Від початку повномасштабної війни з Росією увага світової спільноти прикута до того, як Володимир Зеленський бореться не лише проти зовнішньої агресії, а й із внутрішніми викликами. За останні кілька місяців, багато хто вважав, що його популярність президента падає: він, мовляв, зосередив забагато влади в своїх руках, відсунувши старих союзників, серед яких колишні соратники з партії «Слуга Народу». Але доленосна зустріч із Дональдом Трампом у Білому домі та жорстка критика з боку американського лідера несподівано вплинули на громадську думку в Україні. Рейтинги Зеленського, які останнім часом могли падати, раптом пішли вгору, а ключові опозиціонери, такі як Петро Порошенко чи Юлія Тимошенко, обрали виваженішу тональність. Головне запитання: чому саме критика Трампа спричинила таку консолідацію суспільства довкола чинного президента?
Почнімо із контексту. Наприкінці лютого цього року відбулася невдала зустріч у Вашингтоні, коли чинний лідер Сполучених Штатів Дональд Трамп і Володимир Зеленський не досягли домовленостей щодо спільного проєкту з освоєння природних ресурсів України. Усе закінчилося прикрою сваркою: Трамп заявив, що Зеленський «поводиться як диктатор без виборів», а віцепрезидент JD Vance підтримав свого президента, дорікаючи українському лідерові у «невдячності». Відтак адміністрація Трампа ухвалила рішення призупинити обмін розвідданими та військову допомогу Україні. До того ж почали лунати безпрецедентні заяви про те, що в Україні слід провести президентські вибори навіть попри війну з Росією, аби, мовляв, «повернути демократію».
Люди стоять у черзі за супутниковим Інтернетом через підключення Starlink після того, як росіяни підірвали комунікаційну вежу в південному українському місті в листопаді 2022 року. Лінсі Аддаріо
Ця риторика стала холодним душем для української влади. З одного боку, Збройні Сили продовжують важкі бої на сході, намагаючись стримати російські атаки та стабілізувати лінію фронту. З іншого, будь-яка пауза у військовій чи фінансовій підтримці з боку найпотужнішого союзника — надзвичайно небезпечний фактор. Особливо це стосується американських систем супутникового зв’язку, таких як Starlink, які стали критичними для координації українського війська на передовій. Після емоційних публікацій Ілона Маска на платформі X (колишній Twitter) з’явилися нові побоювання, що Starlink, «хребет української армії», як сказав Маск, можуть у будь-який момент відключити. Втім, сам підприємець трохи знизив напругу, запевнивши, що «незважаючи на розбіжності у баченні, Starlink залишатиметься доступним для ЗСУ».
Попри таку невизначеність, усередині України сталися помітні зміни. Згідно з опитуваннями, рейтинг Зеленського різко зріс на 10 відсоткових пунктів за період від середини лютого до початку березня. Політологи пояснюють цей феномен «ефектом зовнішньої загрози»: коли президент країни стає об’єктом безпрецедентної критики ззовні, громадяни на певному емоційному рівні схильні до згуртування навколо своєї влади, навіть якщо раніше були налаштовані скептично. Подібне вже спостерігалося в Україні під час початку вторгнення: тоді запит на єдність суспільства різко зріс, а навіть давні опоненти Зеленського тимчасово відклали гостру критику.
Схожу позицію нині зайняв і колишній президент Петро Порошенко, який традиційно не втрачає нагоди дорікнути наступникові. Втім, після скандальної зустрічі у Вашингтоні Порошенко заявив, що «вважав би недоречним критикувати президента» у час, коли той потрапив у таку дипломатичну пастку, а позиції України на зовнішній арені слабшають. Аналогічно висловилася і Юлія Тимошенко, додавши, що наразі «не час і не місце» говорити про політичні розбіжності, коли на кону доля державної безпеки. Хоча і Порошенко, і Тимошенко не виключають участі у виборах, якщо вони відбудуться після досягнення хоч якоїсь мирної домовленості із Росією, обидва наголошують: проводити повноцінну кампанію в умовах чинних бойових дій є абсурдним сценарієм.
Водночас стає все більш очевидним, що адміністрація Трампа прагне використати слабке місце Зеленського — той не може організувати вибори за умов активних бойових дій, та ще й з урахуванням мільйонів тимчасово переміщених осіб і військових, які перебувають на фронті. Проте риторику «диктатора без виборів» підхопили деякі західні медіа, нагадуючи, що планова дата виборів в Україні припадала на весну 2024 року. Тепер, коли війна триває понад три роки, а кінця конфлікту не видно, опоненти з-за кордону намагаються тиснути на Київ, виставляючи вимоги «демократичного процесу» в один із найскладніших періодів історії держави.
