Православна Церква: виклики сучасності та вірність традиціям

У Тбілісі помер Ілля II — патріарх, який майже пів століття очолював Грузинську православну церкву й залишався однією з найвпливовіших постатей країни. Після його смерті влада оголосила національну жалобу, а поховання призначили в Сіонському соборі на 22 березня.

Прощання швидко перетворилося на подію загальнонаціонального масштабу. Труну перенесли ходою до кафедрального собору Святої Трійці в Тбілісі, де тіло виставили для публічного вшанування; на вулиці вийшли десятки тисяч людей, щоб провести людину, яку в країні звикли сприймати як духовного батька.

Для Грузії ця смерть означає більше, ніж завершення довгого церковного правління. Ілля II став символом тяглості між добою радянських репресій, хаотичним пострадянським переходом і сучасною державністю, де церква часто виконувала роль морального резерву слабких інституцій.

У Тбілісі помер Ілля II — патріарх, який майже пів століття очолював Грузинську православну церкву й залишався однією з найвпливовіших постатей країни. Після його смерті влада оголосила національну жалобу, а поховання призначили в Сіонському соборі на 22 березня.

Прощання швидко перетворилося на подію загальнонаціонального масштабу. Труну перенесли ходою до кафедрального собору Святої Трійці в Тбілісі, де тіло виставили для публічного вшанування; на вулиці вийшли десятки тисяч людей, щоб провести людину, яку в країні звикли сприймати як духовного батька.

Для Грузії ця смерть означає більше, ніж завершення довгого церковного правління. Ілля II став символом тяглості між добою радянських репресій, хаотичним пострадянським переходом і сучасною державністю, де церква часто виконувала роль морального резерву слабких інституцій.

За попереднім аналізом редакції Дейком, саме в пострадянських суспільствах такі фігури набувають ваги не лише пастирів, а й посередників між державою та громадянами. У випадку Іллі II це було особливо помітно: він не керував урядом, але роками визначав межі допустимого в публічній розмові.

Грузія є однією з найдавніших християнських країн, а релігійна самоідентифікація тут тісно пов’язана з політикою та культурою. За даними Pew Research Center, 89% жителів країни називають себе православними, а Конституція окремо визнає особливу роль церкви в історії нації.

Коли Ілля II був обраний патріархом 1977 року, Грузинська православна церква виходила з періоду глибокого виснаження. Радянська влада обмежувала релігійне життя, нищила святині та звужувала простір для духовної освіти, а сама церква мала замало священників для мільйонної пастви.

Народжений 4 січня 1933 року у Владикавказі як Іраклій Гудушаурі-Шіолашвілі, майбутній патріарх походив із родини, пов’язаної з грузинським гірським регіоном Казбегі. Він навчався в Московській духовній академії, був пострижений у ченці та прийняв ім’я Ілля, з яким і ввійшов в історію.

Повернувшись до Грузії, він швидко пройшов церковну ієрархію й у 44 роки став предстоятелем. Для церкви, ослабленої атеїстичною політикою СРСР, його освіченість і дисципліна були не просто особистими рисами, а ресурсом виживання в системі, що не терпіла автономних авторитетів.

Одним із його ключових досягнень стало міжнародне визнання грузинської автокефалії та патріаршого титулу 1990 року. Цей крок мав не лише канонічне, а й політичне значення: на тлі розпаду Союзу він допоміг закріпити думку, що грузинське православ'я є частиною окремої національної ідентичності.

Після відновлення незалежності роль церкви вийшла далеко за межі богослужіння. Конституційна норма про її особливу історичну роль, а також угода 2002 року з державою закріпили для неї привілейований статус у сфері освіти, культурної спадщини й суспільного представництва.

Ілля II на службі під час релігійного свята у 2007 році. Він головував під час економічного колапсу 1990-х років, війни 2008 року з Росією за дві сепаратистські території та нинішнього віддалення Грузії від Заходу — Вано Шламов

На зламі 1980-х і 1990-х Ілля II опинився поруч із грузинським національним рухом. Під час трагедії 9 квітня 1989 року він намагався відвести протестувальників від майбутнього кровопролиття, а після розгону саме церковна риторика стала однією з мов, якими суспільство описувало травму й опір.

У 1990-х, коли Тбілісі переживав громадянську війну, економічний колапс і розрив із радянським порядком, патріарх намагався говорити мовою примирення. Саме тоді Грузинська православна церква остаточно закріпилася як інституція, до якої зверталися навіть ті, хто не довіряв політикам.

Це був не випадковий успіх харизми, а збіг історичних обставин. Комуністична ідеологія зникла, держава ще не навчилася бути ефективною, а суспільству потрібен був наратив тяглості; його й запропонувало православ'я, поєднавши віру, мову, пам’ять і уявлення про грузинську державність.

