Останні масовані атаки на Україну показали, що Росія перейшла до нового етапу застосування ударних безпілотників. У повітряних нальотах дедалі частіше з'являються реактивні «Герані-4» та «Герані-5», здатні розвивати значно вищу швидкість, ніж звичні безпілотники з поршневими двигунами.
Для української протиповітряної оборони це означає серйозну зміну умов роботи. Якщо проти повільніших дронів уже вдалося вибудувати ефективну систему виявлення та знищення, то проти реактивних апаратів часу на реакцію залишається значно менше.
За даними українських військових, під час окремих масованих атак частка реактивних безпілотників уже сягала приблизно третини або навіть більшої частини всіх застосованих апаратів. Це свідчить про те, що нова технологія перестала бути експериментальною і поступово стає одним із ключових елементів російської ударної кампанії.
Однак поява великої кількості таких дронів не стала несподіванкою. Росія йшла до цього кілька років, поступово проходячи шлях від випробувань окремих прототипів до формування повноцінного серійного виробництва.
Від перших експериментів до серійних машин
Історія російських реактивних «Гераней» розпочалася задовго до нинішніх масованих атак. Ще наприкінці 2023 року Іран публічно представив реактивний варіант Shahed-238. Уже в січні 2024 року українські сили змогли збити один із перших подібних апаратів, застосованих Росією.
Протягом 2024 року використання реактивних безпілотників залишалося відносно обмеженим. Росія фактично перевіряла різні технічні рішення та намагалася зрозуміти, наскільки нова концепція здатна змінити можливості ударних дронів.
Перехід від експериментальних зразків до масового виробництва потребував значного часу. Одним із проміжних варіантів стала «Герань-3». Проте цей проєкт продемонстрував низку проблем. Зокрема, попередня конструкція виявилася недостатньо пристосованою до високошвидкісного польоту та маневрування з великими перевантаженнями.
У результаті основну увагу поступово переключили на більш досконалі «Герань-4» та «Герань-5».
Цей шлях добре показує, що нинішня поява реактивних дронів у великих кількостях не є спонтанним рішенням. Йдеться про результат тривалих випробувань, конструкторських змін і підготовки виробничої бази.
Чому реактивні дрони стали серйозною проблемою
Головна відмінність нових апаратів полягає у швидкості.
Класична «Герань-2», яка є російською версією іранського Shahed-136, використовує поршневий двигун і летить значно повільніше. Саме це дало Україні можливість поступово створити систему боротьби з такими цілями, зокрема із застосуванням відносно дешевих безпілотників-перехоплювачів.
Але з появою реактивного двигуна ситуація змінилася.
«Герань-4» отримала турбореактивну силову установку. Залежно від умов польоту її швидкість може становити приблизно 350–500 км/год. Завдяки цьому вікно для перехоплення суттєво скорочується.
Українському перехоплювачу тепер недостатньо просто виявити ціль і наздогнати її. Необхідно мати запас швидкості, достатню маневреність та систему наведення, яка дозволить вийти на потрібну траєкторію за дуже короткий проміжок часу.
Саме тому нова тактика стала особливо чутливою для української ППО.
Раніше значну частину дронів можна було знищувати відносно дешевими засобами безпосередньо в повітрі. Але підвищення швидкості змушує змінювати самі перехоплювачі. Їх необхідно робити швидшими, вдосконалювати системи наведення та підвищувати стійкість до засобів радіоелектронної боротьби.
Фактично Росія намагається використати технологічну перевагу у швидкості проти вже сформованої української системи протидії безпілотникам.
«Герань-4» стала лише початком
Водночас нова загроза не обмежується однією моделлю.
«Герань-5» має більші розміри та відрізняється від класичних Shahed зовнішнім виглядом. За конструкцією вона більше нагадує невелику крилату ракету з крилами, ніж звичний ударний дрон.
На початку 2026 року українські сили вже отримали можливість дослідити збиті зразки нових реактивних апаратів. Вивчення їхньої конструкції дозволило виявити велику кількість іноземних компонентів, зокрема електроніку, яка свідчить про складну міжнародну систему постачання.
Це має велике значення, оскільки йдеться не просто про модернізацію старого безпілотника. Росія створює нове сімейство ударних апаратів, розрахованих на вищу швидкість, значну дальність і складніші способи наведення.
Особливу роль відіграють системи, які дозволяють дрону продовжувати виконання завдання навіть за умов протидії супутниковій навігації та втрати зв'язку. Окремі нові апарати отримують оптичні та електрооптичні системи, що дають можливість уточнювати положення цілі безпосередньо на кінцевій ділянці польоту.
Це суттєво ускладнює боротьбу з ними засобами радіоелектронної боротьби.
Москва різко нарощує виробництво
Одним із найбільш тривожних факторів є не лише технічний розвиток нових дронів, а й темпи їхнього виробництва.
