Житнє зерно під загрозою зникнення
Жито — здавалося б, скромна, але така важлива зернова культура — переживає в Україні період глибокої кризи. За офіційною заявою директора Спілки "Борошномели України" Родіона Рибчинського, дефіцит жита у країні у сезоні 2025–2026 років сягне 100%. Це означає, що внутрішній ринок залишиться повністю без вітчизняного жита, і його доведеться імпортувати. Цей сигнал не просто тривожний — він катастрофічний.
Проблема полягає у тому, що жито ніколи не було основною експортною культурою України. Його головним споживачем був саме внутрішній ринок. І хоча житній хліб не є домінуючим серед українців, він залишається важливим елементом щоденного харчування, особливо для людей, які стежать за здоров’ям чи мають особливі дієтичні потреби. Дефіцит зерна безпосередньо означає подорожчання житнього борошна і, відповідно, хліба, що вже починає відчуватися.
Чому аграрії відмовляються від жита
Ключова причина катастрофічного зменшення посівів жита — економічна непривабливість цієї культури. За словами Рибчинського, її врожайність є суттєво нижчою, ніж у пшениці. У середньому врожайність жита становить до 40 центнерів з гектара, тоді як пшениця дає 60. Це значна різниця для сільгоспвиробників, які за умов високих витрат на паливо, добрива та техніку змушені обирати найбільш вигідні варіанти.
Ще одним фактором стало минуле активне постачання жита з Білорусі. Це призвело до зниження конкурентоспроможності українського жита, адже дешевий імпорт витісняв вітчизняного виробника. Сьогодні ж ситуація кардинально змінилася: поставки з цього напрямку практично припинилися, а запаси зерна в Україні вичерпуються.
Складність ще й у тому, що жито — культура з особливою агротехнікою, воно потребує ретельного догляду та дотримання сівозмін. Аграріям, які переживають важкі часи через економічну нестабільність та ризики внаслідок війни, простіше відмовитися від жита на користь більш продуктивних та вигідних культур. У підсумку — ми маємо ситуацію, коли жито поступово зникає з українських полів.
Ціни зростають стрімко
На тлі повного дефіциту внутрішнього виробництва ціни на жито та житнє борошно зростають шаленими темпами. Якщо ще у 2024 році тонна жита коштувала близько 6–7 тисяч гривень, то вже у травні 2025 року ціна сягнула 12–14 тисяч. Житнє борошно, яке у 2024 році коштувало 10 тисяч гривень за тонну, тепер продається за 18 тисяч, а імпортне — ще дорожче, близько 20 тисяч гривень.
Таке стрімке подорожчання не може не позначитися на ціні кінцевого продукту — хліба. І мова йде не лише про зростання вартості на кілька гривень. Директор Спілки "Борошномели України" попереджає, що чимало хлібопекарень можуть взагалі припинити виробництво житнього хліба. Це особливо болісно вдарить по сільських громадах та малих містах, де вибір хлібобулочних виробів і так обмежений.
Імпортне рішення: тимчасовий вихід чи пастка
Наразі частина потреб українських млинів і хлібопекарень покривається за рахунок імпорту. Переважно використовується жито з Польщі та країн Балтії. Але це рішення тимчасове і не вирішує проблеми в корені. По-перше, ціна імпортного зерна та борошна значно вища за внутрішню. По-друге, залежність від закордонних постачальників у стратегічному продовольчому сегменті — це завжди ризик.
Ситуація також ускладнюється загальною геополітичною нестабільністю. В будь-який момент логістика може стати ще складнішою, а постачання — менш прогнозованими. Крім того, інші європейські країни також збільшують внутрішній попит на жито, що означає зростання цін на зовнішніх ринках. Україна буде змушена купувати за європейськими цінами, що ще більше ускладнить економічну ситуацію.
Що робити далі: можливі шляхи виходу з кризи
Очевидно, що ситуація з житом потребує комплексного вирішення. На рівні державної аграрної політики варто переглянути пріоритети та створити стимули для аграріїв, які готові вирощувати жито. Це можуть бути податкові пільги, дотації чи компенсації за знижену врожайність. Необхідно розробити програми підтримки фермерських господарств, які працюють із цією культурою.
Крім того, важливу роль має відігравати інформаційна кампанія. Суспільство має розуміти цінність житнього хліба не лише з точки зору харчування, але й як елемент продовольчої безпеки. Збереження культурної та харчової ідентичності потребує захисту традиційних продуктів, серед яких житній хліб займає особливе місце.
Участь можуть взяти і переробники — створення кооперативів, закупівля насіння, спільне інвестування у сучасні технології для переробки жита — усе це здатне змінити ситуацію. Але для цього потрібна довіра та стратегічне бачення з боку держави, бізнесу і громад.
Підсумок: тривожний сигнал для всіх
Ситуація з житом в Україні — це не просто криза однієї зернової культури. Це маркер того, наскільки вразливою може бути система продовольчого забезпечення навіть у країні з потужним аграрним потенціалом. Якщо найближчим часом не будуть вжиті дієві заходи, українці ризикують втратити не лише доступний житній хліб, але й контроль над частиною свого продовольчого суверенітету.
