У Неаполі різдвяний сезон знову показав, що місцева традиція презепі живе не в музеї, а в сучасності. На вулиці Сан Грегоріо Армено майстерні щороку додають до нативіті сцени обличчя епохи — і цього разу там з’явився Дональд Трамп.
Неаполітанський вертеп давно вийшов за межі біблійних персонажів. Тут поруч із Марією, Йосипом і Немовлям можуть стояти продавці овочів, пекарі, жебраки, картярі — цілі квартали побуту, перенесені у “Вифлеєм по-неаполітанськи”.
Цього року вітрини заполонили фігурки Трампа: темний костюм, червона краватка, впізнавана зачіска. Для частини покупців це не жарт, а спосіб закарбувати “найгучніший образ часу” у сімейній композиції презепі.
Деякі клієнти прямо вставляють фігурки Трампа в сюжет як одного з трьох волхвів. Логіка проста: якщо презепі завжди віддзеркалювали людство, то й політичні лідери стають “частиною декорації”, яку родина переглядає щороку.
Священники в Неаполі теж не завжди протестують. Аргумент звучить різко й показово: Ісус народився за часів “імперії Августа”, а сучасний світ живе під впливом інших “імперій” — і в очах прихильників порівняння Трамп у цьому сенсі виглядає доречним.
Презепі виставлено в магазині Capuano's, яким одна родина керує вже чотири покоління — Надія Шира Коен
Водночас саме тут пролягла лінія конфлікту: що таке нативіті сцена — сакральне мистецтво чи народний театр? Для одних презепі — ритуальна сімейна мова, що може вміщати будь-які символи часу. Для інших — святиня без місця для політиків.
У Неаполі ця суперечка не нова. Колись у композиції додали шинкарів і торговців, потім — міських типажів, далі — спортсменів і прем’єрів. Сьогодні фігурки Трампа просто продовжили логіку, яка працює століттями: традиція оновлюється через актуальні обличчя.
Ринок підтверджує це без дискусій: продажі вирішують, що “в тренді”. Раніше стабільними хітами були Марaдона і Берлусконі — культові для Італії образи, які легко впізнати й легко подарувати. Тепер їх підтиснули фігурки Трампа.
Цікаво, що частина майстрів робить “зірок” не лише для вертепів, а й як сувеніри. Люди купують мініатюри королеви Єлизавети II чи інших знаменитостей як жартівливі подарунки, а біблійні фігури беруть окремо — для “правильного” домашнього кута.
Фігури колишнього прем'єр-міністра Італії Сільвіо Берлусконі є бестселером — Надія Шира Коен
У цьому і є сила презепі: воно одночасно святковий ритуал і соціальний коментар. В одному наборі можуть співіснувати святі, ремісники, монстри й політики — як колаж із того, що неаполітанці вважають реальністю свого року.
Окремі сім’ї роблять композиції максимально “темними” і прямолінійними. Десь у печері може сидіти диявол на ланцюгу, а щороку його витягують ближче до виходу, натякаючи, що війни в Газі та Україні — це “робота диявола”, яка вилазить назовні.
На цьому тлі поява Трампа читається по-різному. Для прихильників це “потужна фігура”, яку хочеться бачити у символічному ряду. Для критиків — приклад того, як комерція й політичний культ з’їдають межі сакрального простору.
Показово, що навіть ті, хто не симпатизує Трампу, визнають: малювати його доводиться, бо цього хоче покупець. Сам ринок Сан Грегоріо Армено працює як барометр масових настроїв, а не як клуб естетів із єдиним правилом.
У дискусії виринає і тема пап. Фігурки Папа Франциск досі продаються значно краще за статуетки Папа Лев XIV, бо люди відчували більшу “близькість” до попередника. Для презепі важлива не посада, а емоційний зв’язок.
Фігурки Папи Лева не такі популярні, як його попередника — Надія Шира
Цей механізм пояснює й успіх Трампа: він провокує сильні реакції, а презепі живиться саме сильними реакціями. Чим впізнаваніший образ і чим більше суперечок він викликає, тим охочіше його купують як символ року.
Неаполітанські ремісники в цій схемі — не ідеологи, а виробники символів. Їхня робота — зробити фігуру впізнаваною, виразною, “влучною” з першого погляду. Далі рішення — за сім’єю: ставити в нативіті сцену чи лишити як окрему статуетку.
Найжорсткіша позиція звучить від майстрів, які відмовляються “змішувати святе й політичне”. Для них неаполітанський вертеп — це сакральне мистецтво, а президенти й актори там не мають з’являтися, навіть якщо клієнт просить.
Але сама традиція презепі історично трималася на змішуванні високого й буденного. Саме тому вона пережила століття: сім’ї постійно “дописували” свою реальність у композицію, не руйнуючи центральний біблійний сюжет.
У 2025 році Неаполь просто зробив це ще раз. Трамп став новою фігурою в старому механізмі, де різдвяна сцена перетворюється на мініатюрний парламент культури: хто важливий, кого люблять, кого сварять, кого бояться.
Для туристів це виглядає як кумедний фокус, але для міста — як традиційний спосіб говорити про владу без трибун. На Сан Грегоріо Армено політики стають глиняними, а значить — контрольованими, іронічними, піддатливими до народного погляду.
Висновок тут простий і неприємний: повної “чистоти” сакрального простору в народному мистецтві не існує. Презепі — це не лише про народження Христа, а й про те, як суспільство щороку перепаковує реальність у зрозумілий сімейний ритуал.
На вулиці Віа Сан-Грегоріо-Армено в центрі Неаполя магазини вже кілька поколінь продають ретельно виготовлені сцени Різдва — Надія Шира Коен