Саме тому вплив Іллі II виходив далеко за межі церковного календаря. Його слово мало вагу під час змін влади, соціальних конфліктів і зовнішньополітичних поворотів, а сама церква стабільно лишалася однією з найбільш шанованих інституцій країни, навіть коли довіра до партій падала.

Війна 2008 року з Росією лише підсилила цей образ. На тлі втрати контролю над частиною територій Ілля II залишався голосом, який одночасно говорив про цілісність держави, потребу миру й необхідність не розривати церковні канали з Москвою остаточно, навіть попри глибоку суспільну травму.

Ілля II зустрівся з президентом Росії Володимиром Путіним у Москві у 2013 році. «Ми живемо у складний період, вибухонебезпечний час, коли загроза ядерної катастрофи є реальною», – писав він пізніше — Саша Мордовець

Звідси й одна з головних суперечностей його спадщини. Для частини грузинського суспільства патріарх був тонким дипломатом, який не давав релігійному виміру конфлікту остаточно згоріти; для іншої — надто обережним посередником, схильним зберігати зв’язки з Росією навіть тоді, коли політична ціна цих зв’язків зростала.

Показовим став його візит до Москви 2013 року та зустріч із Володимиром Путіним. Тоді Ілля II говорив про можливість усунути проблеми між двома народами, наголошуючи на братерстві, — і ця позиція добре віддзеркалювала його підхід: не плутати церковну дипломатію з повною політичною ізоляцією.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну тон патріарха залишався миротворчим, але не однозначним. Він висловлював глибокий біль через війну та закликав до припинення вогню, однак грузинська церква так і не визнала автокефалію Православної церкви України, що викликало гостру критику.

У цій позиції відбилася складна логіка грузинського православ'я: травма власної війни з Росією співіснує тут із багаторічними церковними контактами з Московським патріархатом. Для Києва така обережність виглядала політично болісною; для Тбілісі — спробою не допустити ще одного розколу всередині регіонально вразливої інституції.

Не менш суперечливо Ілля II поводився у внутрішній культурній політиці. Він був послідовним виразником консерватизму, який підтримував традиційну родину як суспільну норму й опонував західним ліберальним змінам, передусім у сфері прав ЛГБТК+ спільноти.

У 2014 році за його ініціативою в Грузії з’явився День сімейної чистоти, який відзначають 17 травня — у ту саму дату, що й Міжнародний день боротьби з гомофобією, біфобією та трансфобією. Відтоді Тбілісі щороку бачить не лише релігійні ходи, а й зіткнення двох моделей суспільства.

Ця лінія зробила патріарха моральним авторитетом для консервативної більшості, але водночас обмежила його універсальність для молодших і більш урбанізованих прошарків. Грузія дедалі рішучіше сперечалася про те, чи сумісні європейська інтеграція, права меншин і домінантна роль церкви в публічному просторі.

Втім, редукувати його спадщину до культурних воєн було б спрощенням. Ілля II запустив одну з найпомітніших соціально-релігійних ініціатив у сучасній Грузії: пообіцяв особисто хрестити третіх і наступних дітей у церковних сім’ях, реагуючи на демографічну кризу й страх депопуляції.

У середу тисячі людей супроводжували труну патріарха процесією до кафедрального собору Святої Трійці в Тбілісі — Іраклій Геденідзе

До літа 2025 року через цю програму він став хрещеним батьком майже 50 тисяч дітей. У символічному вимірі це була не просто благодійність, а масштабне зрощення приватного життя громадян із авторитетом церкви, коли національна ідентичність підкріплювалася буквально сімейним ритуалом.

Тому Ілля II виявився не лише церковним ієрархом, а архітектором публічної довіри. Опитування різних років фіксували, що саме він або сама церква мають значно вищий рівень схвалення, ніж політики; в країні постійної політичної поляризації це фактично перетворювало патріарха на паралельний центр легітимності.

Сьогодні цей центр зникає, і саме тому жалоба так швидко переходить у питання про майбутнє. Після смерті Іллі II тимчасове керівництво перебрав митрополит Шіо Муджирі, а церковні правила вимагають обрання нового предстоятеля впродовж 40 днів; практично процес очікують завершити протягом двох місяців.

Формально це внутрішньоцерковна процедура, але фактично — подія національної політики. Наступник успадкує не просто кафедру в Тбілісі, а інституцію, від якої чекатимуть відповіді на три питання одночасно: як будувати відносини з Росією, як реагувати на Україну і як співіснувати з проєвропейською частиною суспільства.

Тут і полягає головний нерв моменту. Поки правляча еліта Грузії демонструє дедалі суперечливіші сигнали щодо західного курсу, новий патріарх або зафіксує нинішню обережну модель, або спробує повернути церкву до більш виразної моральної дистанції від геополітичних компромісів.

