У холодних водах Шпіцбергена багаторічна юридична суперечка України з Росією раптом набула цілком матеріальної форми. Норвезька влада заарештувала російське судно Professor Molchanov, щоб забезпечити виконання арбітражного рішення на користь «Нафтогазу».
Судно перебувало в Баренцбурзі — російському шахтарському поселенні на архіпелазі Свальбард. За даними юридичної фірми Covington, що представляє українську компанію, перед фактичним арештом відбулося приблизно 24-годинне протистояння з норвезькою береговою охороною.
Рішення про арешт 31 серпня ухвалив окружний суд Нур-Тромс і Сеня. 2 вересня губернатор Свальбарда, який виконує там функції органу примусового виконання, реалізував постанову: Professor Molchanov має залишатися в Баренцбурзі, доки влада або суд не вирішать інакше.
Формальна причина не пов’язана з діяльністю самого судна. «Нафтогаз» переслідує майно Російської Федерації через значно давнішу справу — експропріацію українських нафтових і газових активів після захоплення Росією Криму у 2014 році. Судно стало лише одним із доступних російських активів.
За аналізом «Дейком» відкритих і перевірених матеріалів, значення цієї справи виходить далеко за межі вартості Professor Molchanov. Українська стратегія переходить від отримання арбітражних рішень до їхнього фізичного виконання: майно Росії за кордоном дедалі частіше розглядається як потенційне джерело компенсації.
Арбітражну справу «Нафтогаз» та компанії його групи розпочали ще 2016 року на підставі українсько-російської угоди про взаємний захист інвестицій. Вони стверджували, що Москва незаконно відібрала стратегічні енергетичні активи після встановлення контролю над Кримом.
Йшлося не про одну будівлю чи родовище. До кримського бізнесу групи належали права на користування надрами, обладнання, газопроводи, інфраструктура зберігання і транспортування газу та сотні мільйонів кубометрів газу, що перебували у сховищах.
У 2019 році арбітражний трибунал дійшов висновку, що Росія відповідала за незаконну експропріацію інвестицій «Нафтогазу». Після окремого етапу визначення збитків 12 квітня 2023 року трибунал присудив компанії $4,2229 млрд основної компенсації.
До цієї суми додаються відсотки та витрати на юридичний процес. Саме тому в попередніх повідомленнях «Нафтогаз» часто називав загальну величину рішення приблизно у $5 млрд. Відсотки продовжують нараховуватися доти, доки присуджена сума не буде сплачена.
Росія добровільно рішення не виконала. Для переможця арбітражу це означає початок другої, часто складнішої частини процесу: необхідно знайти російське майно в інших юрисдикціях, домогтися там визнання рішення, подолати питання державного імунітету і лише потім перейти до стягнення.
Юридичним фундаментом такої кампанії є Нью-Йоркська конвенція 1958 року про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Вона дозволяє кредитору звертатися до судів держав, де знаходяться активи боржника, хоча конкретні процедури та винятки визначаються національним правом.
Саме тому одна перемога в Гаазі не означала, що $4,22 млрд автоматично з’являться на рахунках української компанії. Кожен будинок, рахунок, судно або інший актив потребує окремої юридичної роботи: кому він належить, для чого використовується і чи дозволяє місцеве право звернути на нього стягнення.
Professor Molchanov виявився для такої стратегії особливо цікавим. За даними «Нафтогазу», судно належить Російській Федерації, але використовується для комерційних експедиційних круїзів, зокрема на Свальбард. Комерційний характер використання має принципове значення у спорах про суверенний імунітет.
Державне майно за кордоном не є єдиною юридичною категорією. Посольство, військовий корабель чи актив, що використовується виключно для державних некомерційних функцій, користуються значно сильнішим захистом, ніж майно, за допомогою якого держава фактично веде комерційну діяльність.
У Норвегії імунітет іноземної держави також не є абсолютним щодо комерційного майна. Норвезькі юристи зазначають, що активи, пов’язані з комерційною діяльністю іноземної держави, за певних умов можуть бути предметом арешту та примусового виконання на тих самих принципах, що й майно приватного боржника.
