День скорботи та пам’яті
24 лютого 2025 року Україна відзначила третю річницю повномасштабного вторгнення Росії. Це не був день святкувань, а день спогадів і болю за втраченими рідними, зруйнованими домівками, викраденим мирним життям. Президент Володимир Зеленський записав коротке відеозвернення, у якому подякував українцям за їхню відданість боротьбі та вшанував пам'ять полеглих.
«Ми пам’ятаємо кожного героя, хто віддав життя за Україну. Ми дякуємо всім, хто захищає наш дім, і тим, хто допомагає нам у цій боротьбі. Ворог думав, що за три дні нас не стане. Пройшло три роки – і ми стоїмо. Ми переможемо», – сказав президент.
Офіційних урочистостей не було, але в Києві, у центрі столиці, разом із першою леді Оленою Зеленською та лідерами країн-партнерів він поклав квіти на Майдані Незалежності та поставив свічку біля Стіни пам’яті загиблих захисників України.
На кілька кварталів далі від Майдану люди приходили до меморіалу, вкритого сотнями портретів загиблих солдатів. Одні молилися, інші просто стояли, стискаючи в руках квіти.
«Спіть спокійно, хлопці», – сказала 45-річна Ольга Вітко, яка того ранку прийшла вшанувати тих, хто віддав життя за свободу.
Люди несуть квіти до могил українських воїнів на панахиді в Бучі, Україна, у понеділок. Роман Піліпей
Гіркі спогади та віра у перемогу
Денис Ряполов, 32-річний український військовий, зупинився біля фотографій побратимів, які загинули на фронті. «Я відчуваю лише жах і біль», – сказав він.
Війна триває, і кожен день приносить нові втрати. «Перемога обов’язково буде, – додає Денис, – але, на жаль, не скоро».
Цьогорічна річниця стала для багатьох особливо важкою. Україна живе в умовах постійної загрози: російські війська не припиняють атак, а західна підтримка інколи здається непевною. Останні заяви експрезидента США Дональда Трампа, який відкрито схиляється до зближення з Кремлем, викликали занепокоєння в українському суспільстві.
«Світ повинен зрозуміти: якщо він дійсно хоче боротися за демократію, за людські цінності, він має вчитися в України», – наголосив Влад Крупко, 26-річний оператор безпілотника в українській армії.
Біль розлуки та еміграції
У Гамбурзі, Німеччина, Ольга Штепан, українська біженка, почала плакати дорогою на роботу в місцевий супермаркет. «Ця рана не гоїться», – зізнається вона.
Три роки тому, 24 лютого 2022 року, Ольга доглядала дітей своєї сестри в Києві. Її власні діти залишалися з чоловіком в Ірпені. Почувши вибухи, вона зірвалася з місця і, ризикуючи життям, вирушила до родини.
«Я не знала, що ми йдемо в пекло», – згадує вона.
Через тиждень інтенсивних бомбардувань вони змушені були залишити дім, долаючи розбитий міст через річку Ірпінь – кадри цієї евакуації стали одним із символів перших тижнів війни.
Нині Ольга та її діти живуть у Німеччині, але душа її залишається в Україні. «Лютий – найстрашніший місяць для нас. Для всіх, хто пережив ці жахи».
Українські морські піхотинці стріляли ракетами по російській цілі в східному місті Покровськ минулого тижня. Тайлер Хікс
Меморіали війни: пам'ять, що болить
По всій Україні з'явилися меморіали жертв війни. Деякі з них – це руїни будинків, які нагадують про жорстокість російських атак, деякі – цілі вулиці, заповнені обгорілими машинами тих, хто намагався втекти.
У Києві на центральному вокзалі встановили 12-метрове інтерактивне серце, яке пульсує кожного разу, коли хтось залишає повідомлення про загиблого героя.
«Максим Лизя, твоя усмішка завжди з нами», – висвітлюється на серці.
«Мій дорогий брате В'ячеславе Макарець, 48 років, я пишаюся тобою і сумую за тобою», – з’являється інше повідомлення.
А серце продовжує битися, реагуючи на нові слова болю та любові.
Світ не має права відвертатися
Три роки війни показали всьому світові, наскільки Україна незламна у своєму прагненні до свободи. Попри втрати, руйнування та біль, народ не здається.
Але важливо, щоб міжнародна підтримка не слабшала. Війна в Україні – це не лише боротьба за незалежність однієї країни, а й битва за принципи, які мають значення для всього демократичного світу.
Українці заплатили надто високу ціну, щоб світ міг зберегти віру в людську гідність. І ця боротьба триває.
