Війна, яку Кремль планував завершити блискавично, перетворилася для Росії на затяжне випробування, що поглинає людей, ресурси та політичний капітал. Те, що мало стати короткою кампанією, триває роками, а початкові розрахунки Москви дедалі більше розходяться з реальністю. На цьому тлі американські аналітики Джонатан Світ і Марк Тот у колонці для The Hill описали кілька сценаріїв, між якими, на їхню думку, російському керівництву доведеться маневрувати.
Ключова проблема для Кремля полягає не лише у ситуації на фронті. Війна поступово перетворилася на систему, з якої складно вийти без політичних наслідків. Будь-який компроміс означатиме необхідність пояснювати російському суспільству, чому масштабні витрати не принесли заявленого результату. Водночас продовження бойових дій вимагає нових ресурсів і збільшує ціну помилок.
Ставка на Вашингтон
Перший шлях, який розглядають автори, пов'язаний зі спробою використати дипломатичний канал із Вашингтоном. Москва може й надалі переконувати адміністрацію Дональда Трампа, що саме Україна має піти на поступки заради припинення війни.
Для Кремля такий варіант був би найбільш комфортним. Він дозволив би домагатися бажаних політичних результатів не лише військовим шляхом, а й через міжнародний тиск. Однак тут виникає принципова перешкода: вимоги Москви передбачають територіальні та політичні поступки, на які Київ не погоджується.
Показовими у цьому контексті стали контакти американських представників із російським керівництвом. Москва намагається демонструвати, що після завершення війни можуть відкритися перспективи масштабного економічного співробітництва зі США. Російська сторона фактично пропонує повернутися до логіки великих спільних проєктів, інвестицій та торгівлі.
Такий підхід має очевидну мету: показати припинення війни як вигідну угоду не лише для Росії, а й для Сполучених Штатів. Проте за красивою економічною перспективою залишається питання ціни такого миру для України.
Європа як наступна мішень тиску
Другий сценарій значно небезпечніший. Йдеться про спробу послабити європейську підтримку України через поєднання військових сигналів, погроз, демонстрації сили та гібридних операцій.
Росія протягом останніх років неодноразово намагалася створити в європейських столицях відчуття, що подальша допомога Україні автоматично збільшує ризик прямого зіткнення. Ракетні системи, військові навчання, погрози окремим державам та демонстративне переміщення озброєнь покликані працювати не лише на полі бою.
Особливу увагу автори звертають на розміщення російських ракетних можливостей у Білорусі. Сам факт появи там систем середньої дальності має не тільки військове, а й психологічне значення. Він створює додатковий тиск на країни НАТО, які змушені враховувати потенційні загрози для власної території.
Подібна стратегія розрахована на страх і втому. Якщо європейські суспільства почнуть сприймати підтримку України як джерело постійної небезпеки, політичний простір для допомоги Києву може звужуватися. Саме цього, на думку аналітиків, Москва й прагне досягти.
Найнебезпечніший сценарій — новий виток наступу
Третій варіант передбачає продовження війни військовим шляхом. Якщо дипломатичний тиск не дасть бажаного результату, Кремль може спробувати довести, що час працює саме на нього.
Це означало б нові спроби просування на фронті, збільшення чисельності військ і подальше використання артилерії та авіації. Водночас для України особливо небезпечним залишається зимовий період. Масовані удари по енергетичній інфраструктурі можуть знову стати частиною стратегії виснаження, коли метою є не лише військові об'єкти, а й повсякденне життя мільйонів людей.
Однак у такого сценарію є й інший бік. Тривала війна означає постійні втрати для самої Росії. Кремлю доведеться підтримувати чисельність армії, поповнювати запаси техніки та компенсувати втрати особового складу. Саме тому в американському аналізі згадується можливість нової масштабної мобілізації.
Політично це надзвичайно складний крок. Масова мобілізація здатна продемонструвати росіянам справжню ціну війни, яку роками намагаються подавати як далеку від повсякденного життя більшості населення.
Чому Кремль може переоцінювати власні можливості
Окрема проблема — інформація, яку російське керівництво отримує з фронту. Аналітики допускають, що військове командування може представляти ситуацію значно оптимістичніше, ніж вона є насправді.
Як приклад вони наводять історію зі Святогірськом. Російське керівництво заявляло про контроль над містом, однак українські військові продемонстрували присутність у його центральній частині. Такий епізод важливий не лише сам по собі. Він показує, наскільки небезпечним для ухвалення стратегічних рішень може бути викривлення інформації.
Якщо керівник отримує звіти про успіхи, яких насправді немає, він може робити висновок, що достатньо ще трохи натиснути — і поставлену мету буде досягнуто. Так війна здатна продовжуватися не через реальну перспективу швидкої перемоги, а через помилкове уявлення про ситуацію.
Час працює проти початкового задуму Москви
На думку Світа і Тота, найважливіше питання полягає в тому, чи здатна Москва й надалі оплачувати війну в нинішньому масштабі. Російське керівництво може розраховувати на виснаження України та її партнерів, однак одночасно виснажується і сама Росія.
Навіть якщо фронт рухається повільно, кожен новий кілометр потребує величезних ресурсів. А заяви про майбутнє захоплення Донбасу вже не раз переносилися на пізніші терміни. Це свідчить про величезну різницю між політичними очікуваннями Москви та складністю реальних бойових дій.
Теоретично існує і четвертий шлях — оголосити про завершення кампанії, припинити удари та відвести війська до лінії, яка існувала до початку повномасштабного вторгнення. Проте автори вважають такий варіант найменш імовірним.
У підсумку перед Кремлем постає неприємна дилема: кожен із доступних варіантів має серйозну ціну. Дипломатія вимагає поступок, тиск на Європу може не зламати її позицію, а продовження наступу потребує дедалі більше людей і ресурсів.
Саме тому головна інтрига полягає не лише в тому, чи зможе Росія продовжувати війну. Значно важливіше — скільки ще часу її керівництво готове витрачати на спробу перетворити військовий тиск на політичну перемогу. І чим довше початковий задум залишається недосяжним, тим дорожчим стає кожен наступний крок.
