Європейська суперечка про заморожені російські активи знову вийшла на перший план. Нідерланди, Польща, Іспанія та Швеція закликали ЄС повернутися до питання використання російських державних коштів для України, однак Бельгія, де зберігається основна частина цих активів, не змінила своєї позиції.
Міністр закордонних справ Бельгії Максим Прево заявив після зустрічі європейських міністрів, що аргументи Брюсселя проти фактичної конфіскації нікуди не зникли. За його словами, використання самих активів створило б для Бельгії та ЄС значні юридичні й фінансові ризики.
У центрі дискусії перебувають понад €210 млрд резервів і активів Центрального банку Росії, іммобілізованих у Європейському Союзі після початку повномасштабного вторгнення. Приблизно €185 млрд із цієї суми пов’язують із бельгійським депозитарієм Euroclear.
Чотири держави, які вимагають поновити дискусію, виходять із іншого розрахунку: потреби України зберігаються величезними, а вже погодженого європейського фінансування може бути недостатньо, особливо якщо військові замовлення на 2027 рік потрібно оплачувати задовго до фактичної поставки озброєння.
Аналіз «Дейком» показує: суперечка про заморожені російські активи давно перестала бути лише дискусією про гроші. Вона визначає, хто нестиме юридичний ризик, якщо Європа перейде від використання доходів із російських резервів до фактичного використання самого капіталу.
Саме ця різниця часто губиться у політичних формулюваннях. ЄС уже використовує гроші, пов’язані із замороженими російськими резервами, але поки що не конфіскує самі резерви Центрального банку Росії. У розпорядження України спрямовуються надзвичайні доходи, які виникають під час їхнього зберігання.
Після блокування російських активів значна частина цінних паперів поступово перетворилася на грошові залишки в міру погашення. Оскільки Москва не може ними розпоряджатися, ці кошти генерують відсотковий дохід. Юридично ЄС відокремив цей дохід від самих російських суверенних активів.
У 2024 році було створено механізм, який дозволив спрямовувати надзвичайні прибутки на підтримку України. Згодом більшу частину цих доходів прив’язали до погашення кредитів, наданих Україні в межах ініціативи G7 приблизно на €45 млрд.
Станом на початок серпня 2026 року російські іммобілізовані активи вже принесли близько €8 млрд таких надзвичайних прибутків. Останній переказ до бюджету ЄС становив €1,4 млрд і охоплював доходи, накопичені протягом першої половини року.
Ця модель політично значно простіша за конфіскацію основного капіталу. Європейська комісія виходить із того, що надзвичайний прибуток не є власністю Центрального банку Росії в тому самому юридичному сенсі, що й заморожені резерви, тому його використання має іншу правову основу.
Але прибутків у кілька мільярдів на рік недостатньо, якщо йдеться про фінансування війни, державного бюджету та майбутньої реконструкції України. Саме тому всередині ЄС уже кілька років обговорюється наступний крок — як використати сам економічний потенціал заблокованих сотень мільярдів.
У грудні 2025 року Європейська комісія запропонувала так званий репараційний кредит. Ідея полягала не в простому переказі російських резервів Україні, а у використанні пов’язаних із ними грошових залишків як основи для фінансування великого кредиту.
Проте саме Бельгія стала головною перешкодою для цієї конструкції. Причина практична: Euroclear розташований у бельгійській юрисдикції. Якщо Росія почне масштабні судові процеси або вимагатиме компенсацій, перший удар може припасти не абстрактно на «Європу», а на конкретну бельгійську фінансову установу.
Для Брюсселя цього недостатньо компенсувати політичними запевненнями. Бельгія вимагає, щоб потенційні юридичні й фінансові втрати були розподілені між партнерами, а не залишилися на державі, яка випадково стала місцем розташування головного депозитарію російських резервів.
