Повітряна війна проти України поступово входить у нову фазу. Якщо раніше головною проблемою для системи протиповітряної оборони були великі хвилі відносно повільних ударних безпілотників, то тепер ситуація стрімко змінюється. Росія нарощує використання реактивних дронів, які здатні розвивати швидкість близько 500 км/год і більше, а це змінює саму логіку їхнього перехоплення.
За словами авіаційного експерта, провідного наукового співробітника Державного музею авіації Валерія Романенка, Україна вже має справу не просто з модернізацією відомих безпілотників, а з якісною зміною характеру повітряної загрози.
Раніше значна частина засобів ППО була адаптована саме під боротьбу з повільними цілями. Тепер же на одному напрямку можуть одночасно перебувати старі поршневі дрони та значно швидші реактивні апарати. Відтак українській стороні доводиться фактично перебудовувати систему перехоплення, не маючи можливості відмовитися від жодного з уже наявних типів засобів.
Швидкість стала головною проблемою
Особливу увагу експерт звертає на реактивні версії «Гераней». На відміну від попередніх моделей із поршневими двигунами, такі апарати здатні значно швидше долати відстань до цілі. Це скорочує час, який мають українські сили для їх виявлення, супроводу та ураження.
Саме тому частина дронів-перехоплювачів, які ефективно працюють проти повільніших безпілотників, може зіткнутися з серйозними обмеженнями.
Річ у тім, що існує принципова різниця між перехопленням на зустрічному курсі та переслідуванням цілі. Якщо перехоплювач може побачити противника попереду себе, швидко вийти йому назустріч та атакувати в передній напівсфері, різниця у швидкості вже не настільки критична.
Інша ситуація виникає тоді, коли безпілотник-перехоплювач змушений наздоганяти швидку ціль. У такому випадку він повинен мати більшу швидкість, ніж об'єкт атаки, інакше перехоплення просто не відбудеться.
Саме тому, за оцінкою Романенка, існуючі системи на кшталт P1-SUN можуть потребувати серйозного доопрацювання або доповнення новими швидкісними платформами.
Водночас це не означає, що Україна залишається без відповіді. За словами експерта, вже випробовуються щонайменше чотири системи, здатні боротися з реактивними дронами.
Повернення винищувачів у боротьбу з безпілотниками
Цікаво, що розвиток швидкісних дронів може частково змінити й роль винищувальної авіації.
На перший погляд це парадоксально: ще недавно повільний «Шахед» був складною ціллю для деяких бортових радарів. Але збільшення швидкості робить реактивні дрони помітнішими для імпульсно-доплерівських радіолокаційних систем винищувачів.
Тобто те, що для самого безпілотника є перевагою, одночасно може стати його слабким місцем.
За словами експерта, винищувачі потенційно можуть знищувати такі цілі не лише ракетами, а й гарматним озброєнням. Це особливо важливо з економічної точки зору. Використовувати дорогу ракету для знищення відносно дешевого безпілотника — далеко не завжди раціональне рішення.
Окремим варіантом можуть стати ракети APKWS калібру 70 мм, переобладнані для лазерного наведення. Якщо ціль рухається зі швидкістю близько 500 км/год, для винищувача вона може бути відносно комфортною ціллю. За наявності відповідного обладнання літак отримує можливість виявити, супроводити та атакувати безпілотник, не витрачаючи дорожчі боєприпаси.
Однак тут залишається головна проблема — кількість винищувачів. Щоб регулярно використовувати авіацію проти масованих нальотів, необхідна достатня кількість літаків, пілотів, боєприпасів і пального.
Україні потрібен принципово новий підхід до перехоплення
Одним із найбільш перспективних напрямків експерт вважає перехоплення реактивних дронів у передній напівсфері.
У такому випадку швидкість цілі перестає бути головним фактором. Перехоплювач не повинен годинами переслідувати безпілотник. Він має отримати інформацію про його місцеположення, вийти на траєкторію зближення і знищити ціль до того, як вона пройде повз.
Ще важливішим є автоматичне наведення. Ідея полягає в тому, щоб зенітний дрон працював за логікою керованої ракети: отримав координати, вийшов у район цілі, самостійно захопив її та завершив атаку.
