Національна стратегія безпеки США 2025 дивує не тим, що в ній є, а тим, чого там майже немає. Вісім років тому документ Трампа прямо повертав США до логіки великої гри, де головними викликами оголошувалися Китай і Росія як ревізіоністські сили.
Сьогодні ж супердержавне суперництво в тексті звучить приглушено. У центрі оповіді з’являється радше прагматична Америка, яка хоче бути «найсильнішою і найбагатшою», але зменшує видимість геополітичного конфлікту між провідними економіками та ядерними арсеналами.
Найбільш показовою є тональність щодо Росії. Війна в Україні майже не супроводжується мовою осуду, а США подаються як потенційний нейтральний посередник. Така рамка може змінювати сприйняття причин і відповідальності, що небезпечно для європейської єдності.
Це не дрібна редакторська деталь. Коли стратегічний документ уникає прямого визначення агресора, він сигналізує союзникам, що пріоритети можуть зсунутися від стримування до «стабілізації будь-якою ціною». Для Києва цей нюанс має практичні наслідки у переговорах.
Не менш промовистим є мовчання про кібератаки Китаю. Попри нещодавні попередження про глибокі проникнення у американські мережі, в документі немає відчуття щоденної кібервійни. Це виглядає як намагання не загострювати тему перед дипломатичними торгами.
Відсутність різкої оцінки впливу Пекіна контрастує з тим, як Китай окреслюється у комерційному вимірі. Стратегія заохочує розмову про торгівлю і взаємну вигоду, що створює підґрунтя для великих торговельні угоди з Китаєм під час майбутніх зустрічей лідерів.
Однак стратегічна реальність не зникає від того, що її не названо. Китай продовжує прискорену модернізацію сил, включно з ядерним компонентом. Тема Тайвань у документі не отримує тієї ваги, яку очікували б військові планувальники і союзники у регіоні.
148-ма артилерійська бригада України цього місяця веде вогонь по російських цілях на сході України — Тайлер Хікс
Це важливо, бо конфлікти в Індо-Тихоокеанському регіоні не зводяться до тарифів чи інвестицій. У безпековому сенсі йдеться про баланс сил і ризик кризової ескалації. Саме тут кожна нечіткість риторики може трактуватися як слабкість політичної волі.
Нова логіка документа робить пріоритетом Західна півкуля. Оновлена інтерпретація спадку Монро доктрина перетворюється на інструмент боротьби з міграцією та наркотрафіком. Це обґрунтовує перерозподіл уваги й ресурсів на «домашній континент».
Такий поворот сам по собі не є помилковим. Проблема в тому, що стратегія безпеки не може ігнорувати паралельну конкуренцію великих держав. Коли глобальна арка напруги зростає, вузько регіональний фокус може створити небезпечні прогалини.
Особливо відчутною виглядає відсутність системної розмови про ядерне стримування. Теперішній світ має три ключові сили з найпотужнішими арсеналами, а їхня взаємодія визначає межі ризику для планети. Проте документ обходить гострі питання контролю.
У найближчій перспективі критичною є доля New START. Якщо договір добігає кінця без зрозумілої рамки заміни, США і Росія можуть опинитися на траєкторії нової гонки озброєнь. Відсутність цього сюжету у стратегії виглядає як свідоме уникання конфліктних тем.
Натомість підкреслюються амбітні проєкти протиракетної оборони. Ідея Golden Dome подається як символ технологічної переваги і захисту американської території. Але саме такі програми часто запускають симетричні або асиметричні відповіді суперників.
Українські солдати минулого місяця поблизу Покровська, що в Донецькій області України — Анатолій Степанов
Ризик у тому, що розгортання елементів ПРО, зокрема у космічному сегменті, може підштовхнути інші держави до ще агресивнішого розвитку наступальних систем. Для стратегічної стабільності це тонка межа між обороною і провокацією нового циклу нарощування.