Масштаб Euroclear пояснює обережність. За підсумками першого півріччя 2026 року компанія повідомляла про €202 млрд активів, пов’язаних із російськими санкціями, на власному балансі. Лише за шість місяців вони принесли приблизно €2,3 млрд процентного доходу.
Тобто йдеться не про рахунок, який можна механічно переказати з одного банку до іншого. Euroclear є одним із центральних вузлів європейської системи розрахунків за цінними паперами, через який проходять операції на десятки трильйонів євро.
Бельгійська аргументація тому включає не лише можливий позов Росії. Вона стосується довіри до європейської фінансової інфраструктури та питання, як інші держави оцінюватимуть безпеку власних суверенних резервів, якщо ЄС створить прецедент використання активів центрального банку.
Прихильники конфіскації відповідають, що ситуація сама по собі безпрецедентна. Росія веде війну агресії, завдала Україні масштабних руйнувань і має міжнародно-правовий обов’язок компенсувати завдані збитки. На їхню думку, російські державні кошти природно повинні стати джерелом таких компенсацій.
Юридична дискусія, однак, далека від завершення. Частина фахівців вважає можливим використати доктрину контрзаходів проти держави, яка грубо порушила міжнародне право. Інші наголошують, що активи центральних банків традиційно мають особливо сильний захист суверенного імунітету.
Є ще одна суперечність: класичні контрзаходи мають бути тимчасовими та, в принципі, оборотними. Повна конфіскація з передачею грошей іншій державі практично необоротна. Саме тому навіть серед прихильників принципу «Росія повинна платити» немає єдиного погляду на юридичний механізм.
У результаті ЄС поки обрав проміжну конструкцію. У грудні 2025 року Рада заборонила повертати іммобілізовані резерви Центрального банку Росії Москві, а лідери погодилися, що активи мають залишатися заблокованими, доки Росія не припинить агресію та не компенсує Україні збитки.
Одночасно ЄС вирішив не чекати завершення юридичної суперечки й погодив окремий кредит Україні на €90 млрд на 2026–2027 роки. Його фінансують через запозичення Європейського Союзу на ринках капіталу під гарантію бюджету ЄС.
Кредит умовно поділений на дві великі частини: близько €30 млрд економічної підтримки та приблизно €60 млрд на військові потреби й оборонну промисловість. Станом на серпень уже було виплачено €11,6 млрд, із яких €8,4 млрд спрямували на оборонні закупівлі.
Формально Україна повинна повернути цей кредит лише після отримання репарацій від Росії. До того моменту російські активи залишаються іммобілізованими, а ЄС прямо залишив за собою право використати їх у майбутньому для погашення кредиту відповідно до європейського та міжнародного права.
Саме ця конструкція дозволила Європі відкласти найскладніше рішення. Україна отримує фінансування зараз, європейський бюджет бере на себе початковий ризик, а питання про те, чи стануть російські резерви остаточним джерелом погашення, переноситься вперед.
Тепер Нідерланди, Польща, Іспанія та Швеція фактично стверджують, що часу для такого очікування стає менше. Шведський уряд прямо назвав заморожені російські активи центральним елементом забезпечення коротко- і довгострокової підтримки України.
Їхній аргумент має насамперед військовий вимір. Оборонне фінансування не працює за принципом оплати в момент доставки. Системи ППО, ракети, боєприпаси, бронетехніка або виробничі лінії часто потрібно замовляти й оплачувати за багато місяців до того, як вони потраплять до військ.
Прево визнає цю проблему. Бельгія не заперечує короткострокової потреби України у фінансуванні й підтримує ідею частково перенести вперед кошти, які за €90-мільярдною програмою передбачалися на 2027 рік. Але Брюссель не вважає це аргументом на користь конфіскації.
Це показує справжню лінію розлому. Суперечка всередині ЄС полягає не між прихильниками й противниками допомоги Україні. Бельгія підтримує фінансування Києва. Розбіжність стосується того, наскільки далеко Європа готова зайти у використанні російської державної власності.