Сам норвезький суд уже визнав арбітражне рішення щодо «Нафтогазу» таким, що підлягає виконанню в країні. Тому поява російського державного судна в межах норвезької юрисдикції створила конкретне вікно для дій, яким українська сторона скористалася.
Юристи «Нафтогазу» відстежували Professor Molchanov кілька місяців. Коли стало зрозуміло, що корабель прямує до Баренцбурга, вони звернулися до суду із заявою про арешт та можливе подальше примусове відчуження судна для погашення російського боргу.
На цьому етапі важливо відрізняти арешт від продажу. Норвегія вже позбавила російського власника можливості вільно вивести корабель зі Свальбарда, однак це ще не означає, що Professor Molchanov продано, а його вартість уже зарахована в рахунок компенсації.
За офіційною інформацією губернатора Свальбарда, судно залишається біля причалу в Баренцбурзі. Місцева влада також повідомила, що опікуватиметься екіпажем і пасажирами у взаємодії з російською державною компанією Trust Arktikugol, яка працює в поселенні.
Подальший процес може включати оскарження, вимоги про надання забезпечення, оцінку вартості активу і, якщо юридичні умови буде виконано, примусовий продаж. Норвезьке процесуальне право передбачає механізми арешту майна боржника саме для того, щоб майбутнє стягнення не стало неможливим.
Москва вже продемонструвала, що не сприймає норвезький крок як звичайне судове виконання. Представник російського МЗС, якого цитувало агентство ТАСС, назвав арешт «піратством». Росія й раніше оскаржувала спроби «Нафтогазу» звернути стягнення на її майно за кордоном.
Та риторична характеристика не змінює факту, що рішення ухвалив норвезький суд і виконав уповноважений державний орган. Саме це відрізняє нинішню історію від політичної конфіскації: «Нафтогаз» діє як кредитор за арбітражним рішенням через національну судову систему.
Для України принципово важливо й те, що норвезький епізод не є одиничним. «Нафтогаз» протягом кількох років вибудовує міжнародну мережу процедур стягнення, шукаючи російські активи у Великій Британії, США, Франції, Фінляндії та інших юрисдикціях.
У Великій Британії Високий суд Англії та Уельсу ще у грудні 2023 року визнав арбітражне рішення щодо кримських активів. Це відкрило шлях до процедур виконання на британській території, якщо буде знайдено російське майно, яке не захищене імунітетом.
У Фінляндії суд дозволив заморожувати російські активи, серед яких була нерухомість на десятки мільйонів доларів. Росія оскаржувала ці заходи й заявляла, що частина майна має дипломатичний статус, що добре показує головну складність таких процесів.
У Франції «Нафтогаз» домігся визнання арбітражного рішення і зареєстрував обтяження на кілька об’єктів російської державної власності вартістю понад €120 млн. Це дає компанії можливість рухатися до подальших виконавчих дій відповідно до французького законодавства.
Ще один показовий приклад — Австрія. У 2025 році віденський суд дозволив звернути стягнення більш ніж на 20 об’єктів російської нерухомості, які «Нафтогаз» оцінював у понад €120 млн. Компанія повідомляла, що ці активи можуть бути продані через аукціон.
У Сполучених Штатах процес залишається складнішим і триває. «Нафтогаз» просить федеральний суд у Вашингтоні підтвердити арбітражне рішення, тоді як Росія заперечує юрисдикцію і намагається відкласти виконання, посилаючись, зокрема, на паралельні процедури в Нідерландах.
У липні 2026 року американський суд відмовився надалі автоматично заморожувати розгляд і поновив процес щодо російського клопотання про відхилення справи. Це не означає остаточної перемоги будь-якої сторони, але показує, що кампанія зі стягнення залишається активною і в США.
