але з дедалі сильнішою кампанією ударів по російському тилу. Її перевага залежатиме від того, чи зможе армія швидше за противника поєднати масове виробництво, бойовий досвід і командну гнучкість.
Драпатий отримав посаду не в момент стабільності, а в момент відкритого конфлікту між старою військовою культурою та новою моделлю війни. Його завданням буде не обрати одну зі сторін, а створити систему, де досвід не блокує зміни, а технологія не підміняє відповідальність.
Зміна головнокомандувача може стати початком реформи або лише способом зняти політичну напругу. Різницю визначать не перші заяви, а рішення щодо людей, корпусів, мобілізації, дронів і командирів.
Українська армія отримала нового керівника. Тепер вона має отримати нові правила — достатньо гнучкі для технологічної війни й достатньо людяні для країни, яка більше не може дозволити собі платити за помилки життями.
