Ще кілька років тому ідея дрона, який переносить інший дрон, здавалася одним із найперспективніших напрямків розвитку безпілотної війни. Великий апарат мав доставляти невеликі FPV ближче до цілі, заощаджуючи їхній акумулятор, а встановлений на носії ретранслятор — забезпечувати стабільний зв'язок на значній відстані.
Здавалося, що така схема може стати відповіддю одразу на кілька головних проблем FPV: обмежену дальність, залежність від радіозв'язку та вплив засобів радіоелектронної боротьби.
Але війна внесла свої корективи.
Технології почали розвиватися швидше, ніж очікували конструктори. На фронті з'явилися оптоволоконні FPV, потужніші ударні безпілотники, так звані «мідлстрайки», нові засоби РЕБ і, що особливо важливо, дрони-перехоплювачі.
У результаті класичний дрон-носій виявився не таким універсальним рішенням, як передбачалося.
Проте сама концепція не зникла. Навпаки, українські військові зараз намагаються знайти для неї нове місце у системі бойових дій.
Ідея народилася через проблему дальності
Коли FPV-дрони почали масово використовуватися на фронті у 2023 році, військові дуже швидко зіткнулися з їхнім головним обмеженням.
FPV міг бути дешевим, точним і достатньо потужним, але акумулятор визначав, наскільки далеко він здатен долетіти. Чим далі оператор намагався відправити дрон, тим більше енергії витрачалося на сам політ.
Збільшення батареї не завжди вирішувало проблему. Додаткова вага забирала частину корисного навантаження, а отже, доводилося вибирати між дальністю та бойовою частиною.
Іншим шляхом стало вдосконалення зв'язку. Військові піднімали антени, збільшували потужність передавачів, використовували ретранслятори.
Але і тут виникали проблеми. Потужніші та помітніші системи зв'язку могли привертати увагу радіорозвідки.
Тоді з'явилася проста на перший погляд ідея: не змушувати маленький FPV летіти десятки кілометрів самостійно — доставити його ближче до цілі іншим апаратом.
Так великий дрон перетворювався на своєрідний повітряний транспорт для малих безпілотників.
«Матка» могла доставити FPV на десятки кілометрів
Українські підрозділи почали використовувати важкі бомбери як носії для FPV. За словами військових, такі апарати могли переносити один або кілька дронів на відстань у десятки кілометрів.
Після скидання FPV отримував можливість працювати вже на коротшій дистанції від точки запуску до цілі.
Це давало одразу кілька переваг.
По-перше, маленький дрон економив акумулятор.
По-друге, оператор отримував можливість довше контролювати його на фінальному етапі польоту.
По-третє, носій міг працювати як ретранслятор, підтримуючи зв'язок між оператором та FPV.
Такий підхід дозволяв використовувати FPV не лише для одиночних ударів, а й для підтримки штурмових груп. Носій міг доставляти дрони до району бойових дій, після чого вони використовувалися для ураження укриттів та інших цілей перед просуванням піхоти.
У 2024 році концепція отримала подальший розвиток. Як носії почали розглядати не лише великі бомбери, а й безпілотники літакового типу.
Саме тоді на фронті з'явилися різні імпровізовані конструкції, у яких під крилами встановлювали FPV-дрони.
На папері все виглядало переконливо.
Але війна швидко показала слабкі місця цієї системи.
Чому «дрони-матки» не стали масовими
Одна з головних проблем — складність організації такого вильоту.
Звичайний FPV потребує оператора та відповідної наземної інфраструктури. Дрон-носій додає ще один рівень управління.
Потрібно організувати політ великого апарата, доставити його в потрібний район, визначити момент запуску FPV, забезпечити зв'язок між усіма компонентами системи, а потім ще й ефективно використати сам ударний дрон.
Фактично один бойовий епізод може вимагати більше людей і часу.
