Свальбард, відомий також як Шпіцберген, довго був арктичним винятком: норвезька територія з режимом «в’їзд без візи» та відкритими можливостями для науковців і бізнесу з десятків країн. Так працювала логіка міжнародної кооперації.
Але нині цей «вільний прохід» дедалі більше схожий на вразливість. На тлі війни РФ проти України, зростання присутності Китаю й боротьби за ресурси Арктики Осло переходить до жорсткішої лінії: менше довіри, більше процедур контролю.
За попереднім аналізом Дейком, Свальбард став полігоном нової епохи: там, де ще вчора працювала «спільна наука», сьогодні проростають питання суверенітету Норвегії, безпеки Арктики та подвійного призначення інфраструктури — від лабораторій до супутникових каналів.
Перший маркер — місцева демократія. Після зміни правил участі у виборах у Лонґйїрбюені іноземці можуть голосувати лише якщо прожили на материковій Норвегії щонайменше три роки. Для частини мешканців це виглядало як сигнал: «ви тут гості».
Логіка уряду проста: Свальбардський договір гарантує рівний доступ, а не рівні політичні права. Осло наполягає, що архіпелаг — не «free-for-all», і прагне прибрати юридичні лазівки, які можуть використати чужі держави через громаду.
Другий маркер — земля. Норвегія фактично заблокувала продаж останньої великої приватної ділянки на Свальбарді, посилаючись на національну безпеку й ризик появи власника, здатного оскаржувати правила та посилити зовнішній вплив.
Дитячий майданчик у центрі Лонг'їра — Еміль Дюкке
Третій маркер — море й надра. Суперечка про те, чи поширюються положення Свальбардського договору на прилеглі води й шельф, триває роками, а дискусія загострилася через тему глибоководного видобутку й потенційні рідкоземельні метали.
У 2025 році Норвегія погодилася відкласти видачу ліцензій на глибоководний видобуток щонайменше до 2029-го після політичних торгів та екологічного тиску. Але стратегічна мета — зберегти контроль над ресурсами — нікуди не зникла.
Для Осло це також питання сигналу: «Арктика не є нічийною». Для партнерів і критиків — привід застерігати, що Норвегія може трактувати суверенітет надто широко. Саме так і народжується напруга всередині НАТО та Європи.
Чому ставки такі високі? Свальбард — одна з найкращих точок у світі для роботи з полярними орбітальними супутниками. Поруч із Лонґйїрбюеном працює SvalSat — найбільша полярна станція наземного прийому даних, критична для комунікацій і спостереження.
Саме ця інфраструктура робить архіпелаг чутливим до «гібридних» ризиків: розвідка, кіберзагрози, технічні інциденти. У регіоні, де відстані величезні, а вікна зв’язку вузькі, контроль над каналами даних дорівнює впливу.
Росія на Свальбарді має власну «вітрину» — Баренцбург, історичне поселення, що походить із радянської вугільної присутності. Навіть якщо економіка там слабшає, символічна й геостратегічна цінність для Москви залишається.
Додатковий вимір — релігійно-ідеологічний. У 2025 році медіа писали про активізацію пов’язаних із Кремлем церковних діячів у арктичному напрямі, що Норвегія й сусіди сприймають як частину ширшої політики «закріплення присутності».
Ресторан зі свічками в Лонг'їрі, найбільшому місті Шпіцбергена, який зараз приймає людей з приблизно 50 країн — Еміль Дюкке
Китай працює тонше — через науку та символи. Історія з двома кам’яними левами біля китайської Yellow River Station у Ню-Олесунні перетворилася на політичний сюжет: норвезькі адміністратори вимагали прибрати маркери, що суперечать норвезькому «рамкуванню» простору.
Ще жорсткіше прозвучало рішення UNIS: у 2025 році університетський центр у Свальбарді оголосив, що більше не прийматиме китайських студентів, пояснюючи це спробою уникнути дискримінаційних практик — але контекстом стали безпекові підозри.
Норвезька логіка тут прагматична: у середовищі, де дані про атмосферу, радіохвилі та космічну погоду можуть мати подвійне призначення, «чиста наука» рідко лишається чистою. Для Китаю ж це доказ, що Захід звужує доступ під геополітичним приводом.
На рівні людських історій нова політика б’є по тих, хто десятиліттями будував «нормальне життя» у винятковому місці. Дискусії про голосування, водійські права чи житло в Лонґйїрбюені здаються дрібними — аж доки не стають питанням приналежності.
Арктика теплішає швидше, ніж змінюється дипломатична культура, і це підштовхує держави до «ліктями назовні». Свальбард показує: ера міжнародної кооперації не зникає миттєво, але відступає перед логікою ризиків, контролю та ресурсів.
У найближчі роки ключовим стане баланс: як Норвегія поєднає Свальбардський договір, відкритість для науки та бізнесу і власну безпеку Арктики. Якщо компроміс не знайдеться, «уникальний архіпелаг» може стати не мостом, а лінією розлому між Норвегією, Росією та Китаєм.
Куполи антен на SvalSat, найбільшій у світі станції завантаження супутникових даних, поблизу Лонг'їра — Еміль Дюкке