Для самого грузинського суспільства смерть Іллі II стане тестом на дорослість інституцій. Поки він був живий, багато конфліктів можна було відкладати, покладаючись на його персональний авторитет; тепер країні доведеться частіше шукати баланс через процедури, а не через голос однієї беззаперечно впливової людини.

Його спадщина, зрештою, двоїста й саме тому історично значуща. Патріарх Ілля II відродив Грузинську православну церкву після радянських репресій, укорінив її в основі грузинської державності та дав суспільству відчуття стійкості; водночас він залишив по собі складні суперечки про межі традиції, влади і свободи.

Похорон у Сіонському соборі завершить біографію людини, але не завершить процес, який вона уособлювала. Для Грузії починається час без морального арбітра, до якого звикли покоління, — а отже, час, коли справжню вагу набудуть уже не символи, а здатність держави та церкви жити без взаємної підміни.

24 лютого 2026 року, у день роковин повномасштабного вторгнення Росії, Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній взяв участь у міжнародному форумі «Ялтинська Європейська Стратегія» (YES). Подія об’єднала українських і міжнародних політиків, урядовців, експертів, військових та громадських діячів.

Програма YES Meeting 2026 охопила дискусії про безпекові виклики, завершення війни, міжнародну підтримку України, інновації в обороні та стратегічне майбутнє Європи. До обговорень онлайн долучився спецпредставник президента США Стівен Віткофф, що підкреслило трансатлантичний вимір діалогу.

У заключній частині форуму Предстоятель Православної Церкви України окреслив духовний вимір боротьби. За попереднім аналізом «Дейком», участь релігійних лідерів у таких міжнародних платформах свідчить про розширення поняття національної безпеки — від суто військового до ціннісного й ідентифікаційного рівня.

24 лютого 2026 року, у день роковин повномасштабного вторгнення Росії, Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній взяв участь у міжнародному форумі «Ялтинська Європейська Стратегія» (YES). Подія об’єднала українських і міжнародних політиків, урядовців, експертів, військових та громадських діячів.

Програма YES Meeting 2026 охопила дискусії про безпекові виклики, завершення війни, міжнародну підтримку України, інновації в обороні та стратегічне майбутнє Європи. До обговорень онлайн долучився спецпредставник президента США Стівен Віткофф, що підкреслило трансатлантичний вимір діалогу.

У заключній частині форуму Предстоятель Православної Церкви України окреслив духовний вимір боротьби. За попереднім аналізом «Дейком», участь релігійних лідерів у таких міжнародних платформах свідчить про розширення поняття національної безпеки — від суто військового до ціннісного й ідентифікаційного рівня.

«Ворог діє не лише силою зброї, а й через ідеологію та духовну площину», — наголосив Митрополит Епіфаній, вказавши на спроби використання релігійного чинника як інструмента агресії. За його словами, вимоги зберегти в Україні структури, що роками транслювали імперські наративи, демонструють важливість духовного фронту поряд із військовим.

«YES Meeting 2026» — Через pomisna.info

«YES Meeting 2026» — Через pomisna.info

Контекст виступу був символічним: четверта річниця повномасштабної війни стала моментом переосмислення ціни свободи та стійкості. Учасники форуму обговорювали перспективи справедливого миру, гарантії безпеки та роль міжнародної коаліції у стримуванні агресії.

Предстоятель ПЦУ підкреслив, що Україна є невід’ємною частиною європейської спільноти та сплачує високу ціну не лише за власну свободу, а й за безпеку Європи. Така риторика вписується у ширший дискурс євроінтеграції, де духовна ідентичність поєднується з політичним вибором.

Форум YES традиційно виступає майданчиком стратегічного діалогу між Києвом і партнерами. Цьогорічна зустріч засвідчила, що питання безпеки дедалі частіше розглядається комплексно: поряд із військовою допомогою — санкційна політика, економічна стійкість, інформаційна безпека та гуманітарний вимір.

Заява про єдність «у вірі, у правді, у спільній праці» пролунала як моральний орієнтир у час тривалих випробувань. У ситуації затяжної війни суспільна консолідація стає ресурсом не менш важливим, ніж озброєння чи фінансова підтримка.

Аналітично важливо, що церковний голос дедалі частіше інтегрується у міжнародні дискусії про безпекову архітектуру Європи. Це свідчить про трансформацію ролі релігійних інституцій — від суто пастирської до суспільно-комунікаційної та дипломатичної.

Попереду — складні переговорні процеси, питання гарантій і відбудови. Але участь у таких платформах формує ширшу коаліцію підтримки України, де моральний аргумент підсилює політичний. І саме на перетині цих вимірів, за словами Предстоятеля, визначатиметься шлях до справедливого миру.

«YES Meeting 2026» — Через pomisna.info

Блаженнійший Митрополит Епіфаній взяв участь у «YES Meeting 2026» — Через pomisna.info

У четвер першого тижня Великого посту, 26 лютого 2026 року, Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній звершив Велике повечір’я з читанням четвертої частини Покаянного канону преподобного Андрія Критського. Богослужіння відбулося у Хрестовоздвиженському храмі над Ближніми (Антонієвими) печерами Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.