Колишній військовослужбовець 59-ї окремої штурмової бригади Олександр «Serg Marco» Карпюк зазначає, що для використання таких систем потрібно значно більше персоналу, тоді як звичайний екіпаж FPV здатен за той самий час здійснити набагато більше запусків.
Це критично важливо в умовах війни, де кількість операторів, техніків і підготовлених екіпажів є таким самим ресурсом, як дрони та боєприпаси.
Другий фактор — залежність від умов польоту.
Радіогоризонт, рельєф, перепади висот та перешкоди можуть серйозно впливати на якість зв'язку.
Тобто навіть технічно справна система не гарантує стабільного результату на кожній ділянці фронту.
Технології обійшли «матку»
Однак, мабуть, найбільший удар по класичній концепції завдали інші технологічні рішення.
Насамперед це оптоволоконні FPV.
Такий дрон не залежить від радіоканалу управління в тому вигляді, як традиційний FPV. Відповідно, один із головних аргументів на користь носія — необхідність забезпечити зв'язок на великій відстані — частково втратив актуальність.
Другим фактором стали «мідлстрайки».
Це більші та дорожчі безпілотники, але вони здатні самостійно доставляти бойову частину на значні відстані. Якщо один апарат може виконати завдання без необхідності перевозити додатковий FPV, складна конструкція носія вже не завжди виправдана.
І тут виникла ще одна проблема, яку кілька років тому було важко передбачити.
Носій сам став ціллю.
Дрони-перехоплювачі змінили правила
Поширення дронів-перехоплювачів стало одним із найсерйозніших викликів для великих безпілотників.
Дрон-матка має очевидну особливість: він повинен летіти ближче до району бойових дій, щоб доставити свій вантаж.
А чим ближче він підходить до переднього краю, тим вищий ризик бути виявленим і знищеним.
У результаті виникла парадоксальна ситуація.
Дрон, який мав економити ресурси, сам міг стати дорогим і вразливим елементом системи.
Саме тому частина підрозділів відмовилася від використання великих носіїв безпосередньо біля переднього краю. Деякі такі апарати нині застосовують переважно для логістики або інших завдань.
Проте це не означає, що концепція повністю провалилася.
Вона просто змінилася.
Наступний етап — «штурмова матка»
Українські військові зараз розглядають можливість створення спеціалізованих носіїв для штурмових операцій.
Ідея полягає вже не просто у тому, щоб доставити два FPV якомога далі.
Носій має стати частиною комплексної системи.
Він може виконувати розвідку, забезпечувати ретрансляцію, перевозити ударні дрони та повертатися після виконання завдання.
Тобто мова поступово переходить від «дрона, який несе дрон» до багатофункціональної безпілотної платформи.
Саме це може стати ключем до майбутнього концепції.
Якщо носій використовується лише для доставки FPV, його цінність обмежена. Якщо ж він одночасно бачить поле бою, передає інформацію, підтримує зв'язок і доставляє кілька різних типів безпілотників, його застосування стає набагато логічнішим.
Головна умова — низька ціна
Військові та виробники сходяться ще в одному: дрон-носій не повинен коштувати як складна авіаційна система.
Інакше економіка такого застосування перестає працювати.
Якщо носій коштує кілька мільйонів гривень і має високі вимоги до обслуговування, втрачати його через один бойовий виліт стає надто дорого.
Тому перспективними можуть виявитися простіші та дешевші конструкції.
Один із прикладів — український дрон «Вересень», який у Vyriy Industry називають «дроном-батьком». За заявленими характеристиками, він має переносити два FPV на відстань до 60 км, а його вартість становить близько 5 тисяч доларів.
Саме такі параметри показують, у якому напрямку може рухатися концепція: більше функцій, менше складності та максимально низька ціна.
Носій повинен бути настільки дешевим, щоб його втрата не ставила під сумнів доцільність усієї операції.
Наземні «матки» поки програють повітряним
Ідея дрононосця не обмежується повітрям.
Українські інженери також експериментують із наземними роботизованими платформами та безекіпажними катерами.
Однак можливості цих систем суттєво відрізняються.