Внутрішня політична арена України теж неодноразово обговорювала можливість формування «уряду національної єдності» або, як його ще називають, коаліційний уряд. Деякі аналітики, на кшталт політолога Євгена Магди, пропонують, аби влада долучала до ухвалення рішень представників різних політичних сил. На думку експерта, таке зближення продемонструвало б Заходу і, зокрема, адміністрації Трампа, що в Україні враховуються всі точки зору, а зосередження влади у руках Зеленського більше не є актуальною проблемою. Однак і тут є зворотний бік медалі: значна частина суспільства може сприйняти подібний крок як спробу позбутися особистої відповідальності за рішення, а не як справді широку коаліцію. Багато українців мають низький рівень довіри до політиків-«старої генерації», вважаючи їх корумпованими й неефективними.
Тому сама ідея коаліційного уряду викликає чимало суперечок. Підтримка подібного формату насправді не дуже висока, адже в головах багатьох виборців ще свіжі спогади про 2014–2019 роки, коли Україна вже мала широкий політичний спектр при владі, але це не допомогло уникнути корупційних скандалів і внутрішніх чвар. На додачу, в оточенні Зеленського вважають, що будь-яка спроба «широкої коаліції» призведе до безкінечних політичних торгів. У результаті на передній план знову вийде боротьба за вплив та ресурси, а не ефективне управління державою у критичний воєнний час.
Генерал Валерій Залужний, який очолював українську армію перші два роки після вторгнення Росії, вважається сильним суперником на виборах проти президента Зеленського. Геня Савілов
Проте існує ще одна альтернатива: призначення офіційного перемовника, який би взяв на себе роль «буфера» між Дональдом Трампом та офісом Зеленського. Йдеться про людину, яка змогла б, з одного боку, тримати конструктивний діалог із жорстко налаштованими представниками адміністрації Трампа, а з іншого — узгоджувати кожен крок із Банковою (адміністрація Президента України). На думку деяких аналітиків, саме такий досвідчений переговірник міг би пригасити роздмухану з Вашингтона риторику «диктатура без виборів» і повернути американсько-українське партнерство у прагматичніше русло. Зрештою, «реанімація» двосторонніх відносин зі США є критичною для Києва, оскільки без американських розвідувальних даних важко планувати операції, а без військової допомоги зростає ризик затяжної оборони з невизначеним результатом.
Тим часом, в епіцентрі суспільних дискусій опинився й колишній головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний, який у перші два роки повномасштабного вторгнення керував обороною. Уже тоді деякі соціологічні опитування свідчили, що Залужний має рейтинг не менший, ніж у Зеленського. Проте навесні 2023 року Зеленський зробив його послом у Великій Британії, що фактично відсторонило генерала від активної участі у військових процесах. Однак нещодавно Валерій Залужний виступив із промовою в Лондоні, прямо звинувативши Сполучені Штати у руйнуванні світового порядку. Оглядачі припускають: якби Зеленський був категорично проти цієї заяви, то Залужного навряд чи допустили б до публічних виступів на такому рівні. Ймовірно, це демонструє готовність влади розширити «коридор думок» і надати опозиційним голосам майданчик, та водночас — без офіційної зміни ключових посад у країні.
Дехто з українських політиків вважає, що загострення конфлікту з адміністрацією Трампа у значній мірі виникло через «непорозуміння» та мовний бар’єр, адже Зеленський під час розмови з Трампом у Білому домі майже не використовував перекладача. Наприклад, Дмитро Разумков, колишній спікер Верховної Ради, який сьогодні очолює одну з опозиційних парламентських груп, припустив, що якби президент скористався допомогою перекладача, він міг би мати більше часу на обдумування відповідей. Тоді, можливо, не виникло би настільки жорсткого конфлікту, який нині став приводом для призупинення військової допомоги.
Усе це тісно пов’язано з питанням, коли ж все-таки можуть відбутися президентські вибори. Якщо Україна досягне хоча б часткового перемир’я з Росією та припинення вогню на фронті, Трамп наполягатиме на негайному переобранні, аби, як він каже, «відновити демократичну легітимність Києва». При цьому фінальні мирні переговори з Кремлем, згідно з логікою Трампа, можна відкласти на пізніше: спочатку перевибори, потім — пошук компромісу з Москвою. Проте українські політики, серед яких і Порошенко, і Тимошенко, і Разумков, стоять на позиції, що жодні вибори неможливі, доки триває війна з Росією й українські військові не можуть повноцінно проголосувати, як і кілька мільйонів вимушених переселенців за кордоном.