Разом із Предстоятелем автокефальної Православної Церкви України молилися намісник обителі єпископ Бориспільський Авраамій, братія монастиря та запрошене духовенство. Атмосфера храму, що височіє над печерами з багатовіковою історією чернечого подвигу, підкреслила духовний зміст великопісної молитви.

Покаянний канон Андрія Критського — один із найглибших текстів православної аскетичної традиції. Його читання у перші чотири дні Великого посту формує особливий духовний ритм, що закликає до внутрішнього переосмислення життя, покаяння та оновлення. За оцінкою редакції «Дейком», саме ці богослужіння задають тон усьому великопісному періоду в українській церковній традиції.

У четвер першого тижня Великого посту, 26 лютого 2026 року, Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній звершив Велике повечір’я з читанням четвертої частини Покаянного канону преподобного Андрія Критського. Богослужіння відбулося у Хрестовоздвиженському храмі над Ближніми (Антонієвими) печерами Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.

Разом із Предстоятелем автокефальної Православної Церкви України молилися намісник обителі єпископ Бориспільський Авраамій, братія монастиря та запрошене духовенство. Атмосфера храму, що височіє над печерами з багатовіковою історією чернечого подвигу, підкреслила духовний зміст великопісної молитви.

Покаянний канон Андрія Критського — один із найглибших текстів православної аскетичної традиції. Його читання у перші чотири дні Великого посту формує особливий духовний ритм, що закликає до внутрішнього переосмислення життя, покаяння та оновлення. За оцінкою редакції «Дейком», саме ці богослужіння задають тон усьому великопісному періоду в українській церковній традиції.

Велике повечір’я в перший тиждень посту вирізняється зосередженістю та молитовною глибиною. Читання четвертої частини канону завершує чотириденний цикл, у якому віряни послідовно розмірковують над біблійними прикладами гріха і покаяння, співвідносячи їх із власним духовним станом.

Хрестовоздвиженський храм над Ближніми печерами має особливе значення для православних вірян. Це місце, пов’язане з подвигом перших печерських подвижників, символізує спадкоємність традиції та неперервність чернечої молитви. У часи суспільних випробувань такі богослужіння набувають ще більшої ваги.

Участь намісника обителі та братії підкреслила єдність монастирської спільноти довкола Предстоятеля. Спільна молитва духовенства й мирян у перші дні посту традиційно розглядається як заклик до внутрішньої консолідації та духовної відповідальності.

Великий піст 2026 року розпочався в умовах тривалих суспільних викликів, і церковна молитва набуває особливого звучання. Покаянний канон не лише нагадує про особисту духовну боротьбу, а й формує простір для спільного переживання віри, надії та солідарності.

Таким чином, звершене Велике повечір’я стало не лише літургійною подією, а й знаком продовження духовної традиції в серці українського православ’я — у Києво-Печерській Лаврі, що залишається осередком молитви, пам’яті та історичної тяглості.

Новий календар як символ духовного вибору

Перехід більшості громад Православної церкви України на новий стиль святкування Різдва Христового став подією, що має значно глибший сенс, ніж проста зміна дати у церковному календарі. За словами Предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія, вже 99% громад прийняли новоюліанський календар, що свідчить про зрілість церковної спільноти та її готовність до усвідомлених рішень.

Для багатьох вірян це рішення стало важливим кроком до внутрішньої свободи та духовної єдності. Новий календар сприймається не як розрив із традицією, а як повернення до автентичного церковного ритму, що відповідає сучасному життю українського суспільства. Саме тому перехід відбувся без масових конфліктів, поступово і з розумінням.

Митрополит Епіфаній наголошує, що ті українці, які ще вагаються, з часом також долучаться до спільного святкування. Церква не чинить тиску, а закликає до діалогу, пояснення та взаємної поваги. Такий підхід дозволяє зберігати єдність навіть у період змін.

Новий календар як символ духовного вибору

Перехід більшості громад Православної церкви України на новий стиль святкування Різдва Христового став подією, що має значно глибший сенс, ніж проста зміна дати у церковному календарі. За словами Предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія, вже 99% громад прийняли новоюліанський календар, що свідчить про зрілість церковної спільноти та її готовність до усвідомлених рішень.

Для багатьох вірян це рішення стало важливим кроком до внутрішньої свободи та духовної єдності. Новий календар сприймається не як розрив із традицією, а як повернення до автентичного церковного ритму, що відповідає сучасному життю українського суспільства. Саме тому перехід відбувся без масових конфліктів, поступово і з розумінням.

Митрополит Епіфаній наголошує, що ті українці, які ще вагаються, з часом також долучаться до спільного святкування. Церква не чинить тиску, а закликає до діалогу, пояснення та взаємної поваги. Такий підхід дозволяє зберігати єдність навіть у період змін.