Наземному роботу необхідно фізично дістатися до району запуску. На передньому краї це надзвичайно небезпечно. Платформу можуть виявити ще до того, як вона встигне виконати своє завдання.
Тому сьогодні наземні носії більш логічно виглядають у ролі логістичних платформ або систем, які працюють із відносно безпечних віддалених позицій.
А ось морські дрони вже продемонстрували значно більший потенціал.
Безекіпажний катер може доставити безпілотники до району операції та запустити їх над морем. Це дозволяє створювати своєрідний мобільний пункт запуску, який знаходиться далеко від стаціонарних позицій.
Особливо цікавим напрямком стає використання БЕКів як носіїв дронів-перехоплювачів.
Найцікавіше майбутнє може бути у ППО
Саме тут концепція дрононосців може отримати друге життя.
Військові розглядають можливість використання мобільних платформ для запуску дронів-перехоплювачів.
У такій системі носій не обов'язково повинен сам знищувати ціль.
Його завдання — швидко доставити перехоплювач у потрібний район.
Це принципово інший підхід.
Уявімо систему, яка отримує інформацію про ворожий безпілотник. Замість того щоб чекати, поки ціль увійде в зону відповідальності конкретного екіпажу, мобільна платформа може переміститися ближче до напрямку загрози та запустити швидкий перехоплювач.
Те саме стосується літаків та гелікоптерів.
Якщо вони використовуються як мобільні станції запуску, один борт може переносити кілька перехоплювачів і оперативно переміщатися між різними районами.
У такому випадку дрон-носій перетворюється вже не на «літаючий транспорт», а на мобільний елемент протиповітряної оборони.
Війна безпілотників стає війною систем
Головний урок історії «дронів-маток» полягає в тому, що окрема технологія рідко залишається ефективною незмінною.
Спочатку проблему дальності FPV намагалися вирішити більшими батареями та потужнішим зв'язком. Потім з'явилися дрони-носії. Після цього технологічний розвиток привів до оптоволоконних FPV та більш дальніх ударних безпілотників.
Тепер новий виклик — дрони-перехоплювачі.
Тому майбутнє дрононосців, імовірно, залежатиме не від того, наскільки добре вони можуть перевозити FPV, а від того, наскільки органічно вони впишуться в загальну систему бойових засобів.
Саме тому військові дедалі частіше говорять не про вибір між «маткою» та «мідлстрайком», а про їхнє спільне використання в межах одного завдання.
Окремий дрон, яким би технологічним він не був, не здатен вирішити всі проблеми сучасного поля бою.
Натомість система, у якій розвідник знаходить ціль, носій доставляє потрібний безпілотник, ретранслятор підтримує зв'язок, ударний FPV виконує завдання, а інший дрон прикриває повітряний простір, може бути значно ефективнішою.
Саме до такої моделі поступово рухається українська безпілотна війна.
«Дрони-матки» не зникли — вони змінилися
Класична концепція дрона, який переносить кілька FPV, справді не стала масовою зброєю, якою її могли уявляти кілька років тому.
Її стримали висока вартість, складність управління, потреба у додатковому персоналі, проблеми зі зв'язком і поява технологій, які частково вирішили початкову проблему дальності.
Але сама ідея доставки безпілотника до району застосування нікуди не поділася.
Вона просто вийшла на новий рівень.
Тепер мова йде про мобільні повітряні, морські та наземні платформи, які можуть перевозити не лише ударні FPV, а й перехоплювачі, засоби розвідки та інші безпілотні системи.
І саме в цьому може полягати справжнє майбутнє українських дрононосців.
Не «матка», яка просто народжує нові дрони, а мобільна безпілотна база, здатна самостійно змінювати конфігурацію залежно від завдання.
Якщо українським розробникам вдасться зробити такі платформи достатньо дешевими, надійними та універсальними, концепція, яка свого часу не змогла масово закріпитися на фронті, може отримати друге життя — уже зовсім в іншій ролі.
