Європа зіткнулася з новою формою тиску, яка не виглядає як класичний напад, але дедалі більше нагадує системну операцію. Підозрілі дрони з’являлися над аеропортами, портами, військовими об’єктами й узбережжями, змушуючи держави НАТО реагувати на загрозу, яку важко побачити, довести й назвати.
У 2024–2026 роках по Європі зафіксували щонайменше 144 підозрілі появи дронів. Вони стосувалися Німеччини, Франції, Бельгії, Нідерландів, Великої Британії, Данії та інших держав. Пік активності припав на кінець 2025 року, коли через безпілотники тимчасово закривали аеропорти в кількох країнах.
Це була не лише проблема авіаційного руху. Коли дрони змушують зупиняти аеропорти, кружляють біля військових баз або з’являються поруч із критичною інфраструктурою, вони перевіряють небо, нерви й процедури держави. Кожен такий політ ставить питання: чи це випадковість, розвідка, провокація чи підготовка до чогось більшого.
За попереднім аналізом Дейком, саме невизначеність є головною зброєю таких операцій. Вони створені так, щоб залишатися нижче порога прямої війни й колективної відповіді НАТО. Дрон не є ракетою, по якій легко визначити траєкторію. Але якщо таких дронів багато, якщо вони з’являються біля баз і аеропортів, це вже політичний тиск.
Підозра все частіше падає на російську “тіньову флотилію” — судна з непрозорою власністю, які допомагають Москві обходити санкції. Саме такі кораблі, за однією з найімовірніших версій, могли використовуватися як мобільні платформи для запуску дронів поблизу європейських берегів. Море в такій схемі стає не простором торгівлі, а сірою зоною для гібридної війни.
Ця логіка особливо небезпечна для Північної та Балтійської Європи. Узбережжя, порти, кабелі, енергетичні об’єкти, військові бази й цивільні аеропорти розташовані там у тісному переплетенні. Судно може пройти поруч із критичною інфраструктурою, вимкнути сигнал, змінити маршрут, а потім залишити після себе дрони, тривогу й майже недосяжний ланцюг доказів.
Данія відчула це особливо гостро. Після серії інцидентів біля аеропортів і військових об’єктів Копенгаген назвав їх найсерйознішою атакою на критичну інфраструктуру країни. Навіть без вибухів такі епізоди показали, наскільки дорого може коштувати один низький і повільний об’єкт у небі над цивільним простором.
Проблема в тому, що європейська протиповітряна оборона довго будувалася для іншої загрози. Вона мала бачити літаки, ракети, швидкі цілі, що заходять іззовні. Малий дрон летить низько, повільно, іноді схожий на птаха або малий літак. Його можна запустити майже зсередини країни, з узбережжя, із судна або з майданчика біля кордону.
Тому старий поділ між внутрішньою безпекою, поліцією, армією, авіаційними службами й розвідкою більше не працює. Один дрон може одночасно бути питанням повітряного простору, військової безпеки, кримінального розслідування, морського контролю й політичного рішення. Якщо відповідальність розділена між відомствами, реакція сповільнюється.
Ще складніше питання — збивати чи не збивати. Над морем рішення простіше. Над містом, аеропортом або житловими районами уламки можуть убити людей. Держава опиняється перед вибором, у якому кожен варіант небезпечний: не збити — дозволити невідомому апарату збирати дані або створювати хаос; збити — ризикувати цивільними.
Саме це й робить дрони ідеальним інструментом гібридного тиску. Вони дешеві порівняно з ракетами, гнучкі в застосуванні, складні для атрибуції й можуть примушувати держави витрачати великі ресурси на відповідь. Навіть якщо апарат не несе вибухівки, він змушує піднімати сили, зупиняти рейси, перевіряти об’єкти й показувати, де працює оборона.
Для Росії така кампанія має кілька можливих цілей. Перша — розвідка. Дрони біля військових об’єктів можуть фіксувати маршрути, радари, патрулі, реакцію охорони й час реагування. Друга — тестування НАТО. Кожен інцидент показує, хто ухвалює рішення, як швидко підіймаються чергові сили, де є прогалини й які процедури не працюють.
Третя ціль — психологічна. Якщо європейські громадяни звикають до закриття аеропортів, повідомлень про невідомі дрони й тривоги біля баз, Росія досягає ефекту присутності без офіційного нападу. Це війна нервів, у якій Москва може заперечувати причетність, а Європа змушена жити з наслідками.
