Президент США Дональд Трамп ще в липні 2023 року стверджував, що, зійшовши на пост глави держави, він «ще до прибуття до Овального кабінету» зможе врегулювати війну між Росією та Україною «протягом 24 годин». Він повторював цю тезу на багатьох мітингах, апелюючи до особистих контактів із Володимиром Зеленським та Володимиром Путіним. Однак уже в березні наступного року Трамп пояснив своє гучне твердження «сарказмом», зазначивши, що насправді він лише хоче «домовитися» і «досягти успіху» у мирних переговорах.
Упродовж кількох місяців президент США неодноразово змінював формат своїх заяв про мирний процес. Спершу він погрожував новими тарифами та санкціями проти Росії, закликаючи «припинити цю абсурдну війну», а згодом – публічно відмовлявся від ключових важелів впливу, заявляючи, що «це європейська ситуація, тож нехай Європа й займається нею». У своїх постах Трамп по черзі вважав, що лише «півфабрикатний переговорник» міг би завершити конфлікт без великих жерт і втрат територій, але визнавав, що Україна «не готова до миру, якщо залучена Америка».
Своїм підходом Байденівська адміністрація обрала методику «примусового шантажу» – задушливі санкції та потужна військова підтримка України, щоб змусити Кремль до прямого діалогу. Натомість Трамп пропонував зняти санкційний прес лише за умови «замирення» без урахування реальної готовності обох сторін йти на поступки. Це призвело до абстрактних обіцянок і перекручування формату переговорів: спочатку – «30-денна пауза на енергетичні об’єкти», потім – пропозиції «заморозити фронт» в обмін на визнання анексії Криму, а нарешті – відмова від активної участі США й «відсторонення від конфлікту».
Відвідувачі стоять перед фрагментом твору мистецтва, що зображує президента США Дональда Трампа та президента Росії Володимира Путіна, на виставці під назвою «Ялта 2.0», відкритій як посилання на Ялтинську конференцію 1945 року, у художній галереї в Лівад. Олексій Павлішак
У лютому 2024 року за результатами зустрічі з делегаціями США та Росії в Саудівській Аравії Трамп вирішив, що Україна має «покинути переговорний стіл», доки не відмовиться від своїх «карт», які дають їй перевагу. Пізніше, коли Зеленський відвідав Білий дім і Трамп проголосив, що «Україна не готова до миру, поки я в Америці», стало очевидно, що президент США не стільки просував компромісні умови, скільки маніпулював позицією Києва задля політичного лобі.
Навіть коли після серії телефонних розмов із Путіним у березні Трамп анонсував «дуже продуктивне перемовне вікно» й «повне припинення вогню», Кремль обмежився лише триденним мораторієм на удари по енергетичній інфраструктурі, а нарощування наступальних дій тривало в інших регіонах. У квітні спецпредставник Трампа Стив Віткоф виносив на обговорення легалізацію анексованих територій і заморожування лінії фронту, що у підсумку виявилося неприпустимою ціною миру для Києва.
У підсумку, ще в травні президент США визнав: «Якщо нічого не зрушиться, я просто відступлюся», підкресливши, що «це європейська справа», і наголосив на «занадто великих йогоґо», які стоять на заваді реального закінчення бойових дій. Такий рвучкий розворот від «24 годин» до «відходу в бік» свідчить не лише про тактичну невизначеність, а й про те, що США все більше уникають прямої участі в мирному процесі.
Коли ми запитали Прес-службу Ради національної безпеки США щодо еволюції заяв Трампа, там відповіли: «Ця війна нам дісталася у спадок – це війна Байдена. Жодного плану або стратегії повного завершення боротьби не було, але тепер, за Трампа, сторони ведуть прямі перемовини вперше за три роки. Це важливий крок уперед». Проте аналіз хронології показує: жодна з обіцянок про швидкий кінець війни так і не була виконана, а реальні умови, які висуває Москва, передбачають відмову України від територій, що є неприйнятним.
Оцінюючи такі обіцянки, важко сприймати їх всерйоз. Трамп жодного разу не визнав, що його 24-годинне зобов’язання було нереалістичним. Його єдине виправдання – «сарказм», але така відмовка не витримує критики, якщо згадати, як багато разів він повторював обіцянку на мітингах і в соціальних мережах. Відтак його риторичний розворот заслуговує на оцінку «перевернуте Піноккіо» – за невизнане й непокутоване зміщення власних обіцянок.
