Що таке базовий дохід і чому його запроваджують в Україні
Система соціального захисту в Україні десятиліттями залишалася складною, фрагментованою та переобтяженою бюрократичними процедурами. Десятки різнорідних виплат, прив’язаних до прожиткового мінімуму, формували неефективну мережу підтримки, що часто не відповідала реальним потребам вразливих категорій населення.
Починаючи з 1 липня 2025 року, українська держава переходить до нової моделі — базового доходу. Це адресна грошова допомога, яка покликана стати єдиною формою підтримки для громадян із низькими доходами.
Урядова постанова №371 від 25 березня 2025 року закладає основу цієї реформи. Її сутність проста: якщо середньомісячний дохід людини або родини менший за 4500 гривень, держава компенсує цю різницю. Вперше в історії України соціальна політика робить крок від універсалізму до цільової, адаптивної підтримки.
Міністерство соціальної політики під керівництвом Оксани Жолнович наголошує: нова система покликана не лише спростити процес отримання допомоги, а й зробити його справедливішим. Замість того, щоб розпорошувати ресурси на десятки видів виплат, держава концентрує зусилля на підтримці тих, хто цього реально потребує.
Базовий дохід — це не подарунок, а суспільний договір між громадянином і державою: той, хто не має можливості забезпечити себе, отримує підтримку; натомість бере участь у програмах зайнятості, навчання або соціальної інтеграції.
Хто зможе отримати базовий дохід: перелік учасників і винятків
Запуск програми відбуватиметься поетапно. З липня 2025 року базовий дохід почнуть отримувати особи, які вже є учасниками діючих соціальних програм: малозабезпечені родини, одинокі матері, багатодітні сім’ї, а також діти, батьки яких не можуть або не хочуть сплачувати аліменти.
З жовтня 2025 року коло учасників розшириться — долучитися зможуть всі, хто відповідатиме критеріям: низький дохід, відсутність значного майна, активний пошук роботи або неможливість працювати з об'єктивних причин.
Допомога надається як громадянам України, так і іноземцям або особам без громадянства, які постійно проживають в Україні. Також — особам, що мають статус біженця або додаткового захисту.
Є низка обмежень. Не можуть подати заявку ті, хто перебуває за кордоном або на тимчасово непідконтрольних Україні територіях. Окрім того, з програми автоматично виключаються ті, хто понад три місяці не шукає роботи, не навчається і не служить.
Фінансова дисципліна — ще один ключовий критерій. Якщо родина витратила за останній рік понад 100 тисяч гривень на нерухомість, валюту або дорогі покупки, вона не зможе претендувати на допомогу. Аналогічні обмеження стосуються тих, у кого є більше ніж одне авто чи дві квартири — з винятками для житла, зруйнованого під час війни, або сирітського.
Як розраховуватиметься базовий дохід і кому саме він надається
Базовий дохід в Україні розраховується за чіткою формулою: 4500 гривень на особу — це поріг, нижче якого держава компенсує недоотримані кошти. Якщо родина з трьох осіб має сукупний дохід 9000 гривень на місяць, вона отримає 4500 гривень як доплату.
Перший член родини (той, хто подає заявку) отримує 100% базової суми. Кожен наступний — 70%. Діти та особи з інвалідністю отримують повну суму. Для людей без пенсійного стажу розмір виплат залежить від кількості відпрацьованих років.
До складу родини входять подружжя, діти до 18 років, студенти до 23 років, особи з інвалідністю, непрацездатні батьки та ті, хто здійснює догляд. Не враховуються — особи, що перебувають на повному держутриманні, у полоні чи визнані зниклими.
Заявку можна подати через застосунок "Дія" або у відділенні Пенсійного фонду. У першому випадку це може зробити лише повнолітній представник родини з українськими документами. Потрібно дві заяви: на намір та безпосередньо на призначення допомоги.
Чому стара система більше не працює: прожитковий мінімум як фікція
Однією з ключових причин впровадження нової системи стала неспроможність прожиткового мінімуму виконувати свою основну функцію — слугувати показником ризику бідності.
У чинному законодавстві до цього мінімуму прив’язано понад 180 різних виплат — від стипендій до штрафів і посадових окладів. Більшість із них мають лише формальний зв’язок із реальною потребою у допомозі.
Внаслідок цього будь-яке підвищення прожиткового мінімуму автоматично збільшує витрати бюджету, навіть якщо воно не стосується соціально вразливих категорій. Такий підхід спотворює суть соціальної політики та робить систему громіздкою і неефективною.
Мінімальний базовий дохід натомість орієнтований на реальні показники: рівень доходу, склад родини, наявність майна, готовність працювати або вчитися. Це дозволяє точно і швидко надавати допомогу тим, хто цього потребує.
Українська модель мінімального базового доходу наближається до європейських стандартів, де соціальна допомога — це не механічна роздача грошей, а частина комплексної стратегії боротьби з бідністю.
Європейський досвід: як працює базовий дохід у Франції, Німеччині, Італії
Базовий дохід — не українське ноу-хау. У різних формах він існує у більшості країн Євросоюзу, хоч і не має єдиного стандарту.
У Франції діє система Revenu de solidarité active — 607 євро на місяць для одинаків, з обов’язковою участю в соціальних або трудових програмах.
У Німеччині з 2023 року введено Bürgergeld, який надається у поєднанні з навчанням, консультаціями, пошуком роботи. Він покриває не лише базові витрати, а й житло та медичне страхування.
Італія свого часу запровадила Reddito di cittadinanza, з 2024 року реформований у Assegno di inclusione — допомога сфокусована на вразливих категоріях.
Іспанія та Нідерланди також мають дієві схеми адресної підтримки, які передбачають не тільки фінансову допомогу, а й соціальні зобов’язання: працевлаштування, перекваліфікацію, участь у житті громади.
Європейська комісія закликає країни створювати системи, які гарантують, що жодна людина не опиниться за межею бідності. У 2023 році вона навіть ухвалила спеціальні рекомендації з адекватного мінімального доходу як інструменту боротьби з бідністю.
Чому це важливо саме зараз: виклики і надії
Україна переживає період глибоких трансформацій. З одного боку — триває повномасштабна війна, що виснажує ресурси та поглиблює соціальну нерівність. З іншого — держава змушена переосмислювати механізми підтримки своїх громадян.
В умовах зростання реальних доходів працюючого населення, держава не має права забувати про тих, хто залишився без засобів до існування. Пенсіонери, переселенці, багатодітні родини, люди з інвалідністю — всі вони потребують підтримки, яка має бути не формальною, а живою, гнучкою, людяною.
Мінімальний базовий дохід — це не просто гроші. Це сигнал від держави: ми бачимо вас, ми розуміємо ваші потреби, ми готові допомогти вам встати на ноги.
Соціальна політика ХХІ століття — це не благодійність, а інвестиція в людський капітал. І чим якісніше вона буде побудована, тим сильнішою стане Україна.
Успіх експериментального проєкту залежить не лише від розмірів виплат, а й від здатності держави адаптуватися до потреб людей, підтримати їх у пошуку роботи, навчанні, інтеграції в суспільство. І, зрештою, побачити в кожній людині — не проблему, а потенціал.