Особливо показовими стали появи дронів біля військових баз у Великій Британії, Нідерландах, Бельгії, Франції та Німеччині. Йдеться не про випадкові польоти хобі-апаратів над полем. Частина інцидентів сталася біля об’єктів, пов’язаних із американською військовою присутністю, навчанням українських військових, оборонними компаніями та ядерною інфраструктурою.
Такі епізоди не обов’язково потребують прямого удару, щоб мати воєнне значення. Вони можуть змусити бази змінити режим роботи, розкрити процедури захисту, перекинути сили, посилити охорону, закупити нове обладнання й витратити політичну увагу. Це асиметрія: невеликий дрон створює велику бюрократичну й безпекову хвилю.
Європейські посадовці обережні з прямими звинуваченнями. Атрибуція в таких випадках складна: навіть знайдений дрон не завжди дає відповідь, хто його запустив, із якого майданчика, з якою метою й за чиїм наказом. Але повторюваність, географія, близькість тіньових суден і загальний малюнок російських диверсійних дій після 2022 року формують надто щільний контекст, щоб говорити лише про збіг.
Москва заперечує, що веде саботажну кампанію проти Європи. Але російська стратегія часто не потребує офіційного визнання. Її сила саме в заперечуваності: зробити достатньо, щоб створити страх і витрати, але недостатньо, щоб автоматично запустити механізм колективної відповіді.
У цьому сенсі Європа отримала стратегічне попередження. Війна майбутнього вже не починається з оголошення або масованого ракетного удару. Вона може починатися з дрона над портом, з корабля без прозорого власника, з порушення роботи аеропорту, з невідомого апарата над базою, з перерізаного кабелю й із нездатності швидко зібрати повну картину загрози.
Це не означає, що НАТО беззахисне. Але це означає, що частина його оборонної культури потребує швидкої перебудови. Альянс десятиліттями готувався до великих платформ — літаків, ракет, кораблів, танкових колон. Росія й війна в Україні показали, що дешеві, масові й важкоатрибутовані системи можуть створювати стратегічний ефект без великого вторгнення.
Європейським державам потрібні не лише закупівлі антидронових систем. Потрібна єдина картина повітряних і морських загроз, швидкий обмін даними між цивільними й військовими структурами, спільні правила застосування сили, захист аеропортів, портів і баз, а також чіткий режим контролю за суднами тіньового флоту.
Окремий виклик — правовий. Демократичні держави не можуть реагувати так само безконтрольно, як авторитарний агресор. Їм потрібні докази, процедури, законні підстави й пропорційність. Росія використовує саме цю чесність системи як уразливість: поки Європа перевіряє й узгоджує, гібридна операція вже досягає ефекту.
Відповідь не може полягати лише в техніці. Потрібна політична воля називати повторювані інциденти кампанією, а не набором випадковостей. Потрібні санкції проти суден, компаній і посередників, які можуть бути залучені до таких операцій. Потрібен морський нагляд, швидке затримання підозрілих кораблів, спільні розслідування й готовність підвищувати ціну для організаторів.
Для України ця історія має окреме значення. Те, що Європа тепер переживає як нову проблему, Україна проживає щодня у значно жорсткішій формі. Дрони стали інструментом тиску на міста, фронт, енергетику, логістику й цивільну психіку. Європейські інциденти є м’якшим, але дуже виразним відлунням тієї самої технологічної війни.
Росія тестує не тільки радари. Вона тестує політичні рефлекси Європи. Чи визнає континент загрозу вчасно. Чи зможе діяти спільно. Чи не загрузне в суперечках про доказовість тоді, коли повторюваність уже сама стає доказом наміру. Чи зрозуміє, що “нижче порога війни” не означає “нижче порога небезпеки”.
Саме тому дрони над Європою є більшим сигналом, ніж здається. Вони не зруйнували міста й не відкрили фронт. Але вони показали, що російська війна проти Заходу може йти малими апаратами, тіньовими кораблями, затриманими рейсами й повільним виснаженням безпеки. Це не шум на периферії. Це репетиція нової нормальності.
Якщо Європа не зробить висновків швидко, наступні інциденти будуть не просто частішими. Вони стануть сміливішими. Росія уважно вивчає не тільки те, де дрон пролетів, а й те, як на нього відреагували. У гібридній війні слабкою ланкою є не лише радар. Слабкою ланкою може стати затримка з визнанням, що війна вже змінила форму.
