Володимир Зеленський звільнив Олександра Сирського з посади головнокомандувача Збройних сил України й призначив на його місце командувача Об’єднаних сил Михайла Драпатого. Рішення стало кульмінацією кількох днів протестів, відкритого конфлікту у військовому керівництві та дедалі небезпечнішої втрати довіри всередині країни.
Ще за кілька днів до цього президент фактично став на бік Сирського, відправивши у відставку міністра оборони Михайла Федорова. Їхнє протистояння вже не вдавалося приховувати за формулами про робочі дискусії: дві частини оборонної системи пропонували різне бачення того, як Україні вести затяжну війну.
Федоров уособлював технологічне прискорення — масове застосування дронів, роботизацію фронту, нову систему закупівель і спробу перетворити інновації з окремих успішних проєктів на основу армії. Сирського дедалі частіше пов’язували з централізованою командною моделлю та ставкою на виснажливі наземні операції.
За оцінкою Дейком, звільнення головнокомандувача стало не просто поступкою вулиці або розв’язанням персонального конфлікту. Зеленський визнав, що суперечка про військову стратегію перетворилася на кризу суспільної легітимності, здатну підірвати армію швидше, ніж будь-яка кадрова помилка.
Після відставки Федорова тисячі людей вийшли на демонстрації у Києві та інших містах. До критики долучилися ветерани, військовослужбовці й публічні діячі, а протестувальники вимагали не лише повернення міністра, а й усунення Сирського. Навіть після зміни головнокомандувача організатори не відмовилися від нових акцій.
Для країни, яка живе в умовах воєнного стану й не проводить виборів, масові протести стали одним із небагатьох механізмів прямого впливу суспільства на владу. Цей механізм уже змушував президента відступати, коли попередні урядові рішення сприймалися як загроза антикорупційним інституціям.
Проте втручання суспільного тиску у вибір військового командування створює небезпечний прецедент. Армія не може керуватися рейтингами, гаслами або популярністю окремих посадовців. Водночас закритість командної вертикалі не дає їй права ігнорувати втрати довіри серед тих, хто воює і забезпечує фронт.
Саме цей баланс став головним випробуванням для Зеленського. Збереження Сирського могло поглибити розкол, посилити розчарування військових і перетворити відставку Федорова на символ перемоги старої системи над реформою. Його звільнення, натомість, створює ризик враження, що стратегічні призначення визначає вулиця.
Президент обрав рішення, яке зменшує негайну небезпеку. Відкрита боротьба між Міністерством оборони, Генеральним штабом і частиною бойових командирів могла позначитися на координації, мобілізації та моральному стані війська. За умов російського тиску та кадрового дефіциту така внутрішня війна була б особливо руйнівною.
Михайло Драпатий виявився майже безальтернативною компромісною фігурою. Він належить до молодшого покоління українських генералів, має досвід фронтового командування та репутацію офіцера, який підтримує технологічні зміни, відповідальність командирів і тісніший зв’язок між штабами та бойовими підрозділами.
Його призначення також стало сигналом на користь табору Федорова. Драпатий публічно підтримав колишнього міністра під час конфлікту із Сирським, заявивши, що мовчання не захищає армію, а лише дозволяє накопичувати помилки. Після кадрового рішення Федоров назвав нового головнокомандувача джерелом надії.
Однак Драпатий отримує не чистий аркуш, а складну систему із взаємозалежними кризами. Йому доведеться одночасно втримувати фронт, реформувати корпусну структуру, прискорювати постачання зброї та безпілотників, посилювати протиповітряну оборону й запропонувати зрозумілішу модель мобілізації.
Головна вимога до нового командування — не абстрактна «модернізація», а скорочення відстані між технологічною перевагою та реальною практикою підрозділів. Україна створила потужну індустрію дронів, але на окремих ділянках фронту інновації досі залежать від ініціативи командирів і волонтерських мереж.
Перетворити безпілотні системи на основу війська означає змінити більше, ніж номенклатуру озброєння. Потрібні інші цикли закупівель, швидше випробування нових виробів, захищені канали передачі даних, інтеграція розвідки та вогневого ураження, а також командири, здатні відмовлятися від застарілих процедур.
Саме навколо цієї трансформації і виник конфлікт. Для прихильників Федорова технології були способом компенсувати нестачу людей і зменшувати втрати. Для традиційної військової вертикалі вони залишалися одним з інструментів у війні, де територію зрештою утримує піхота, а рішення повинні проходити через чітку систему командування.
Обидва підходи містять частину правди. Дрони не скасовують потреби в людях, фортифікаціях, логістиці та дисципліні. Але армія, яка витрачає особовий склад за правилами попередньої епохи, програє противнику, здатному швидше масштабувати автоматизацію та пристосовуватися до змін на полі бою.
Сирський залишає посаду зі складною спадщиною. Його роль була важливою під час оборони Києва, Харківського контрнаступу та інших ключових операцій. Проте репутацію командувача дедалі сильніше визначали суперечки навколо великих втрат, жорсткої вертикалі та недостатньої швидкості реформ.
Зеленський, дякуючи генералу, намагався уникнути приниження людини, яка майже два з половиною роки очолювала ЗСУ. Це важливо не лише з етичних міркувань. Демонстративне покарання головнокомандувача могло б деморалізувати офіцерський корпус і перетворити необхідну зміну на політичну розправу.
Водночас кадрове рішення не розв’язує питання, з якого почалася криза: що буде з Михайлом Федоровим. Зеленський запропонував йому нову урядову роль, пов’язану з технологічним сектором, але протестувальники вимагають повернути його саме до Міністерства оборони.
Для президента це означає, що звільнення Сирського може лише відкласти політичну розв’язку. Якщо Федоров залишиться поза системою оборонного управління, його прихильники сприймуть призначення Драпатого як часткову поступку. Якщо він повернеться, Зеленському доведеться пояснити, навіщо було починати кризу з його усунення.
За фасадом кадрової драми постає значно серйозніша проблема — вичерпання моделі національної єдності, що сформувалася у 2022 році. Тоді суспільство було готове відкласти більшість політичних суперечок заради виживання. Після майже п’яти років великої війни автоматичної довіри більше немає.
Українці дедалі гостріше вимагають пояснень щодо мобілізації, втрат, закупівель, командних рішень і відповідальності. Це не обов’язково свідчить про послаблення волі до опору. Навпаки, суспільство прагне переконатися, що держава використовує обмежені людські та матеріальні ресурси розумно.
Найгіршою відповіддю на цей запит була б спроба представити будь-яку критику як загрозу єдності. Росія справді використовуватиме внутрішні конфлікти України. Але ще небезпечніше дозволити помилкам накопичуватися під приводом того, що публічна дискусія нібито допомагає ворогові.
Призначення Драпатого дає Зеленському можливість перезібрати військово-політичне управління, але не гарантує результату. Новому головнокомандувачу доведеться довести, що технологічність не є лише привабливим словом, а здатна змінювати планування операцій, зберігати життя та давати вимірювану перевагу.
Ця відставка стала попередженням для всієї української влади. У довгій війні суспільна стійкість залежить не від відсутності суперечок, а від здатності держави реагувати на них без руйнування інституцій. Зеленський відновив частину втраченої рівноваги, але тепер результат вимірюватиметься не тишею на вулицях, а змінами на фронті.
