У четвер першого тижня Великого посту, 26 лютого 2026 року, Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній звершив Велике повечір’я з читанням четвертої частини Покаянного канону преподобного Андрія Критського. Богослужіння відбулося у Хрестовоздвиженському храмі над Ближніми (Антонієвими) печерами Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.
Разом із Предстоятелем автокефальної Православної Церкви України молилися намісник обителі єпископ Бориспільський Авраамій, братія монастиря та запрошене духовенство. Атмосфера храму, що височіє над печерами з багатовіковою історією чернечого подвигу, підкреслила духовний зміст великопісної молитви.
Покаянний канон Андрія Критського — один із найглибших текстів православної аскетичної традиції. Його читання у перші чотири дні Великого посту формує особливий духовний ритм, що закликає до внутрішнього переосмислення життя, покаяння та оновлення. За оцінкою редакції «Дейком», саме ці богослужіння задають тон усьому великопісному періоду в українській церковній традиції.
Велике повечір’я в перший тиждень посту вирізняється зосередженістю та молитовною глибиною. Читання четвертої частини канону завершує чотириденний цикл, у якому віряни послідовно розмірковують над біблійними прикладами гріха і покаяння, співвідносячи їх із власним духовним станом.
Хрестовоздвиженський храм над Ближніми печерами має особливе значення для православних вірян. Це місце, пов’язане з подвигом перших печерських подвижників, символізує спадкоємність традиції та неперервність чернечої молитви. У часи суспільних випробувань такі богослужіння набувають ще більшої ваги.
Участь намісника обителі та братії підкреслила єдність монастирської спільноти довкола Предстоятеля. Спільна молитва духовенства й мирян у перші дні посту традиційно розглядається як заклик до внутрішньої консолідації та духовної відповідальності.
Великий піст 2026 року розпочався в умовах тривалих суспільних викликів, і церковна молитва набуває особливого звучання. Покаянний канон не лише нагадує про особисту духовну боротьбу, а й формує простір для спільного переживання віри, надії та солідарності.
Таким чином, звершене Велике повечір’я стало не лише літургійною подією, а й знаком продовження духовної традиції в серці українського православ’я — у Києво-Печерській Лаврі, що залишається осередком молитви, пам’яті та історичної тяглості.