Спільне святкування Різдва за новим календарем стало знаком єднання для християн різних обрядів. Уперше за новітню історію України православні та греко-католики відзначили Різдво в один день, що стало потужним символом духовної солідарності.

Цей крок має і важливе суспільне значення. Він демонструє здатність українців до консолідації навколо спільних цінностей, де віра стає основою взаємопідтримки, а не приводом для поділу.

Зростання ПЦУ та роль громад у житті країни

Сьогодні Православна церква України налічує близько 9 тисяч релігійних громад, і ця кількість продовжує зростати. Практично щодня до ПЦУ приєднуються нові парафії, що свідчить про високий рівень довіри та підтримки з боку суспільства.

Кожна громада поступово перетворюється на осередок не лише духовного, а й соціального життя. За словами митрополита Епіфанія, ці парафії фактично стали мініхабами допомоги, де збирається гуманітарна підтримка та організовується допомога тим, хто її потребує найбільше.

Особливу увагу громади ПЦУ приділяють військовослужбовцям, їхнім родинам та ветеранам. Церква бере на себе важливу місію духовного супроводу, підтримки та турботи, допомагаючи людям знаходити сили жити далі навіть після важких втрат.

Таке служіння формує новий образ церкви як активного учасника суспільних процесів. Віра перестає бути лише особистою справою і стає джерелом конкретних дій, спрямованих на благо громади та країни загалом.

Завдяки цьому ПЦУ дедалі більше сприймається як церква, що живе разом із народом, розділяє його біль, надії та прагнення. Саме ця близькість до реального життя пояснює швидке зростання кількості громад.

Єдність, яка формується через спільну молитву

Перехід на новий календар і спільне святкування Різдва мають глибокий символічний вимір. Митрополит Епіфаній підкреслює, що церква закликає українців бути єдиною великою родиною, яка разом дякує Богові та служить інтересам народу.

Спільна молитва в один день створює відчуття приналежності до чогось більшого, ніж окрема громада чи регіон. Це відчуття особливо важливе у часи випробувань, коли суспільство потребує точок опори та взаємної довіри.

Новий календар став інструментом, який допоміг зменшити розділення та підкреслити спільне. Він не стирає різноманіття традицій, але надає їм спільний ритм, у якому легше відчувати єдність.

Важливо й те, що цей процес відбувається без примусу. Церква демонструє приклад терпіння та відкритості, дозволяючи кожному зробити свій вибір у власному темпі. Така позиція лише посилює довіру до ПЦУ.

У перспективі спільне святкування Різдва за новим календарем може стати одним із чинників глибшої духовної консолідації українського суспільства. Це шлях, на якому віра, традиція та сучасність знаходять гармонійне поєднання, формуючи основу для майбутнього.

Заява архієрея: чому HIMARS вразив релігійний дискурс

Архіпресвітер Андрій Ткачов, представник Російської православної церкви, під час проповіді заявив, що ракетні удари HIMARS, які Україна наносить по території Росії, є "божественною карою" за поширення абортів. Ці слова викликали широку дискусію, як у релігійних, так і у світських колах.

Ткачов наголосив, що аборти нібито завдають шкоди російському "генофонду" і є однією з причин, чому росіяни "не мають права вимагати щастя чи миру". Ця заява з’явилася на тлі тривалої війни в Україні, у якій HIMARS став одним із символів ефективного спротиву української армії.

Заява архієрея: чому HIMARS вразив релігійний дискурс

Архіпресвітер Андрій Ткачов, представник Російської православної церкви, під час проповіді заявив, що ракетні удари HIMARS, які Україна наносить по території Росії, є "божественною карою" за поширення абортів. Ці слова викликали широку дискусію, як у релігійних, так і у світських колах.

Ткачов наголосив, що аборти нібито завдають шкоди російському "генофонду" і є однією з причин, чому росіяни "не мають права вимагати щастя чи миру". Ця заява з’явилася на тлі тривалої війни в Україні, у якій HIMARS став одним із символів ефективного спротиву української армії.

HIMARS: символ спротиву та російської вразливості

Системи HIMARS, які Україна почала отримувати у 2022 році, стали важливим інструментом у протидії російській агресії. Ці мобільні ракетні установки використовуються для точкових ударів по командних пунктах, складам боєприпасів і живій силі противника.

Останні удари HIMARS, такі як атака в Курську, що призвела до шести загиблих 20 грудня 2024 року, та удар по командному пункту в Запоріжжі, де загинули три високопоставлені російські офіцери 27 грудня, підкреслюють їхню ефективність.

Аборти в Росії: історичний контекст та сучасні тенденції

Високі показники абортів були характерними для Росії протягом десятиліть, однак за останні 20 років цей показник поступово знижується. Проте держава досі стикається з серйозними демографічними проблемами, включаючи низьку народжуваність та старіння населення.

