Михайло Драпатий прийшов на найвищу військову посаду в момент, коли Україні потрібен не просто новий підпис під наказами. Від головнокомандувача очікують зміни правил: меншої залежності від штабної інерції, більшої свободи для бойових командирів і здатності перетворювати технологічні переваги на систему.
Володимир Зеленський призначив 43-річного генерал-майора після звільнення Олександра Сирського, чия відставка завершила кілька днів протестів і відкритої критики з боку військових. Кадрове рішення стало відповіддю на ширшу кризу довіри між Генеральним штабом, фронтом, суспільством і політичним керівництвом.
Драпатий належить до покоління українських офіцерів, професійний світогляд яких сформувався не в радянських академічних схемах, а у війні з Росією. Він пройшов шлях від командира танкового взводу до керівника Об’єднаних сил, працюючи переважно там, де оборона втрачала стійкість і потребувала швидкого відновлення.
За оцінкою Дейком, його призначення є спробою повернути військовому командуванню моральний авторитет. Драпатий вирізняється не лише бойовою біографією, а й готовністю визнавати відповідальність — рисою, дефіцит якої став одним із головних звинувачень на адресу попередньої системи.
Кар’єра, сформована війною
Михайло Драпатий народився 1982 року в Кам’янці-Подільському. Після закінчення Харківського інституту танкових військ у 2004 році розпочав службу лейтенантом у 72-й окремій механізованій бригаді. Його кар’єра розвивалася всередині сухопутної армії, без політичних посад і цивільних переходів.
Широку відомість він отримав у 2014 році під час боїв у Маріуполі. Тоді бойова машина під його командуванням прорвала укріплену барикаду, щоб дістатися до заблокованих українських силовиків. Відео прориву стало одним із перших символів відновленої здатності української армії діяти рішуче.
Того самого року Драпатий командував підрозділами, які виходили з оточення на кордоні. Цей досвід сформував його репутацію офіцера, здатного ухвалювати рішення в умовах неповної інформації, нестачі ресурсів і втрати зв’язку з вищим штабом.
Після початку повномасштабного вторгнення його спрямовували на ділянки, де ситуація вимагала негайного втручання. Такий тип кар’єри відрізняє його від генералів, чий вплив зростав переважно завдяки штабній роботі. Авторитет Драпатого спирається на особисту присутність у кризових точках фронту.
Влітку 2024 року він відіграв важливу роль у стабілізації Харківського напрямку після нового російського наступу. Просування противника вдалося стримати, оборону — ущільнити, а командування — перебудувати під загрозу подальшого прориву.
Невдовзі Драпатий очолив Сухопутні війська України, ставши наймолодшим командувачем цього роду військ. Його призначення вже тоді сприймалося як ставка на нове покоління генералів — офіцерів, для яких гнучкість, дрони, цифрові дані та ініціатива знизу є не додатком, а основою сучасної війни.
Президент України Володимир Зеленський зустрівся з генерал-майором Михайлом Драпатим на тлі нападу Росії на Україну в Києві, Україна, 20 липня 2026 року — Прес-служба президента України
Генерал, який подав у відставку
Найважливішим епізодом його біографії може виявитися не перемога, а відставка. У червні 2025 року російський удар по навчальному центру забрав життя щонайменше дванадцяти військовослужбовців і поранив десятки людей. Драпатий заявив, що бере на себе особисту відповідальність.
Для української військової системи цей крок був майже безпрецедентним. Командири традиційно пояснювали трагедії обставинами, діями противника або помилками на нижчих рівнях. Драпатий натомість пов’язав життєздатність армії зі здатністю керівників відповідати за безпеку підлеглих.
Його формула була жорсткою: армія, у якій командири несуть відповідальність за життя людей, залишається живою; армія, де за втрати не відповідає ніхто, руйнується зсередини. Саме ця теза тепер стає політичним і професійним зобов’язанням нового головнокомандувача ЗСУ.
Відставку тоді не прийняли як завершення кар’єри. Драпатого перевели на менш статусну, але більш наближену до бойових дій посаду командувача Об’єднаних сил. Він повернувся до безпосереднього управління обороною на північному сході, зберігши репутацію генерала фронту, а не кабінету.
Тепер цей епізод працює на нього. Після років, коли українські військові критикували культуру безкарності, Зеленський обрав людину, яка вже продемонструвала готовність платити посадою за провал у зоні своєї відповідальності.
Союзник технологічної реформи
Драпатий відкрито підтримав курс Михайла Федорова після його звільнення з посади міністра оборони. Він заявив, що Збройні сили України мають навчатися, розвивати технології, берегти людей і дозволяти командирам відповідати за результат.
У цій формулі закладено його бачення військової реформи. Армія повинна бути не лише дисциплінованою, а й здатною до самонавчання. Командир має отримувати свободу для рішення, але разом із нею — персональну відповідальність за наслідки.
Це підхід, який вступає в суперечність із традиційною моделлю жорсткої вертикалі. У такій системі рішення концентруються нагорі, а нижчі командири відповідають насамперед за точне виконання наказу. Драпатий пропонує іншу логіку: результат важливіший за формальну слухняність, якщо обстановка на фронті змінилася.
Його призначення тому нерозривно пов’язане з дискусією про дрони та роботизовану війну. Україна не може змагатися з Росією кількістю людей, артилерійських систем або боєприпасів. Її перевага залежить від швидкості адаптації, точності розвідки та здатності масштабувати успішні технології.
Новий головнокомандувач має перетворити безпілотні системи з окремої спеціалізації на наскрізний принцип ведення війни. Це означає інтеграцію дронів у планування операцій, логістику, розвідку, евакуацію, вогневе ураження та захист піхоти.