Такий підхід може стати ключовим для майбутньої системи захисту України від масованих повітряних атак.
Адже проблема полягає не тільки в тому, чи можна збити один реактивний дрон. Значно складніше питання — чи можна збити сотні таких цілей за одну атаку, не витративши при цьому ресурси, які коштують у десятки або сотні разів дорожче за саму ціль.
Саме тут виникає концепція масового застосування дешевих перехоплювачів.
ШІ проти ШІ
Окремий виклик — удосконалення самих ударних дронів.
У нових версіях «Гераней», за наданою експертом інформацією, використовуються системи ухилення, зокрема елементи, пов'язані зі штучним інтелектом. Додаткову складність створюють камери заднього огляду та можливість контролювати ситуацію навколо апарата.
Це означає, що боротьба дедалі більше переходить від простого принципу «побачив — наздогнав — знищив» до протистояння автоматизованих систем.
Дрон уже може не бути пасивною мішенню. Він здатен реагувати на загрозу, змінювати траєкторію та намагатися уникнути перехоплення.
Тому майбутнє протиповітряної оборони значною мірою залежатиме від того, наскільки швидко українські виробники зможуть інтегрувати машинний зір, автоматичне захоплення цілі та автономне наведення у власні перехоплювачі.
Дешевий дрон поступово стає дорогою зброєю
Є ще одна важлива тенденція: чим більше систем встановлюють на ударний безпілотник, тим дорожчим він стає.
За оцінкою експерта, вартість «Герані» свого часу оцінювалася приблизно у 35 тисяч доларів, тоді як нині, з урахуванням додаткового обладнання, камер, систем зв'язку та інших компонентів, вона може наближатися до 100 тисяч доларів.
Це дуже показова тенденція.
Спочатку концепція масового ударного дрона будувалася на простоті: дешева конструкція, відносно нескладний двигун, велика дальність і можливість запускати значну кількість апаратів.
Однак із часом до конструкції додаються нові системи. Камери, засоби зв'язку, антени, супутникова або мобільна навігація, системи протидії перехопленню — усе це збільшує можливості дрона, але одночасно підвищує його ціну.
Виходить своєрідна гонка: дешевий боєприпас стає складнішим і дорожчим, а Україна, своєю чергою, намагається створити максимально дешевий засіб його знищення.
Росія може перейти до ерзац-крилатих ракет
Саме тут, на думку Романенка, може з'явитися наступний етап розвитку російських ударних систем.
Експерт припускає, що після подальшого вдосконалення реактивних безпілотників Москва може зробити ставку на дешеві ерзац-крилаті ракети.
Це потенційно небезпечна перспектива. Крилата ракета традиційно асоціюється з дорогою та технологічно складною зброєю. Але сучасна війна демонструє, що частину таких конструкцій можна спрощувати, здешевлювати та пристосовувати для масового виробництва.
Фактично йдеться про пошук проміжного класу між безпілотником і повноцінною крилатою ракетою.
Такі системи можуть запускатися з різних платформ і використовуватися для насичення української ППО. Їхня головна перевага може полягати не в надзвичайній точності чи потужності бойової частини, а в масовості та відносно низькій вартості.
Якщо одна система ППО змушена витрачати дорогий боєприпас на кожну дешеву повітряну ціль, виникає економічна проблема. Саме тому Україна потребує дешевих засобів перехоплення — як зенітних ракет, так і швидкісних дронів.
«Бандероль», «Монохром» та інші системи — новий виклик
Окрему небезпеку становлять російські проєкти дешевших ракетних систем, серед яких експерт згадує «Бандероль», «Монохром» та «Дань-Т».
За наданою інформацією, щодо «Бандеролі» заявлялися плани виробництва до 1500 одиниць до кінця року. Якщо такі темпи справді будуть досягнуті, проблема перестане бути питанням одиничних ударів і перетвориться на проблему масштабної серійності.
«Бандероль», за словами експерта, може застосовуватися з різних носіїв, зокрема наземних пускових установок, безпілотників та гелікоптерів.
