Війна між Україною та Росією дедалі виразніше виходить за межі карти Східної Європи. Поки основні бойові дії точаться на українській території, паралельна боротьба за вплив розгортається у регіонах, які ще недавно здавалися далекими від українських інтересів. Одним із таких напрямків стала Африка, де Москва намагається створити власну систему військової та політичної присутності.
За інформацією CNN, українські військові спеціалісти працюють у Малі, допомагаючи місцевим формуванням на півночі країни. Йдеться приблизно про 15 фахівців, значна частина роботи яких пов'язана з безпілотниками, підготовкою місцевих операторів і координацією операцій. Особливість цієї місії полягає в тому, що українські військові не обов'язково перебувають безпосередньо поруч із тими, кому допомагають.
Один із операторів розповів журналістам, що може отримувати відеосигнал із безпілотника через інтернет, аналізувати ситуацію, а потім передавати рекомендації місцевому оператору по радіозв'язку. Таким чином, досвід, сформований під час війни в Україні, фактично переноситься на інший континент.
І це принципово важливий момент. Українська армія за кілька років була змушена пройти надзвичайно швидку еволюцію у сфері безпілотних технологій. Дрони стали не просто засобом розвідки чи ураження цілей, а частиною цілісної системи ведення бойових дій. Тепер цей досвід стає своєрідним експортним ресурсом Києва.
У Малі українці співпрацюють із переважно туарезьким угрупованням, відомим як Фронт визволення Азавада. Регіон, у якому діють ці сили, кардинально відрізняється від українського фронту. Тут немає щільної мережі населених пунктів, укріплених позицій та постійної лінії зіткнення. Натомість величезні відстані, пустельний ландшафт, обмежена інфраструктура та складні кліматичні умови перетворюють кожну операцію на окремий виклик.
Температура вдень може перевищувати 43 градуси. Пил потрапляє в техніку, батареї швидше втрачають ефективність, електроніка потребує додаткового захисту. Навіть звичні для українських військових рішення доводиться адаптувати до абсолютно іншого середовища.
Водночас відмінності працюють і у зворотний бік. Якщо українці передають місцевим силам знання про використання безпілотників, то самі отримують досвід дій у пустелі, маневрування на величезних просторах, організації засідок та виживання за умов мінімальної інфраструктури.
За даними CNN, українські військові спеціалісти раніше також були пов'язані з роботою в Судані. Крім того, представники Чаду, Нігеру та Буркіна-Фасо приїжджали до Малі, щоб опановувати роботу з безпілотними системами. Географія такого обміну показує, що йдеться вже не про одиничну операцію, а про формування ширшої мережі військового співробітництва.
Україна також передавала досвід протидії ударним безпілотникам на Близькому Сході. Там місцеві сили навчалися протистояти апаратам іранського походження, які Росія активно використовує у війні проти України. В обмін Київ, за даними CNN, отримував домовленості у сфері безпеки та можливості для отримання боєприпасів.
Африканський напрямок має для України ще один вимір. Росія сама активно закріплюється в Сахелі та Північній Африці. Після згортання структури "Вагнера" Москва продовжила використовувати військові формування під контролем державних структур. Так з'явився Африканський корпус, покликаний посилити російські позиції в регіоні.
Для Кремля Африка — це не лише питання військової присутності. Йдеться про доступ до ресурсів, політичні домовленості, економічні можливості та створення залежності місцевих урядів від російської підтримки. Особливо важливим став Сахель, де після скорочення французької та іншої західної присутності утворився вакуум безпеки.
Саме тому українська активність у цьому регіоні має значення далеко за межами окремих операцій. Київ намагається показати державам, які співпрацюють із Москвою, що російська присутність не гарантує абсолютної безпеки та стабільності.
Окремим напрямком стала Лівія. За інформацією CNN, українські оператори військово-морських безпілотників працюють із бази в Місраті. Їхня увага, зокрема, зосереджена на російському так званому тіньовому флоті — танкерах, які використовуються для обходу міжнародних обмежень на продаж російської нафти.
Водночас така діяльність пов'язана і з ризиками. Один із українських морських дронів після втрати контролю опинився біля грецького острова Лефкада. Після інциденту Греція висловила Києву дипломатичний протест, а українська сторона принесла офіційні вибачення. Цей випадок продемонстрував, наскільки складними можуть бути операції далеко від української території.
Проте головна зміна полягає не в самій географії. Україна поступово перетворює власний бойовий досвід на інструмент міжнародної політики. Те, що народилося як вимушена відповідь на масштабну війну, тепер стає джерелом військових технологій, навчання та нових партнерств.
Для Києва це можливість одночасно послаблювати позиції Москви, знаходити нових союзників і формувати власну присутність у регіонах, де Росія прагне стати незамінним гравцем. Для Африки український досвід також має ціну: сучасні безпілотні системи здатні змінювати баланс сил навіть там, де величезні відстані та складний рельєф традиційно давали перевагу тим, хто краще знає місцевість.
Тож українська війна дедалі більше стає глобальним протистоянням технологій, союзів і впливу. І поки Москва намагається розширити свою мережу присутності в Африці, Київ відповідає власним способом — передаючи іншим те, чого його військові навчилися ціною надзвичайно важкого досвіду.