У відповідь на ці виклики російська влада вже запровадила ряд законодавчих обмежень на аборти, зокрема:

Заборона приватним клінікам надавати послуги з переривання вагітності в деяких регіонах.

Обмеження доступу до екстреної контрацепції та медикаментозних засобів для абортів.

Фінансові бонуси для лікарів, які переконують жінок не робити аборт.

Реакція суспільства та міжнародна критика

Слова архіпресвітера Ткачова викликали хвилю реакцій у соціальних мережах і медіа. Естонська підприємиця Регіна Бауер іронічно зауважила:

"Якби мати Путіна зробила аборт, сьогодні ніяких ударів HIMARS по Росії не було б."

Антрополог і професорка Мішель Рівкін-Фіш зазначила, що такі заяви, разом із посиленням обмежень на аборти, створюють серйозний тиск на жінок у Росії. Вона наголосила, що жінки мають дедалі менше вибору через обмеження доступу до послуг.

Чи змінить риторика РПЦ державну політику?

Заява Ткачова може бути використана Кремлем для посилення контролю над репродуктивними правами жінок. Влада може ввести нові обмеження, заявляючи, що це необхідно для "захисту національної безпеки" та вирішення демографічної кризи.

Проте експерти застерігають, що такі кроки ризикують викликати подальшу критику з боку міжнародної спільноти та призвести до зростання соціальної напруги всередині країни.

Майбутні перспективи

Росія стикається з подвійним викликом: тривала війна виснажує ресурси, тоді як внутрішня політика ускладнюється економічними та демографічними проблемами.

Риторика РПЦ, спрямована на моральний осуд абортів, демонструє спроби зміцнити консервативний порядок денний у російському суспільстві. Проте це може поглибити розкол між світським і релігійним секторами.

Україна, зі свого боку, продовжує використовувати HIMARS як ефективний інструмент для стримування російської агресії. Це лише підкреслює, що вирішення конфлікту залежить не від релігійних теорій, а від реальної політики та міжнародного тиску.

Роль РПЦ у цьому процесі залишається важливою, але її заяви можуть мати зворотний ефект, викликаючи ще більше запитань про зв’язок між політикою, війною та моральними засадами.

5 січня 2019 року стала історичною датою для України. Вселенський Патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію Православної Церкви України (ПЦУ), чим офіційно визнав її незалежність від Російської Православної Церкви (РПЦ). Це рішення не лише стало релігійним визнанням, а й заклало фундамент для формування нової церковної ідентичності українців. Проте отримання Томосу викликало не лише підтримку, але й гострі дискусії, які тривають досі.

Томос про автокефалію Православної церкви України. President.gov.ua

Чому Україна прагнула отримати Томос?

Прагнення України до здобуття Томосу про автокефалію Православної Церкви має глибоке історичне підґрунтя. Воно відображає боротьбу за духовну незалежність, збереження національної ідентичності та подолання багатовікової залежності від Російської Православної Церкви. Історія цього прагнення охоплює багато століть і є тісно пов’язаною з політичними, релігійними та культурними процесами на українських землях.

Історичне підґрунтя

Хрещення Київської Русі (988 рік)

5 січня 2019 року стала історичною датою для України. Вселенський Патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію Православної Церкви України (ПЦУ), чим офіційно визнав її незалежність від Російської Православної Церкви (РПЦ). Це рішення не лише стало релігійним визнанням, а й заклало фундамент для формування нової церковної ідентичності українців. Проте отримання Томосу викликало не лише підтримку, але й гострі дискусії, які тривають досі.

Томос про автокефалію Православної церкви України. President.gov.ua

Чому Україна прагнула отримати Томос?

Прагнення України до здобуття Томосу про автокефалію Православної Церкви має глибоке історичне підґрунтя. Воно відображає боротьбу за духовну незалежність, збереження національної ідентичності та подолання багатовікової залежності від Російської Православної Церкви. Історія цього прагнення охоплює багато століть і є тісно пов’язаною з політичними, релігійними та культурними процесами на українських землях.

Історичне підґрунтя

Хрещення Київської Русі (988 рік)

Хрещення Київської Русі святим князем Володимиром стало епохальною подією, яка визначила релігійний і культурний розвиток українських земель. Християнство, прийняте з Константинополя, стало основою духовного життя Київської держави. Київська митрополія була частиною Константинопольського патріархату, що забезпечувало її прямий зв’язок із центром східного православ’я.

Київ, як духовний і політичний центр, мав вагоме значення для християнського світу. Однак із занепадом Київської Русі через монгольську навалу у XIII столітті та послабленням центральної влади роль Києва почала зменшуватися. Поступово центр православного світу в регіоні перемістився на північ до Московії.