Серед західних аналітиків панує думка, що основний козир Трампа — це тиск на нинішній уряд України, який уже відчуває гострий дефіцит ресурсів. Крім того, світ досі живе в умовах санкції проти Росії, які треба зберігати або посилювати, щоб послабити економічний потенціал Москви. Якщо ж у Вашингтоні ухвалять рішення про «заморожування» співпраці з Києвом, Україна не зможе ефективно вести бойові дії на сході, а Росія отримає шанс розширити свій плацдарм. Усі ці ризики змушують навіть політичних опонентів Зеленського об’єднатися в позиції «без публічних скандалів» — принаймні, до моменту, поки ситуація з американською підтримкою не стане яснішою.
На додачу, відновлення контактів між Києвом і Вашингтоном є надзвичайно важливим у контексті найближчої зустріч у Саудівській Аравії, запланованої на найближчі дні. Туди вирушать представники українського уряду, щоб обговорити план припинення вогню й можливий шлях до мирні переговори з Росією. Очікується, що Володимир Зеленський також відвідає Саудівську Аравію, але не братиме безпосередньої участі в переговорах із делегацією Сполучених Штатів — щонайменше офіційно. Натомість із американського боку прибуде державний секретар Марко Рубіо, якого вважають одним із найвідданіших прихильників Трампа в його зовнішньополітичній стратегії.
Наразі важко прогнозувати, чим завершиться ця низка подій. Одна річ очевидна: попри тимчасовий стрибок у рейтингах, становище Зеленського залишається досить хитким. Адже якщо Дональд Трамп вирішив «зіграти в гру» зі зміною лідера в Україні та поставити на когось іншого — скажімо, на Валерія Залужного, Петра Порошенка або навіть якусь нову фігуру, — це може ускладнити Києву переговорні позиції. Водночас відсутність узгодженої зовнішньополітичної лінії між Україною та США може лише потішити Кремль, який сподівається, що Захід втомиться від тривалої війни й буде шукати компромісів за рахунок українських інтересів.
Зі свого боку, Зеленський прагне балансувати: не йти на відверте зіткнення з адміністрацією Трампа, але й не демонструвати слабкість. В останніх публічних заявах український президент навіть пропонував розглянути власну відставку в обмін на повноцінне членство України в НАТО або гарантований мир, хоча більшість політичних експертів вважає таку заяву скоріше риторичним жестом, а не реальним наміром. У всякому разі, навіть згадка про подібні кроки свідчить про те, що Зеленський готовий шукати творчі рішення, аби лише втримати країну від поглиблення внутрішньої кризи.
Українці та американці, які живуть в Україні, протестують біля американського посольства в Києві проти припинення паном Трампом військової допомоги, оскільки країна прагне відкинути російські сили, у суботу. Ніколь Танг
Час покаже, чи зуміє він втримати зростання популярності й чи знайде механізм улагодження конфлікту зі США. Нині ж Україна стоїть на роздоріжжі: з одного боку, є гостра необхідність тримати фронт проти Росії, а з іншого — налагодити мостики зі Штатами, без яких оборона може стати набагато важчою. При цьому, навіть за умов припинення вогню, питання президентські вибори не зникне з порядку денного — воно стане однією з ключових вимог і США, і, можливо, інших міжнародних гравців, які вимагатимуть від Києва довести свою демократичність.
Таким чином, публічна критика Трампа хоч і допомогла Зеленському отримати тимчасову «фортецю» зростання популярності, проте не розв’язує фундаментальних суперечностей. Український лідер змушений і далі шукати компромісні сценарії з політичними силами всередині країни, водночас пам’ятаючи про потребу в зовнішній підтримці. Питання перевиборів залишається токсичним: опозиція визнає, що в умовах війна з Росією вони неможливі, та все ж готується до того, що доведеться негайно включитися в боротьбу, щойно ситуація на фронті хоч трохи стабілізується. Власне, саме на це робить ставку і адміністрація Трампа, розраховуючи, що зміна керівництва в Києві може спростити мирну угоду з Росією.
Чи відбудуться вибори раніше, ніж буде укладено будь-який договір із Кремлем? Чи ризикне Зеленський під тиском ззовні відновлювати демократичний процес уже цієї осені? Питань більше, ніж відповідей, однак очевидно одне: внутрішньополітична ситуація в Україні почала змінюватися після того, як Вашингтон зайняв позицію, яка, по суті, повторює частину кремлівських наративів. Це мобілізувало суспільство, підвищивши попит на єдність і дало своєрідну «перепочинок» Зеленському від найгостріших нападок опонентів. Чи буде цей перепочинок тривалим, залежить від того, наскільки майстерно український президент зіграє на міжнародній арені, аби зберегти підтримку Заходу і водночас не втратити довіру своїх громадян.
