Указ Володимира Путіна про «Стратегію національної політики Росії до 2036 року» формально оформлює те, що Москва робить на практиці з 2022 року. Кремль відкрито заявляє: мета – посилити російську ідентичність на окупованих територіях України та інтегрувати їх у політичний і культурний простір РФ.
Ключовий показник документа – досягти рівня «загальноросійської громадянської ідентичності» не нижче 95%. Фактично йдеться про програму глибокої асиміляції, де будь-які альтернативні йдентичності, включно з українською, розглядаються як загроза. Це не соціальна інтеграція, а керована русифікація.
Згадка про Донбас, Луганськ, Херсон і Запоріжжя як «історичні території російської держави» демонструє, що Путін намагається переосмислити міжнародне право через призму імперська політика. Територіальна цілісність України повністю ігнорується, натомість просувається концепція «відновлення єдності земель».
Окремий акцент робиться на російська мова. Документ вимагає поглиблювати її домінування в освіті, адміністрації та публічному просторі. Українська культура й мова на цих землях фактично витісняються, що суперечить базовим нормам захисту права людини і прав національних меншин на окупованих територіях.
Кремль паралельно продовжує старий наратив про «захист російськомовних» і нібито дискримінацію в Україні. Проте реальність після початку війна в Україні прямо протилежна: соціологія фіксує різке падіння використання російської мови та посилення української ідентичності навіть серед колишніх двомовних громадян.
Стратегія до 2036 року намагається переламати цю тенденцію силовими та адміністративними методами. Йдеться не про вільний вибір, а про структурний тиск: зміна навчальних програм, кадрова політика, контроль над медіа, релігійні й громадські організації. Усе це вбудовується в єдиний контур русифікації.
Особливо небезпечним є те, що Кремль підводить ідеологічну базу під тривалу окупацію. Формула про «зміцнення загальноросійської громадянської ідентичності» перетворює тимчасову військову присутність на проголошену довгострокову стратегічну мету. Це сигнал: Росія не планує добровільно відмовлятися від захоплених територій.
Паралельно документ апелює до боротьби з «зусиллями недружніх держав» і «спробами розколоти суспільство». Так влада легітимізує репресії проти будь-якої нелояльної активності на окупованих землях – від українських прапорів до мовних ініціатив. Будь-який прояв української ідентичності оголошується загрозою стабільності.
У цьому контексті Путін продовжує ставити під сумнів саме існування України як окремої нації. Ідея «єдиного народу» дозволяє Кремлю одночасно заперечувати український суверенітет і виправдовувати військове вторгнення як «повернення історичних територій». Стратегія нацполітики лише кодифікує цей підхід.
Для Києва та союзників цей указ – додатковий аргумент, що війна має не лише безпековий, а й цивілізаційний вимір. Мета Москви – не просто контроль над Донбасом чи коридор до Криму, а повна трансформація етнокультурного профілю населення на окупованих територіях. Це класична імперська політика XXI століття.
Показово, що документ ухвалюється на тлі дискусій щодо мирного плану США, де Росія домагається закріплення своїх завоювань. Поки Україна та партнери обговорюють формули безпекові гарантії, Кремль паралельно будує інфраструктуру довгострокової асиміляції населення під виглядом внутрішньої «національної політики».
Окремо варто відзначити, що вказівка «зміцнити російську ідентичність» стосується не лише нових регіонів, а всієї території РФ. Для внутрішньої аудиторії це означає подальше згортання культурного та мовного плюралізму. Під удар потрапляють і інші етнічні групи, чия самобутність не вписується в уніфікований образ «єдиного російського народу».
Застосування таких практик на окупованій частині України несе додатковий ризик демографічних маніпуляцій. Уже зараз фіксуються примусові паспортизації, зміни реєстрації населення, депортації та завезення громадян РФ. Усе це працює на заплановані 95% «правильної» ідентичності до 2036 року.
Міжнародно-правова оцінка таких дій однозначна: насильницька зміна ідентичності та мови на окупованих територіях кваліфікується як порушення Женевських конвенцій. Але Кремль розраховує, що в умовах затяжної війни та втоми Заходу юридичні механізми реагування будуть слабкими та запізнілими.
Для України це означає, що щораз довше триває окупація, то більше часу Росія матиме для інституційного закріплення своєї присутності. Навіть у разі деокупації постане величезний виклик – відновити українську мову, культуру та довіру людей, які роками жили під тиском чужої ідеології.
Фундаментальна проблема мирних планів, які ігнорують цей аспект, полягає в тому, що будь-які територіальні поступки фактично визнають результати політики русифікації. Кожен кілометр землі, відданий під контроль Кремля, стає простором, де українська ідентичність системно витравлюється до 2036 року і далі.
Саме тому Київ наполягає, що війна в Україні – це не внутрішній конфлікт мов чи ідентичностей, а спроба зруйнувати українську державність через поєднання військової сили та демографічно-культурної інженерії. Стратегія Путіна лише знімає останні маски, оформлюючи це у вигляді офіційної «національної політики».
Для Європи й світу цей документ має стати сигналом: Кремль не шукає компромісу, а планує довгу ідеологічну війну за «історичні території». Поступки в рамках будь-якого мирного плану без жорстких умов деокупації й захисту права людини лише стимулюватимуть подальші експерименти Росії з кордонами та ідентичностями.
Україна ж опиняється в ситуації, коли боротьба за мову й культуру стає елементом національної безпеки не менше, ніж ППО чи артилерія. Захист української мови й пам’яті на фронтирі – це пряма відповідь на спробу нав’язати російська ідентичність як «єдину правильну» на тих самих землях.
У підсумку стратегія до 2036 року показує: Путін розглядає війну не як тимчасову кризу, а як довгостроковий проект перекроювання простору та людей. Протидія такій моделі вимагатиме від України та партнерів не лише військової витривалості, а й системної політики щодо деокупації, реінтеграції й відновлення української ідентичності на всіх рівнях.
