Оголошення Володимира Зеленського про поїздку Рустема Умєрова до Брюсселя стало сигналом, що Україна не збирається спостерігати збоку, як формуються домовленості між Вашингтоном і Москвою. Старший переговорник отримав місію синхронізувати позиції з європейськими столицями ще до того, як мирний план щодо України отримає більш чіткі контури.
Формально Умєров має проінформувати радників з нацбезпеки європейських лідерів про результати контактів Стіва Віткоффа й Джареда Кушнера в Москві. Насправді йдеться про значно більше: Київ намагається закріпити за Європейським Союзом роль співархітектора майбутньої угоди, а не статиста, який лише схвалює вже погоджений американсько-російський пакет.
Показово, що вже після Брюсселя Рустем Умєров разом із начальником Генштабу Андрієм Гнатовим готуватиметься до нових зустрічей зі спеціальними посланцями Трампа у США. Така послідовність демонструє: українська сторона свідомо вибудовує трикутник Київ–ЄС–Вашингтон, щоб переговори з Росією не перетворилися на закритий клуб двох ядерних держав.
Тло для цього дипломатичного ривка залишається тривожним. Кремль визнав, що п’ятигодинні переговори Путіна з американськими емісарами не принесли компромісу, але заявив про готовність «зустрічатися стільки, скільки буде потрібно». Для Москви це означає можливість далі вести переговори на власних умовах, спираючись на переговори з Росією і повільний тиск на фронті.
Ключову недовіру України та європейських столиць викликав витік пакета з 28 пунктів, у якому початковий мирний план щодо України де-факто повторював головні вимоги Кремля. Йшлося про збереження за Росією контролю над приблизно п’ятою частиною української території, обмеження української армії та відмову Києва від курсу на НАТО та Україна.
Саме після цього Європейський Союз розробив власний контрваріант рамки, наголошуючи, що територіальні рішення не можуть ухвалюватися без участі Києва. В Женеві США й Україна заявили про створення «оновленої та доопрацьованої» формули, але деталей не розкрили. Тепер Рустем Умєров має донести до партнерів, які саме червоні лінії визначила українська сторона.
Стратегічне завдання в Брюсселі — вписати інтереси України в європейська безпекова архітектура. Зеленський прямо говорить, що переговори стосуються не лише припинення вогню, а й безпекових гарантій від ЄС і НАТО у довгостроковій перспективі. Для Києва важливо, щоб європейська компонента була прописана не декларативно, а як система зобов’язань.
Українське керівництво розуміє, що Європейський Союз уже бере на себе колосальний фінансовий тягар підтримки. Обговорення використання заморожені активи Росії, репарації за війну та нових кредитних інструментів напряму пов’язане з тим, якою буде роль ЄС у повоєнному відновленні. Тому Брюссельське турне Умєрова — це також розмова про гроші й політичні гарантії.
Європейські столиці, у свою чергу, прагнуть уникнути сценарію, за якого мирний план буде виписаний виключно під інтереси Вашингтона і Москви. Сумніви щодо початкових американських пропозицій, занепокоєння санкції проти Росії та відкриття доступу до її ресурсів, страх перед поверненням Москви до клубу G8 — усе це робить позицію ЄС принципово важливою для переговори щодо України.
На цьому фоні поїздка Умєрова до США виглядає як спроба втримати з американською адміністрацією спільну мову. Дональд Трамп публічно говорить про бажання якнайшвидше закінчити війну, рахуючи щомісячні втрати у десятках тисяч. Для нього мировий документ — це ще й елемент внутрішньої політики. Україна ж намагається не допустити, щоб політична доцільність переважила суверенітет України.
Участь у процесі Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера лише підсилює відчуття, що дипломатія дедалі більше переходить у напівзакритий бізнесово-політичний формат. Саме тому участь професійних українських переговорників, таких як Рустем Умєров, критична: Київ прагне зберегти чіткий, системний голос у цій складній конструкції, а не виступати лише об’єктом рішень.
Окрема тема — майбутні безпекові гарантії. Москва наполягає на капсуванні української військової потуги, фактичному роззброєнні та нейтралітеті. Натомість Київ говорить про довгострокові пакети озброєння, інтеграцію оборонних промисловостей з партнерськими країнами та формалізовану участь Заходу у стримуванні нової агресії. І саме цю позицію Умєров пояснюватиме в Брюсселі й Вашингтоні.
Візит до штаб-квартири НАТО не випадковий. Питання НАТО та Україна залишається однією з ключових точок напруги. Для Кремля письмова відмова Києва від перспектив членства була б стратегічною перемогою. Для України й східноєвропейських союзників це, навпаки, означало б закріплення постійної сірої зони небезпеки на східних кордонах Альянсу.
Паралельно триває дискусія про те, як довго Захід зможе підтримувати нинішній рівень допомоги. Втома суспільств, бюджетні обмеження, інші глобальні кризи — усе це фактори, які Кремль активно використовує в інформаційній війні. Завдання української дипломатії — довести, що перемога України й стійка мирна угода дешевші, ніж затяжна нестабільність і реваншизм Росії.
Зустрічі Умєрова з європейськими радниками з нацбезпеки потрібні ще й для того, щоб усунути розбіжності у сприйнятті ризиків. Для частини політиків у ЄС мирна угода, навіть недосконала, здається кращою за війну. Для країн, що межують з Росією, і самої України така логіка виглядає небезпечною: капітуляційний мир лише відкриє шлях до нової агресії.
Тому нинішній етап можна описати як боротьбу за рамку майбутнього мирного договору. Україна наполягає, що територіальні питання, статус Донбасу й Криму, формат репарацій і використання заморожені активи мають вирішуватися з огляду на міжнародне право, а не як елемент торгу за доступ до російських ресурсів чи зняття частини санкції проти Росії.
Важливим є і те, що сам Зеленський називає процес «повністю активним». Це спроба показати українському суспільству й союзникам, що Київ не пасивно реагує на чужі ініціативи, а формує власні. Від того, наскільки переконливими будуть аргументи Рустема Умєрова в Брюсселі й США, залежить, чи збережеться простір для справді справедливого миру.
Для SEO-виміру всі ці теми взаємопов’язані: мирний план щодо України, переговори з Росією, роль Дональда Трампа й Стіва Віткоффа, активність Європейського Союзу, питання безпекові гарантії, дискусія про репарації за війну та використання російських активів — це не просто політичні заголовки, а частини одного великого пазлу.
Фінальний баланс залежатиме від того, чи зможе Україна й надалі утримувати в центрі переговорів поняття суверенітет України та перемога України, а не лише формулу «закінчити вогонь будь-якою ціною». Місія Умєрова в Брюсселі та Сполучених Штатах — саме про це: не дозволити перетворити українське питання на зручну змінну у великій грі між Вашингтоном, Москвою та частиною європейських еліт.
