Першого вересня у запорізькому Січовому колегіумі діти прийшли до школи у вишиванках, із квітами для вчителів і звичайним хвилюванням нового навчального року. Тільки після короткої церемонії вони не пішли коридором угору — класи розташовані під землею, за шарами бетону й ґрунту.
На перервах учні сидять біля вентиляційних систем, розмовляють у бетонних коридорах і грають там, де в мирному місті були б подвір’я та спортивні майданчики. Вийти назовні вони можуть лише тоді, коли немає повітряної тривоги. Сирена повертає всіх назад під землю.
Для батьків така школа не виглядає антиутопією. Навпаки, вона означає кілька годин, протягом яких не потрібно стежити за телефоном і думати, чи встигла дитина спуститися в укриття. Мати восьмикласника Даміра Юлія Барабаш пояснює це просто: привівши сина до школи, вона може не хвилюватися весь день.
Запоріжжя перетворило підземну освіту на повноцінну частину міської інфраструктури. Ще наприкінці минулого навчального року в місті працювали десять підземних шкіл міського підпорядкування та дві обласні, а 96 із 98 міських шкіл навчали дітей очно або у змішаному форматі.
Аналіз «Дейком» показує, що підземні школи в Україні вирішують проблему, яку звичайне укриття вирішити не може: вони захищають не лише життя дитини під час тривоги, а й сам навчальний процес. У прифронтовому місті безпечний клас дедалі частіше означає клас, з якого взагалі не потрібно евакуюватися.
Першого дня студенти одягли традиційні вишиті сорочки — Єнджей Новіцький
У Запорізькій області цей процес прискорюється. Наприкінці 2025–2026 навчального року там працювали 19 підземних шкіл. До 1 вересня влада готувала ще шість, а чотири нові об’єкти офіційно відкрили двері саме в перший день нового навчального року. До кінця 2026-го регіон планує довести їхню кількість до 28.
За розрахунками обласної влади, така мережа дозволить у кілька змін охопити очним навчанням приблизно 37–38 тисяч дітей. Для регіону, де безпекова ситуація може змінюватися протягом годин, це вже не експериментальний проєкт, а спосіб повернути значну частину школярів із тривалої дистанційної освіти.
Перший дзвоник цього року в Запорізькій області пролунав майже для 90 тисяч школярів, серед них приблизно 4,5 тисячі першокласників. Частина цих дітей починає шкільне життя в реальності, де поняття «безпечна школа» від самого початку пов’язане з бетонними перекриттями, вентиляцією та автономним живленням.
Січовий колегіум добре показує, чому батьки погоджуються на таку модель. Підземний простір спроєктований не просто як місце перечікування тривоги: там можна вести уроки, проводити перерви й залишатися годинами. Школа має потужну вентиляцію та резервне електроживлення, а навчання не зупиняється після сигналу небезпеки.
Ще навесні діти Січового колегіуму розповідали, що після років дистанційного навчання повернення до живого класу змінило не тільки їхню успішність, а й здатність спілкуватися. Одна восьмикласниця провела близько двох із половиною років онлайн і після повернення фактично заново звикала до однолітків.
Підлітки проходять повз зруйновану будівлю в Запоріжжі у вівторок. Місто розташоване недалеко від лінії фронту — Єнджей Новіцький
Уроки під землею мають і свої обмеження. У цьому колегіумі частину занять скоротили до 30 хвилин замість традиційних 45, а пропущений матеріал учні допрацьовують через цифрові платформи. Так виникає гібридна модель: фізична школа захищає від ударів, інтернет компенсує обмеження фізичного простору.
Для Даміра, який уже навчався під землею минулого року, головна незручність значно простіша: він хотів би частіше виходити назовні й грати у футбол. Якщо між уроками немає тривоги, дітей іноді випускають на свіже повітря. Якщо звучить сирена, навіть звичайна шкільна перерва повертається під бетон.
У коридорі Січового колегіуму є ще одне нагадування про світ над школою — меморіал колишнім учням і вчителю, які загинули на війні. Для дітей ці дві реальності існують поруч: шкільні завдання, друзі й футбол — і війна, яка визначає навіть архітектуру місця, де вони все це роблять.
Батько одного з восьмикласників Дмитро Сіжих воює. Для нього підземна школа означає можливість виконувати свою роботу, не думаючи постійно про те, чи перебуває син у безпечному місці. У звичайну наземну школу за нинішньої ситуації він, за його словами, дитину не відпустив би.
Цей парадокс став одним із найпоказовіших наслідків війни: діти у прифронтовому Запоріжжі інколи мають стабільніший очний навчальний день, ніж школярі у значно віддаленіших містах. Причина не в меншій небезпеці, а саме в тому, що інфраструктуру тут уже проєктують із припущенням про постійні атаки.
Січовий колегіум — один із 74 навчальних закладів України, які працюють повністю підпільно — Єнджей Новіцький
Звичайна українська школа під час тривоги повинна перервати урок і перевести дітей до укриття. Якщо сховище не пристосоване для занять, десятки хвилин або навіть кілька годин навчального дня зникають. У підземній школі сирена змінює правила виходу назовні, але не обов’язково зупиняє математику чи англійську.
На початок нового навчального року ця різниця стосується мільйонів дітей. В Україні працюють 11 940 шкіл, де навчаються понад 3,5 млн учнів. Більш як 8 тисяч закладів організували очне навчання, 2 211 працюють у змішаному форматі, а 1 306 залишаються повністю дистанційними.