Для країн, які не є основною юрисдикцією Euroclear, політична логіка виглядає відносно просто: агресор має платити, а не європейський платник податків. Для Бельгії до цієї формули додається інше питання: хто заплатить, якщо суд або російські контрзаходи вдарять саме по бельгійській фінансовій системі.
Існує й ширший фінансовий ризик. Центральні банки зберігають резерви за кордоном саме тому, що очікують особливого рівня правового захисту. Масштабна конфіскація може змусити частину держав переглянути структуру резервів або зменшити залежність від європейських депозитаріїв.
Наскільки сильним був би такий ефект, достеменно невідомо. Прихильники використання активів вважають, що держави, які не ведуть агресивних воєн, не мають причин ототожнювати своє становище з російським. Противники відповідають, що резервні рішення центральних банків часто ґрунтуються саме на уникненні політичного ризику.
Існує також загроза російської відповіді. Москва може намагатися компенсувати втрати через активи європейських компаній у Росії, судові рішення власних судів або інші економічні заходи. Для Бельгії це ще один аргумент на користь спільного європейського механізму гарантій.
Водночас нинішня система теж має ціну. Якщо Європа не використовує основний капітал, підтримка України дедалі більше фінансується через новий борг ЄС та бюджети держав-членів. Фактично російські €210 млрд залишаються заблокованими, тоді як європейські уряди позичають власні десятки мільярдів.
Це політично незручна конструкція. Виборцям доводиться пояснювати, чому Європа платить відсотки за новими запозиченнями, маючи у своїй юрисдикції сотні мільярдів держави, яка завдала Україні значно більших збитків.
Проте юридична безпека для ЄС також має економічну вартість. Якщо поспішне рішення створить системний ризик для Euroclear або багаторічні суперечки про відповідальність між державами-членами, фінансовий ефект може виявитися значно складнішим за одноразове отримання російського капіталу.
Тому найбільш реалістичний короткостроковий сценарій поки не виглядає як негайна конфіскація всіх €210 млрд. Значно ймовірніше, що ЄС спробує прискорити вже погоджені виплати Україні, продовжить використовувати надзвичайні доходи та паралельно шукатиме юридично стійку конструкцію навколо самого капіталу.
Показово, що навіть після рішення про €90 млрд Європейська рада не закрила роботу над репараційним кредитом. У грудневих висновках лідери прямо доручили продовжувати опрацювання його технічних і юридичних аспектів.
Отже, бельгійське «ні» не означає, що російські резерви колись автоматично повернуться Москві. Навпаки, ЄС уже створив механізм їх тривалішої іммобілізації і пов’язав їхнє майбутнє з питанням російських репарацій Україні.
Але між «не повернути Росії» та «передати Україні» залишається величезна юридична дистанція. Саме на ній зараз і зупинилася європейська політика.
Для України ця дистанція вимірюється часом. Замовлення на зброю, бюджетні видатки й виробництво боєприпасів не можуть чекати роками на формування бездоганного міжнародно-правового прецеденту.
Для Бельгії той самий час дає можливість вимагати гарантій, що у випадку переходу до використання основного капіталу ризик буде справді європейським, а не бельгійським лише тому, що найбільший пакет російських грошей опинився в Euroclear.
Тому нова дискусія про заморожені російські активи, ймовірно, не завершиться одним голосуванням. Вона рухатиметься разом із фінансовими потребами України, масштабом майбутніх репарацій і готовністю ЄС перетворити політичний принцип «Росія повинна платити» на юридичний механізм, здатний витримати судову перевірку.
Поки що Європа вже використовує прибутки від російських резервів, позичає Україні €90 млрд під власний бюджет і не дозволяє Москві забрати заблоковані кошти. Наступний крок значно складніший: вирішити, чи готовий ЄС перейти від доходів із російських грошей до самих російських грошей — і спільно взяти на себе наслідки такого рішення.