Окремою загадкою є повне мовчання про Північна Корея. Якщо порівнювати з логікою 2017 року, коли КНДР була в центрі уваги, нинішній пропуск виглядає як розрив у послідовності. Ядерний потенціал Пхеньяна не зменшився від замовчування.
Так само суперечливо подано іранський напрям. Формулювання про «знищення» чи «значне послаблення» виглядають як різні політичні повідомлення в одному документі. Без ясного плану стримування відновлення можливостей виникає стратегічна невизначеність.
Питання іранська ядерна програма тут важливе не лише для Близького Сходу. Воно впливає на глобальну систему нерозповсюдження і на довіру союзників до американських гарантій. Нечіткість може стимулювати регіональні держави до власних страхових сценаріїв.
У європейському вимірі документ виглядає навіть різкішим до партнерів, ніж до опонентів. Критика щодо міграції та «цивілізаційного виживання» створює відчуття морального тиску. Це послаблює спільну оптику загроз у форматі НАТО і ЄС.
Таке риторичне зміщення може мати накопичувальний ефект. Союзники, які витрачають політичний капітал на підтримку санкцій і стримування агресорів, прагнуть бачити взаємність у стратегічних документах США. Якщо її мало, зростає спокуса діяти автономніше.
Важливо також, що технологічний вимір конкуренції описаний лише пунктиром. Сфери штучного інтелекту, квантових технологій, біоінженерії і кіберпростору визначають майбутню військову перевагу. Їхнє маргінальне висвітлення не відповідає масштабу виклику.
Нові стратегічні ядерні ракети DF-5C дебютували на військовому параді на площі Тяньаньмень у Пекіні у вересні — Кевін Фрейєр/Getty Images
Саме тому критики читають стратегію як політичний маніфест короткого горизонту. Вона прагне закріпити економічний і міграційний порядок денний зараз, не занурюючись у складний довгостроковий баланс великих держав. Це може бути зручним у внутрішній політиці.
Однак стратегія безпеки існує не для того, щоб уникати неприємних реальностей. Її завдання — синхронізувати дипломатію, військове планування і технологічні інвестиції. Коли ключові конфлікти описані туманно, доводиться здогадуватися про справжні пріоритети.
У контексті війна в Україні ця невизначеність особливо ризикована. «Швидкий мир» без чіткого окреслення умов може означати тиск на жертву агресії заради абстрактної стабільності. Такий підхід здатен заохочувати подальші силові ревізії кордонів.
Щодо Китаю, ставка на економічні домовленості може принести короткострокові дивіденди. Але якщо військові сигнали слабшають, Пекін може сприйняти це як можливість тестувати межі допустимого у регіоні. Тут баланс між бізнесом і стримуванням критично крихкий.
У підсумку документ 2025 року виглядає як стратегія, що зменшує видимість глобальної конкуренції, не зменшуючи саму конкуренцію. Світові не потрібні гучні слова заради гучних слів, але потрібна ясна карта ризиків і механізмів їх управління.
Прапори США та Китаю зображені в Ланкастер-Хаусі, Лондон, Велика Британія, 10 червня 2025 року — Тобі Мелвілл
Для України практичний висновок простий і жорсткий. Потрібно готуватися до сценарію, де американська політика частіше говоритиме мовою угод і регіональних пріоритетів, а не мовою моральної мобілізації. Це означає більшу роль Європи і власної стійкості.
Для Європи та Індо-Тихоокеанського регіону ця стратегія — сигнал не розслаблятися. Якщо Вашингтон зосереджується на Західна півкуля, то партнерам доведеться інвестувати більше у власні оборонні можливості й у спільні технологічні проєкти.
Нарешті, для самих США пропущений «розділ» про супердержавне суперництво може стати проблемою не сьогодні, а на горизонті кількох років. Стратегічні вакууми рідко залишаються порожніми. Їх заповнюють інші держави — своїми планами, темпами і правилами гри.