Паралельно Росія продовжує оскаржувати окремі аспекти арбітражного рішення в нідерландських судах. При цьому її позиція вже зазнала важливої поразки: Верховний суд Нідерландів у 2024 році залишив у силі попередній висновок щодо юрисдикції та відповідальності Росії за експропріацію.
Отже, конфлікт переходить у фазу, де юридична сила рішення перевіряється не лише в залах судів, а на конкретних активах. Кредитору недостатньо мати документ із сумою боргу: він повинен знайти майно, яке належить саме державі-боржнику й водночас може бути законно арештоване.
Це особливо важливо у випадку Росії, значна частина закордонних активів якої або захищена дипломатичним статусом, або оформлена на окремі державні компанії та структури. Юридично майно «Газпрому», центробанку, посольства й самої Російської Федерації не обов’язково взаємозамінне.
Тому Professor Molchanov цікавий не своєю абсолютною фінансовою величиною. Навіть продаж корабля покрив би лише невелику частину багатомільярдного боргу. Його значення полягає в прецедентній наочності: російський державний актив прибув до іноземної юрисдикції й був фізично зупинений на вимогу українського кредитора.
Ця модель потенційно створює новий ризик для російського державного майна, яке використовується комерційно за кордоном. Якщо арбітражне рішення визнане в певній країні, кожна поява відповідного активу може перетворитися на можливість для нового виконавчого провадження.
Для Москви це означає додаткову ціну невиконання міжнародних арбітражів. Відмова платити не анулює рішення, а змушує кредитора розподіляти стягнення між десятками активів і юрисдикцій. Процес може тривати роками, але одночасно робить закордонне державне майно менш вільним у використанні.
Для України механізм важливий ще й як модель для значно ширшого питання про компенсацію збитків від російської агресії. Арбітраж «Нафтогазу» стосується конкретних інвестицій, захоплених у Криму, а не всіх воєнних руйнувань, проте він демонструє, як юридичне рішення може поступово перетворюватися на гроші.
Це відрізняє його від політичної дискусії навколо сотень мільярдів доларів заморожених резервів Центрального банку Росії. У випадку «Нафтогазу» вже існує конкретний кредитор, конкретне арбітражне рішення, визначена сума і національні судові процедури, через які можна переслідувати майно.
Водночас справа показує, наскільки повільним може бути міжнародне стягнення. Від початку арбітражу 2016 року до арешту корабля на Свальбарді минуло майже десять років. За цей час відбулися слухання про юрисдикцію, визначення збитків, апеляції та десятки окремих процедур у різних країнах.
Результат не гарантований і тепер. Росія може оскаржувати арешт Professor Molchanov, заперечувати його правовий статус або намагатися довести, що судно захищене імунітетом. Остаточна доля корабля залежатиме від наступних рішень норвезьких судів, а не від самої заяви «Нафтогазу».
Але один результат уже очевидний: Professor Molchanov не зміг просто залишити Баренцбург після вимоги української компанії. Норвезький суд визнав достатні підстави для арешту, а місцева влада фізично забезпечила виконання постанови. Для міжнародного арбітражу це і є момент переходу від права до примусу.
Саме тому невелике експедиційне судно в Арктиці стало значно важливішим за власну ринкову ціну. Воно показало Москві, що борг за захоплені в Криму активи може переслідувати російську державну власність далеко від України — у портах, судах і реєстрах тих країн, де арбітражне рішення визнають чинним.
Для «Нафтогазу» $4,22 млрд навряд чи будуть стягнуті одним великим рішенням або продажем одного активу. Найімовірніше, йдеться про довгу кампанію з десятків окремих епізодів. Арешт Professor Molchanov показує, як вона працює: знайти майно, довести можливість стягнення і не дозволити йому залишити юрисдикцію.
У цьому сенсі історія, що почалася із захоплення газових активів у Криму 2014 року, тепер дійшла до причалу в арктичному Баренцбурзі. Росія може й надалі відмовлятися добровільно платити за рішенням арбітражу, але після норвезького арешту ціна такої відмови дедалі частіше вимірюється вже не паперовими постановами, а конкретним майном.
