Війна має одну неприємну для будь-якого військового керівництва властивість: реальність на передовій рано чи пізно руйнує навіть найкраще вибудувану інформаційну картину. Особливо небезпечно це стає тоді, коли командування починає отримувати не те, що відбувається насправді, а те, що підлеглі вважають безпечним доповісти.
Саме таку проблему зараз обговорюють аналітики Інституту вивчення війни (ISW), на яких посилається британське видання The Independent. За їхніми оцінками, у російських військах сформувалася стійка практика прикрашати результати бойових дій. Ідеться не лише про пропагандистські заяви для широкої аудиторії. Подібна система може впливати й на інформацію, яка доходить до найвищого політичного керівництва РФ.
Особливо показовою стала ситуація навколо Лиманського напрямку. Частина російських військових блогерів, які зазвичай підтримують дії власної армії, почала визнавати наявність українських контратак. Водночас вони дедалі гостріше критикують систему, за якої невдачі на нижчих рівнях намагаються приховати або подати як тимчасові труднощі.
На перший погляд це може здаватися звичайною внутрішньою суперечкою. Насправді наслідки значно серйозніші. Якщо командири бояться доповідати про втрати позицій, проблеми з логістикою чи успішні дії противника, вищі штаби починають ухвалювати рішення на основі неповної або навмисно прикрашеної інформації.
У результаті виникає замкнене коло. Нижчий рівень повідомляє про «успіх», щоб уникнути відповідальності. Наступний рівень передає цю інформацію далі. Згодом вона перетворюється на офіційну оцінку ситуації, яку вже складно спростувати без визнання того, що попередні доповіді були неправдивими.
Саме цим аналітики ISW пояснюють частину надзвичайно оптимістичних заяв російського керівництва про перебіг бойових дій.
Яскравим прикладом стала ситуація зі Святогірськом. За наведеними у матеріалі даними, українські Сили оборони встановили контроль над містом, розташованим неподалік Лимана. Водночас буквально незадовго до цього Володимир Путін заявляв про нібито контроль РФ над населеним пунктом.
Ця суперечність важлива не лише через конкретне місто. Вона демонструє, наскільки великою може бути різниця між тим, що відбувається на місцевості, і тим, що потрапляє до політичного інформаційного поля.
У сучасній війні інформація фактично є окремою зброєю. Але вона може стати небезпечною і для того, хто її використовує, якщо система звітності перестає відображати реальність. Армія, яка переконує сама себе у власних перемогах, ризикує втрачати здатність адекватно оцінювати ситуацію.
Це має значення і за межами фронту. За оцінкою ISW, викривлені уявлення про ситуацію могли вплинути й на дипломатичні контакти Москви з Вашингтоном. Аналітики припускають, що під час розмови з президентом США Дональдом Трампом Путін міг представляти перебіг війни таким чином, щоб переконати американську сторону: час працює на Росію, а тому Україну нібито потрібно схилити до поступок.
Якщо політичні рішення будуються на такій картині, проблема перестає бути суто російською. Вона безпосередньо впливає на перспективи переговорів і на оцінку того, наскільки сторони готові до реального компромісу.
У Москві при цьому продовжують запевняти, що керівництво РФ отримує повну й об’єктивну інформацію. Зокрема, помічник Путіна Юрій Ушаков заявляв, що під час контактів із Трампом російська сторона нібито надала детальний аналіз ситуації.
Однак саме розбіжність між такими заявами та повідомленнями з фронту створює найбільше запитань. Якщо навіть російські військові блогери говорять про проблеми із системою доповідей, це свідчить про значно глибшу кризу, ніж звичайна пропагандистська кампанія.
Для Кремля це може мати довгострокові наслідки. Політичне керівництво, переконане у власній перевазі, менш схильне шукати компроміси й може переоцінювати можливості своєї армії. Водночас будь-яка невдача на фронті здатна ставати несподіванкою, хоча насправді її передумови могли бути відомі нижчим ланкам командування задовго до того.
Саме тому історія навколо Лимана та Святогірська важлива не лише як черговий епізод війни. Вона демонструє, наскільки небезпечною для військової системи може бути атмосфера, у якій правдивий звіт сприймається як загроза для того, хто його складає.
Коли погані новини перестають доходити нагору, керівництво може жити в реальності, якої на полі бою вже не існує. І тоді кожна наступна гучна заява дедалі більше віддаляється від ситуації, яку бачать військові безпосередньо на передовій.
Для України це означає, що інформаційна боротьба залишається важливою складовою війни. Реальні зміни на фронті можуть мати наслідки далеко за межами окремих населених пунктів — аж до дипломатичних кабінетів, де формується міжнародне бачення подальшого розвитку подій.
А головне питання полягає в іншому: якщо система доповідей усередині російської армії справді настільки викривлена, наскільки довго політичне керівництво зможе ухвалювати рішення, спираючись на картину війни, яка дедалі сильніше розходиться з реальністю?