Перехід під юрисдикцію Московського патріархату (1686 рік)

У XVII столітті політичні зміни та боротьба за контроль над Київською митрополією привели до її підпорядкування Московському патріархату. Це стало можливим завдяки послабленню позицій Константинополя після падіння Візантії (1453 рік) та зростанню впливу Московської держави.

У 1686 році Константинопольський патріарх Діонісій IV надав Московському патріарху право призначати митрополита Київського, хоча цей акт супроводжувався певними умовами, зокрема обов’язком зберігати автономію Київської митрополії. Однак Московський патріархат поступово повністю інтегрував Київську митрополію у свою структуру. Цей крок розглядається багатьма істориками як канонічно сумнівний і такий, що суперечить інтересам української церкви.

Спроби відновлення автокефалії

Українське православ’я неодноразово прагнуло відновити свою незалежність протягом останніх століть. Ці зусилля були частиною ширшого руху за політичну та культурну самобутність українського народу.

1. Українська революція 1917-1921 років

• Після падіння Російської імперії та утворення Української Народної Республіки питання церковної незалежності стало частиною національного відродження. У 1921 році було створено Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ), однак вона не отримала канонічного визнання.
• Московський патріархат рішуче виступав проти цього руху, що ускладнювало його розвиток.

1. Радянський період

• За часів Радянського Союзу українське православ’я зазнало жорстоких репресій. Багато церков було закрито, а духовенство переслідували. Московський патріархат, що діяв під контролем радянської влади, продовжував монополію на релігійне життя.

1. Після здобуття незалежності у 1991 році

• Розпад Радянського Союзу відкрив нові можливості для релігійного відродження. У 1992 році було створено Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП), яка проголосила незалежність від РПЦ. Однак УПЦ КП не отримала визнання від інших православних Церков, що залишило питання автокефалії відкритим.

Політичні та релігійні суперечності

Перебування Київської митрополії під Московським патріархатом було не лише релігійним, але й політичним питанням. Російська Православна Церква використовувала свій вплив для поширення ідеології «російського світу», що спрямована на об’єднання православних народів під духовним і політичним керівництвом Москви.

Після 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розпочала війну на Донбасі, залежність українського православ’я від РПЦ почала сприйматися як загроза національній безпеці. Це стало ключовим поштовхом до активізації зусиль зі здобуття автокефалії.

Символ духовної незалежності

Отримання Томосу стало символом прагнення українців до самостійності не лише у політичній, а й у релігійній сфері. Автокефалія дала можливість формувати власну церковну ідентичність, що є невід’ємною частиною національного відродження. Водночас цей процес мав на меті зміцнити духовну єдність країни, яка потребує спільних цінностей у складні періоди своєї історії.

Томос про автокефалію ПЦУ. Piznajko

Сучасні причини прагнення до автокефалії

Отримання Томосу про автокефалію Православною Церквою України стало результатом не лише багатовікової боротьби за духовну незалежність, але й реакцією на сучасні політичні та суспільні виклики. У XXI столітті кілька ключових факторів обумовили прагнення України здобути автокефалію.

1. Політична незалежність

Після 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розпочала військову агресію на Донбасі, питання релігійної залежності від Москви стало вкрай актуальним. Українська влада та суспільство почали сприймати Московський патріархат як інструмент впливу Кремля на внутрішню політику України.

Роль Московського патріархату

• Російська Православна Церква (РПЦ) часто підтримувала політику Кремля, включаючи його військові дії та пропаганду ідеології «російського світу».
• Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) залишалася тісно пов’язаною з РПЦ, що викликало занепокоєння серед вірян і політиків. У деяких випадках священники УПЦ МП відкрито виступали на підтримку російської агресії, що ще більше підірвало довіру до цієї церковної структури.

Релігійна незалежність як частина національного спротиву

• Умови війни й окупації підсилили прагнення України до незалежності у всіх сферах, включаючи релігійну. Автокефалія стала символом відриву від історичного впливу Москви та інтеграції в ширший православний світ.
• Томос розглядався як крок до зміцнення української державності, адже духовна незалежність є невід’ємною частиною суверенітету.

2. Національна ідентичність

Автокефальна Церква сприймалася як інструмент формування української національної ідентичності. Після тривалих років політичної та культурної залежності від Москви українське суспільство потребувало духовного символу, який об’єднає націю.

Роль Церкви у формуванні ідентичності

• У багатьох країнах світу національна Церква є важливим елементом культурної самобутності. В Україні автокефалія Православної Церкви стала ключовим фактором для зміцнення національного духу.
• Українське православ’я має глибокі історичні корені, але його розвиток тривалий час перебував під впливом РПЦ. Томос надав можливість відродити національні церковні традиції.

Єдність суспільства

• Православна Церква України (ПЦУ) була створена з метою об’єднання різних православних гілок (УПЦ КП, УАПЦ і частини УПЦ МП), які раніше діяли окремо.
• У складний період воєнного конфлікту та політичної нестабільності Церква могла стати моральним і духовним лідером, що об’єднує людей навколо спільних цінностей.