Це створює принципово іншу модель загрози. Україна повинна буде захищатися не від одного конкретного типу боєприпасів, а від цілої екосистеми дешевих повітряних засобів ураження.
І тут відповідь також має бути масовою.
Дешевий перехоплювач може стати важливішим за дорогу ракету
Проблема вартості поступово виходить на перший план.
Якщо Україна буде використовувати надзвичайно дорогі ракети для знищення дешевих безпілотників та ерзац-ракет, противник зможе створювати ситуації, коли навіть успішна робота ППО матиме високу економічну ціну.
Тому головним завданням стає пошук балансу між вартістю цілі та засобу її знищення.
Один із шляхів — швидкісні зенітні дрони. Експерт згадує і про розробки, де швидкість перехоплювачів може сягати приблизно 660 км/год. Якщо такі системи вдасться довести до серійного виробництва, вони потенційно зможуть закрити частину проблеми швидкісних цілей.
Ще один напрямок — компактні радари. За словами Романенка, вже існують мініатюрні радари міліметрового діапазону, здатні виявляти цілі на відстані близько кілометра, а їхня орієнтовна вартість може становити до 4 тисяч доларів.
Для дрона-перехоплювача це значне здорожчання. Але одночасно такий сенсор може дати йому принципово нові можливості.
Таким чином, війна породжує цікаву технологічну парадоксальність: складні системи намагаються зробити дешевшими, а прості дешеві засоби — перетворити на високотехнологічну зброю.
Китайський фактор
Ще одним критично важливим елементом залишається виробництво малопотужних реактивних двигунів.
Російська промисловість, за оцінкою експерта, має обмежені можливості у створенні таких двигунів у необхідних масштабах. Значну роль тому може відігравати доступ до китайської промислової бази та компонентів.
Як тільки малогабаритні реактивні двигуни перестають бути одиничними авіамодельними виробами та переходять до серійного виробництва, відкривається можливість для масового випуску нових типів дронів.
Саме тому подальший розвиток російських реактивних безпілотників значною мірою залежатиме не лише від конструкторських рішень, а й від доступу до компонентів та можливостей масштабувати виробництво.
Чи буде ще одна «революція» дронів?
На думку Романенка, потенціал нинішньої концепції «Гераней» уже значною мірою вичерпується. Подальше додавання камер, систем зв'язку, антен, модемів та інших компонентів поступово підвищує ціну, але не обов'язково забезпечує пропорційне збільшення ефективності.
Тому наступний якісний стрибок може відбутися вже не всередині тієї самої конструкції.
І саме тут особливо важливою є його оцінка щодо можливого переходу до ерзац-крилатих ракет.
Це означатиме, що повітряна війна може ще більше зміститися у бік масовості. Україну можуть намагатися атакувати не обов'язково найтехнологічнішою зброєю, а тією, яку можна виготовляти тисячами.
Для української ППО це означає необхідність діяти на випередження. Потрібні не лише нові ракети, а ціла багаторівнева система: дешеві перехоплювачі, швидкісні дрони, автоматичне наведення, компактні радари, винищувальна авіація та засоби, здатні працювати по різних типах цілей одночасно.
Адже головний урок останніх років полягає в тому, що в повітряній війні недостатньо мати найкращу зброю. Потрібно мати її достатньо багато, щоб витримати масований удар.
Росія вже продемонструвала здатність адаптувати свої безпілотники після того, як українська ППО навчилася ефективно протидіяти попереднім версіям. Тепер зростає швидкість, з'являються системи ухилення, нові засоби зв'язку та розвідки.
Українська відповідь має бути такою ж швидкою.
І якщо наступним кроком справді стане поява масових дешевих ерзац-крилатих ракет, часу на довгі цикли розробки може просто не залишитися. Саме тому боротьба за майбутнє українського неба вже зараз відбувається не тільки над містами, а й у конструкторських бюро, на виробничих лініях та випробувальних полігонах.
У цій гонці перемагає не той, хто створить найдорожчу і найскладнішу систему, а той, хто зможе швидше перетворити технологію на масову, доступну та ефективну зброю.
І саме від цього значною мірою залежатиме, наскільки болючим для України стане наступний етап повітряної війни.