Але технологічна реформа не зводиться до збільшення кількості FPV-дронів. Вона потребує нової системи закупівель, підготовки військових, обміну даними й оцінки ефективності командирів. Без цього навіть найсучасніша техніка залишиться набором локальних успіхів, які армія не здатна повторити в іншому секторі.
Минулого тижня протестувальники в Києві розкритикували рішення президента Володимира Зеленського звільнити міністра оборони Михайла Федорова — Єнджей Новіцький
Найважче починається після призначення
Сильна репутація створює для Драпатого не лише довіру, а й небезпечні очікування. Військові та суспільство можуть вимагати швидких змін, хоча структурні проблеми накопичувалися роками. Жоден головнокомандувач не здатен одним рішенням ліквідувати нестачу піхоти, складнощі мобілізації та залежність від іноземної допомоги.
Він успадковує армію, що веде виснажливу оборону проти чисельно більшого противника. Росія має перевагу в людському ресурсі, продовжує нарощувати виробництво дронів і тисне на кількох напрямках одночасно. Простору для тривалих експериментів у Драпатого не буде.
Першим випробуванням стане кадрова політика. Зміна глави Збройних сил без оновлення команди навколо нього ризикує залишитися символічним жестом. Новому командувачу потрібні люди, які поділяють його принципи й здатні проводити реформи всупереч опору апарату.
Водночас масштабні кадрові чистки можуть дезорганізувати управління під час активних бойових дій. Драпатому доведеться відокремити професійних офіцерів старої школи від тих, хто використовує вертикаль для самозбереження. Це складніше, ніж просто замінити покоління командирів.
Другим викликом стане взаємодія з Банковою. Попередні конфлікти між політичним і військовим керівництвом показали, що президентський офіс прагне контролювати не лише стратегічні цілі, а й окремі оперативні рішення. Для ефективної роботи Драпатому потрібна автономія, але саме автономність сильного генерала традиційно викликає занепокоєння політиків.
Його публічна підтримка Федорова вже свідчила про готовність висловлювати незгоду. Тепер ця незалежність має пройти складнішу перевірку: чи зможе він говорити президентові неприємну правду про стан фронту, втрати, мобілізацію і можливості армії, не перетворюючи професійну суперечку на політичний конфлікт.
Армія, що має берегти людей
Найсильніша частина репутації Драпатого пов’язана з його ставленням до життя військовослужбовців. Для української армії це питання вже не лише моральне. Людський ресурс став одним із головних стратегічних обмежень оборони України.
Країна не може дозволити собі операції, у яких символічний результат або кілька метрів території оплачуються непропорційними втратами. Кожен досвідчений солдат, сержант або оператор дрона потребує місяців підготовки й накопичує знання, які неможливо швидко відновити.
Збереження людей не означає відмови від ризику. Війна не залишає безпечних рішень. Воно означає, що ризик має відповідати меті, а командир повинен пояснювати, чому конкретне завдання варте можливої ціни.
Якщо Драпатий справді зробить цей принцип основою командування, йому доведеться змінювати не лише накази, а й військову культуру. Командирам треба дозволити повідомляти про неможливість завдання без страху автоматичного покарання. Штаби повинні отримувати реальну картину, а не звіти, складені для збереження кар’єр.
Успіх такої реформи вимірюватиметься не гучними заявами, а дрібними рішеннями: тривалістю ротацій, якістю підготовки новобранців, швидкістю евакуації, розподілом дронів, реакцією на провали й готовністю звільняти не за нелояльність, а за некомпетентність.
Фотографія, оприлюднена прес-службою Президента України в понеділок, на якій зображено зустріч Президента Володимира Зеленського з командувачем Об'єднаних сил генералом Михайлом Драпатим у Києві — Прес-служба Президента України
Не новий герой, а нові правила
Призначення Драпатого легко перетворити на історію про молодого бойового генерала, який приходить рятувати армію від застарілої системи. Такий сюжет зручний, але небезпечний. Україна вже неодноразово покладала на окремих командирів очікування, які мали б бути адресовані інституціям.
Новий головнокомандувач не повинен ставати черговим національним символом, від якого вимагають одноосібно змінити хід війни. Його завдання — створити систему, здатну працювати без культу конкретного генерала.
Для цього потрібні зрозумілі межі відповідальності між Генеральним штабом, Міністерством оборони, командуваннями родів військ і президентом. Потрібна чесна оцінка операцій, захищений простір для професійної критики й механізм швидкого поширення бойового досвіду.
Драпатий отримав посаду завдяки репутації людини, яка вміє діяти в кризі. Але нинішня криза відрізняється від прориву через барикаду чи стабілізації окремого напрямку. Тепер йому доведеться змінювати структуру, частиною якої він сам був понад чверть століття.
Його головний капітал — довіра частини військових. Його головний ризик — втратити її, якщо реформи зупиняться на рівні риторики. Армія чекатиме не нових формулювань, а доказів того, що ініціативу більше не карають, за втрати відповідають, а технологічні рішення масштабують без багатомісячної боротьби.
Михайло Драпатий приходить на чолі Збройних сил не як бездоганний переможець, а як генерал, який знає ціну помилки й одного разу вже визнав її публічно. У воєнній системі, де відповідальність часто розчиняється між штабами й посадами, це може стати його найважливішою перевагою.
Тепер він має довести, що особиста відповідальність здатна стати правилом для всієї армії. Саме від цього, а не від швидкості наступних кадрових перестановок, залежатиме, чи стане призначення Драпатого справжнім перезавантаженням українського командування.
