Заяви Дональда Трампа в інтерв’ю американським журналістам стали одним із найвідвертіших формулювань його бачення світового порядку. Президент США прямо заявив, що єдиним реальним обмеженням для використання американської сили є його власна мораль, а не міжнародне право чи договори.
Фактично йдеться про відмову від принципу верховенства міжнародних норм, які формували глобальну систему безпеки після Другої світової війни. У логіці Трампа сила держави має пріоритет над правилами, а легітимність дій визначається не правом, а результатом і домінуванням.
Такий підхід означає персоналізацію зовнішньої політики США. Рішення про військові удари, політичний тиск або економічні санкції концентруються не в інститутах, а в одній особі. Президент відкрито визнає, що саме він вирішує, коли міжнародні зобов’язання є обов’язковими.
Це світогляд, у якому стримування замінюється залякуванням, а дипломатія — демонстрацією готовності до швидкого застосування сили. Непередбачуваність у такій моделі стає не проблемою, а інструментом, що змушує інші держави рахуватися з волею Вашингтона.
Показовим став контакт із президентом Колумбії, який сприйняв сигнали з боку США як реальну загрозу силового сценарію. Сам факт подібної розмови свідчить про використання страху як елемента міжнародної політики, без формального порушення війни чи санкцій.
Паралельно адміністрація США вийшла з низки міжнародних організацій, створених для колективного управління кризами. Це логічне продовження курсу на демонтаж багатосторонніх механізмів, які Трамп вважає обмеженням американського суверенітету та свободи дій.
Наполягання президента на тому, що Гренландія має стати частиною Сполучених Штатів, було яскравим прикладом його світогляду — Естер Горват
Президент апелює до успіхів силових операцій як доказу ефективності своєї моделі. Удари по ядерній інфраструктурі Ірану, втручання у Венесуелі, демонстративна готовність до нових операцій — усе це подається як підтвердження правильності курсу.
Окреме місце в цій картині займає питання Гренландії. Для Трампа стратегічного контролю недостатньо — він говорить саме про володіння територією. У його логіці власність має психологічну і геополітичну цінність, яку не можуть забезпечити договори чи оренда.
Такий підхід фактично знецінює суверенітет союзників. Данія як член НАТО виявляється другорядним фактором, якщо інтереси США в Арктиці потребують прямого контролю. Це сигнал усій системі альянсів, побудованих на довірі та правилах.
Не менш показовим є ставлення президента до НАТО. Трамп прямо говорить, що без США альянс не має реальної сили. Європейська безпека у цій моделі залежить не від спільних рішень, а від готовності Вашингтона залишатися гарантом.
Водночас президент відмовляється визнавати право інших великих держав діяти за аналогічною логікою. Китай і Росія, на його думку, не можуть посилатися на силу так само, як це роблять Сполучені Штати, що створює асиметричну модель міжнародних відносин.
Така позиція підриває саму ідею універсальних правил. Якщо право діє вибірково, воно перестає бути правом і перетворюється на інструмент сильнішого. Це створює небезпечний прецедент для світової системи безпеки.
Особливе занепокоєння викликає ставлення до контролю над ядерними озброєннями. Спокійна реакція на можливе завершення останньої угоди між США та Росією означає готовність жити у світі без формальних обмежень стратегічних арсеналів.
Трамп наполягає, що майбутні домовленості мають включати Китай, але перехідний період без договорів створює ризик нової гонки озброєнь. У таких умовах зростає роль сили, а не довіри чи механізмів стримування.
Минулого місяця українські солдати вели вогонь з гаубичної зброї по російських позиціях на Донбасі — Тайлер Хікс
Втручання у Венесуелі президент не вважає небезпечним прецедентом. Він наполягає, що загроза з боку цього режиму була унікальною, а отже не може виправдати аналогічні дії Китаю щодо Тайваню чи Росії щодо України.
У питанні Тайваню Трамп покладається на особистий фактор стримування. Він переконаний, що його присутність на посаді президента є достатнім аргументом, щоб утримати Пекін від силового сценарію, що знову підкреслює персоналізовану логіку влади.
На внутрішньому рівні ця ж модель проявляється у ставленні до судів і законодавчих обмежень. Президент визнає їхню роль лише «за певних умов» і одразу шукає юридичні обхідні шляхи для реалізації своїх рішень.
Готовність застосувати військо всередині країни, включно з використанням Національної гвардії та надзвичайних повноважень, демонструє, що логіка сили поширюється і на внутрішню політику США.
У підсумку бачення Дональда Трампа формує модель світу, де міжнародне право відходить на другий план, а ключові рішення залежать від волі однієї людини. Це означає перехід від системи правил до системи персональної відповідальності.
Для союзників і опонентів США така трансформація означає життя у менш передбачуваному, більш конфліктному середовищі. Майбутнє глобальної безпеки в цій логіці стає не результатом домовленостей, а наслідком сили й характеру конкретного лідера.