Понад 82% шкіл, які працюють очно, мають доступ до власного або іншого облаштованого укриття. У 2026 році держава спрямувала 5 млрд грн саме на будівництво та облаштування шкільних захисних споруд. Однак наявність сховища ще не означає, що всередині нього можна нормально продовжувати уроки.
Саме тому офіційні підрахунки «підземних шкіл» можуть різнитися. Навесні Міністерство освіти повідомляло вже про майже 100 підземних шкіл-укриттів, тоді як вужчі підрахунки повністю підземних навчальних закладів дають меншу цифру. Різниця пов’язана передусім із тим, які типи захищених просторів включають до категорії.
Держава продовжує розширювати цю мережу. У квітні уряд розподілив фінансування на 113 нових шкільних укриттів у 22 областях, причому першочергово кошти спрямовували громадам із найвищим рівнем безпекового ризику. Частина цих об’єктів фактично є повноцінними школами під землею.
Запис сподівань на наступний рік на дошці — Єнджей Новіцький
А 1 вересня уряд ще більше розширив можливості для очного навчання, дозволивши школам створювати спеціальні захищені простори навіть там, де поки неможливо побудувати повноцінне сховище. Це спроба скоротити дистанційне навчання, не чекаючи завершення дорогих капітальних проєктів.
Будівництво підземних шкіл коштує дорого, але дистанційна освіта також має ціну, яку складніше побачити у бюджетній таблиці. Після пандемії COVID-19 українські діти майже одразу увійшли в роки великої війни, отримавши два послідовні періоди масштабних перерв у звичайному шкільному житті.
Дослідники освіти фіксують не лише прогалини в академічних знаннях. Війна погіршила доступ до школи, посилила нерівність між регіонами та сім’ями й негативно вплинула на емоційний стан учнів і вчителів. Особливо важкими залишаються наслідки для дітей, які роками навчалися переважно онлайн.
Ще наприкінці 2024–2025 навчального року понад третина українських школярів не навчалася повністю в класах, а 11% отримували освіту виключно дистанційно. Міжнародні дитячі організації говорять уже не просто про втрату навчальних годин, а про ширшу кризу розвитку, соціалізації та психічного здоров’я.
Для підлітків із прифронтових районів це особливо помітно. Тривале закриття шкіл позбавляє їх щоденного спілкування з ровесниками, а постійна небезпека створює фонову тривогу, яка безпосередньо заважає концентрації. Підземна школа повертає хоча б частину звичайної структури дня — розклад, учителя, друзів і перерву.
Гра у футбол під землею. Діти можуть виходити на поверхню лише тоді, коли не діє повітряна тривога — Єнджей Новіцький
У попередні роки діти в прифронтових містах уже проводили тисячі годин в укриттях. За міжнародними оцінками, за перші два роки великої війни в окремих таких районах йшлося про 3–5 тисяч годин під землею — еквівалент кількох місяців життя.
Підземна школа змінює сенс цих годин. Дитина все одно перебуває під землею через загрозу удару, але час перестає бути лише вимушеним очікуванням відбою. Саме в цьому полягає найбільша відмінність між класом-бункером і традиційним підвалом, куди всі спускаються після сирени.
Водночас така адаптація не повинна приховувати причину, через яку вона стала необхідною. На початок 2026 року прямі збитки українським секторам освіти й науки оцінювалися приблизно у $13,9 млрд, а потреби у відновленні на десятиріччя — у $33,5 млрд. Запорізька область належить до найбільш постраждалих.
До кінця 2025 року міжнародна верифікація вже підтвердила щонайменше 1 611 пошкоджених або зруйнованих українських шкіл від початку повномасштабного вторгнення. Реальна цифра може бути вищою, оскільки не всі випадки вдається незалежно перевірити, особливо поблизу фронту та на окупованих територіях.
Отже, підземна школа — це водночас успіх адаптації й свідчення масштабу руйнування нормального життя. Вона дозволяє дитині повернутися за парту, але робить це шляхом радикальної зміни самої ідеї шкільної будівлі: вікно, сонячне світло й подвір’я стають додатковою можливістю, а не частиною повсякденності.
Дотримання щоденної хвилини мовчання — Єнджей Новіцький
Директорка Січового колегіуму Галина Волкова не описує цю реальність як апокаліпсис. Для її учнів це просто школа, де потрібно вчитися, складати тести, знаходити друзів і думати про майбутню професію. Минулого року один із випускників закладу отримав максимальний результат на загальнонаціональному тестуванні.
Саме ця звичайність, можливо, є найбільш незвичайною деталлю. Діти грають у футбол під землею, сперечаються через уроки, вивчають англійську й чекають перерви. За кілька метрів над ними можуть звучати сирени, але навчальний день продовжується.
Для держави підземні школи в Україні поступово перетворюються з екстреного рішення на довгострокову інфраструктурну політику. Запорізька область уже планує десятки таких об’єктів, а уряд продовжує фінансувати нові укриття по всій країні. Це означає визнання: швидкого повернення до довоєнної шкільної реальності поки не очікують.
Для батьків у Запоріжжі висновок значно простіший. Їм не потрібна школа як символ стійкості чи архітектурна відповідь на нову війну. Їм потрібне місце, куди вранці можна привести дитину і кілька годин не боятися, що наступна ракета або дрон перерве її урок.
Тому найбільший парадокс української освіти п’ятого року великої війни полягає в тому, що найбезпечніші діти іноді навчаються там, де зовсім не бачать неба. Підземна школа не повертає їм мирного дитинства. Вона лише створює простір, у якому війна хоча б не забирає ще й сам урок.
