Повітряна загроза для українських міст знову проходить етап, який нагадує перші місяці масованого застосування «Шахедів». Але цього разу проблема має іншу грань: противник використовує безпілотники з реактивною тягою, і саме швидкість робить їх значно складнішою ціллю для частини наявних засобів протиповітряної оборони.
Військовий експерт і військовослужбовець ЗСУ Олександр Мусієнко в ефірі Radio NV пояснив, що нинішня ситуація певною мірою перегукується з жовтнем-листопадом 2022 року. Тоді Україна лише починала вибудовувати систему протидії масовим атакам іранських безпілотників, а згодом відповіддю стали мобільні вогневі групи, удосконалення ППО та поява дронів-перехоплювачів.
Тепер країна знову змушена адаптуватися до зміни тактики та технічних характеристик повітряних цілей.
Чому реактивні дрони створюють проблему
Ключова перевага таких апаратів — швидкість. Для системи оборони це означає менше часу від моменту виявлення до необхідності ураження цілі. Якщо безпілотник рухається швидше, традиційна схема реагування потребує більшої точності, швидкості передачі інформації та правильного розміщення засобів перехоплення.
Особливо складною ситуація стає у великих містах. За словами Мусієнка, удари по цивільній інфраструктурі мають не лише фізичний, а й психологічний ефект, порушуючи звичний ритм життя.
Для столиці додатковим викликом є напрямки польоту. Частина маршрутів проходить поблизу кордону з Білоруссю, далі — в районі Київського водосховища та Дніпра. Така географія звужує можливості для деяких способів перехоплення. Поблизу російського кордону українська авіація також стикається з ризиком роботи в зоні дії ворожих систем протиповітряної оборони.
Отже, важливо не лише збити дрон, а й вчасно його виявити, спрогнозувати маршрут і правильно обрати засіб перехоплення.
ППО має стати багаторівневою
Однією з головних відповідей на нову загрозу Мусієнко називає посилення авіаційної складової та наземної ППО. Україні потрібні додаткові літаки F-16 і озброєння до них, але одночасно необхідно збільшувати можливості зенітно-ракетних підрозділів.
Йдеться про створення системи, в якій різні засоби доповнюють один одного. Далекі та середні комплекси можуть працювати по цілях на відповідних ділянках, авіація — реагувати там, де це дозволяє обстановка, а засоби малої дальності та мобільні групи мають закривати інші ділянки.
Окремий напрям — переносні зенітні комплекси та системи малого радіуса дії. Їхнє правильне розміщення може стати важливим елементом оборони саме тоді, коли до міста наближається велика група повітряних цілей і кожна секунда має значення.
Паралельно Україна нарощує радіолокаційні можливості та засоби радіоелектронної боротьби.
Боротьба починається ще до запуску
Ще один напрям роботи — пошук місць зберігання та стартових майданчиків безпілотників. Мусієнко зазначає, що увага зосереджена, зокрема, на районах Брянської, Орловської та Ростовської областей.
Це свідчить про зміну самого підходу до протидії. Захист українського неба не може обмежуватися лише спробами перехопити апарат над територією України. Чим раніше буде отримана інформація про підготовку атаки, тим більше можливостей матимуть військові для прогнозування напрямку удару, розподілу сил і вибору засобів ураження.
Показово, що Україна вже проходила подібний шлях після появи масових «Шахедів» у 2022 році. Нова загроза спочатку стала серйозним випробуванням, але система реагування поступово змінювалася та посилювалася.
Саме тому нинішня ситуація — це не лише історія про новий тип дронів. Це чергове випробування здатності України адаптувати оборону до змін на полі бою. І відповідь на нього формуватиметься одночасно в небі, на землі та в технологічних центрах, де створюються нові засоби захисту.