За даними української розвідки, Росія перебудовує виробничі процеси таким чином, щоб спрямовувати дедалі більше ресурсів на реактивні «Герані-4» та «Герані-5».
Аналітики зазначають, що Москва поступово намагається збільшити частку швидкісних безпілотників у своїх далекобійних ударах, оскільки українська оборона вже навчилася досить ефективно боротися з повільнішими апаратами.
За оцінками української сторони, сукупний випуск «Гераней-4» та «Гераней-5» може становити сотні одиниць на місяць. Основна виробнича база пов'язана з підприємствами в Татарстані, зокрема з виробничою інфраструктурою в «Алабузі».
Масштаб особливо добре видно за динамікою застосування. Якщо ще у 2025 році реактивні варіанти використовувалися порівняно рідко, то у 2026-му їхня кількість помітно зросла.
Це вже не експериментальне застосування окремих прототипів, а повноцінна тактика масового використання.
Чому Росія робить ставку саме на швидкість
Причина достатньо очевидна: Україна поступово навчилася знищувати попередні покоління безпілотників.
Система перехоплення дешевих ударних дронів стала однією з найважливіших складових української оборони. Перехоплювачі можуть коштувати значно дешевше за дорогі зенітні ракети, тому їхнє масове застосування дозволяє економити дефіцитні боєприпаси ППО.
Але така схема працює лише доти, доки перехоплювач здатний наздогнати ціль.
Реактивні «Герані» намагаються змінити саме цей баланс.
Вища швидкість означає менше часу від моменту виявлення до удару. Вона також дозволяє дрону швидше проходити небезпечні ділянки маршруту та скорочує час, який мають мобільні групи ППО для реагування.
Крім того, під час масованого нальоту швидкість стає ще важливішою. Навіть якщо значну частину цілей буде знищено, десятки апаратів, які прорвуться до заданих районів, можуть створити серйозні наслідки.
Саме тому Росія використовує нові реактивні дрони не ізольовано, а в складі масштабних комбінованих атак.
Україна вже змінює систему перехоплення
Поява «Гераней-4» та «Гераней-5» водночас не означає, що Україна залишається без відповіді.
Українські розробники вже створюють спеціальні перехоплювачі, розраховані на боротьбу зі швидшими цілями. Окремі українські виробники демонстрували успішне знищення нових реактивних «Гераней», а паралельно триває робота над збільшенням швидкості та дальності перехоплювачів.
На озброєння та випробування надходять нові безпілотники-перехоплювачі, здатні працювати проти «Герані-3», «Герані-4» та «Герані-5».
Паралельно вдосконалюються вже наявні системи. Змінюються алгоритми наведення, збільшується швидкість польоту, покращуються оптичні засоби виявлення та розширюється можливість автоматичного супроводу цілі.
Таким чином, між російськими ударними безпілотниками та українськими засобами перехоплення фактично розгорнулася нова технологічна гонка.
Ситуація вже змінилася
Ще недавно основною проблемою була кількість ударних дронів. Тепер до кількості додалася швидкість.
Українська оборона змогла суттєво підвищити ефективність боротьби з класичними «Шахедами» та «Геранями». Росія відповіла зміною конструкції, встановленням реактивних двигунів, удосконаленням навігації та збільшенням виробництва.
За словами представників Повітряних сил України, під час окремих масованих атак реактивні безпілотники вже становили значну частину цілей. Їхнє застосування протягом останніх місяців різко зросло.
Водночас нові апарати не є невразливими. Їх можна виявляти та знищувати, а Україна вже має перші успішні приклади такого перехоплення.
Головне питання тепер полягає у масштабі.
Якщо Росія зможе й надалі випускати сотні або тисячі реактивних безпілотників на місяць, Україні доведеться одночасно нарощувати виробництво перехоплювачів, удосконалювати радіолокаційні та оптичні засоби виявлення, розвивати радіоелектронну боротьбу та шукати дешевші способи ураження швидкісних цілей.
Фактично йдеться про нову стадію повітряної війни, де перевага визначається вже не лише кількістю ракет і дронів. Не менш важливо, наскільки швидко одна сторона здатна адаптуватися до змін, які впроваджує інша.
Росія кілька років експериментувала з реактивними «Геранями», перш ніж перейти до їхнього масового застосування. Тепер результат цієї роботи опинився безпосередньо над українськими містами.
Але водночас Україна має важливу перевагу, яку вже неодноразово демонструвала протягом повномасштабної війни, — здатність швидко змінювати оборонні технології під нову загрозу.
Тому нинішню ситуацію правильніше розглядати не як остаточну перевагу однієї зі сторін, а як черговий виток технологічної гонки. Росія намагається збільшити швидкість і масштаб ударів. Україна відповідає створенням нових засобів перехоплення.
І від того, яка зі сторін зможе швидше перевести свої технологічні рішення від одиничних зразків до масового виробництва, значною мірою залежатиме ефективність повітряної оборони України в найближчі місяці.