3. Довіра до Вселенського Патріарха

Українське православ’я історично належало до юрисдикції Константинопольського патріархату, і саме до Вселенського Патріарха Варфоломія Україна звернулася за допомогою в здобутті автокефалії.

Історична справедливість

• Вселенський Патріархат наголосив, що передача Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату у 1686 році була здійснена з порушеннями канонів. Це дало Україні підстави звертатися до Константинополя з проханням про відновлення незалежності.
• Вселенський Патріарх Варфоломій підтримав українську позицію, зазначивши, що Україна має право на власну автокефальну Церкву, як і інші незалежні православні держави.

Довіра до авторитету Константинополя

• Константинополь є центром православного світу, який об’єднує 15 автокефальних Церков. Українці бачили у Вселенському Патріархаті історичного духовного наставника, здатного забезпечити канонічне визнання їхньої Церкви.
• Рішення Патріарха Варфоломія щодо Томосу розглядалося як акт відновлення історичної справедливості та зміцнення позицій України у глобальному православному світі.

Прагнення України до автокефалії Православної Церкви було зумовлене як історичними, так і сучасними факторами. Політична незалежність, потреба у формуванні національної ідентичності та довіра до Вселенського Патріарха створили основу для отримання Томосу. Це рішення стало не лише церковним актом, але й важливим елементом побудови незалежної України, яка прагне інтегруватися у світове співтовариство, зберігаючи свою духовну та культурну самобутність.

Варфоломій I з 5 президентом України Петром Порошенко, 3 листопада 2018 року. President.gov.ua

Процес отримання Томосу

Роль Вселенського Патріарха: ключова фігура у процесі автокефалії

Вселенський Патріарх Варфоломій, як духовний лідер Константинопольського патріархату, відіграв вирішальну роль у наданні автокефалії Православній Церкві України (ПЦУ). Його авторитет і канонічна влада зробили можливим процес, що завершився підписанням Томосу.

Вселенський Патріархат і першість честі

Вселенський Патріарх має першість честі серед 15 автокефальних православних Церков світу. Це означає, що він є «першим серед рівних», забезпечуючи духовну єдність і вирішення конфліктів у православному світі. Константинопольський патріархат зберігає унікальний історичний статус, адже саме з цього центру поширювалося православ’я на багато країн, включаючи Київську Русь.

Підписання томосу для ПЦУ. Ліворуч стоїть очільник ПЦУ — митрополит Епіфаній, 2019 року. President.gov.ua

Юрисдикція над Київською митрополією

• Патріарх Варфоломій неодноразово наголошував, що Київська митрополія завжди належала до Константинополя. Перехід під Московський патріархат у 1686 році був здійснений із порушеннями канонічних правил, і Вселенський Патріархат ніколи не відмовлявся від своїх прав на українські землі.
• Це стало ключовим аргументом для ініціювання процесу відновлення автокефалії українського православ’я.

Реакція на прохання України

У 2018 році, після багаторічних звернень українських церковних діячів і підтримки з боку держави, Вселенський Патріархат розпочав процедуру підготовки до надання Томосу. Варфоломій підкреслював, що його рішення продиктоване турботою про єдність православ’я та історичною справедливістю.

Об’єднавчий собор: створення Православної Церкви України

Ключовим етапом у процесі здобуття автокефалії стало проведення Об’єднавчого собору 15 грудня 2018 року в Софійському соборі Києва. Цей собор об’єднав кілька церковних гілок:

• Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП),
• Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ),
• частину єпископів Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП).

Результати собору

• На соборі було створено Православну Церкву України (ПЦУ), яка проголосила свою незалежність.
• Першим предстоятелем ПЦУ було обрано митрополита Епіфанія, якого підтримав Вселенський Патріархат.

Об’єднавчий собор став важливим кроком у консолідації українського православ’я, хоча процес об’єднання вірян і парафій триває досі.

Підписання Томосу: закріплення автокефалії

5 січня 2019 року в Стамбулі Вселенський Патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію ПЦУ. Наступного дня, 6 січня, у день свята Богоявлення, документ був урочисто вручений митрополиту Епіфанію.

Зміст Томосу

Томос підтверджує повну незалежність ПЦУ і закріплює її місце у структурі світового православ’я як автокефальної Церкви.

У документі також визначено канонічні межі ПЦУ та її зв’язок із Вселенським Патріархатом.

Символічність моменту

Підписання та вручення Томосу стало історичною подією, яка символізувала новий етап у релігійному житті України. Цей акт був сприйнятий як повернення до витоків і відновлення зв’язку з духовним центром православ’я — Константинополем.

Реакція на роль Вселенського Патріарха

Рішення Патріарха Варфоломія підтримали багато вірян та політиків в Україні, але воно також викликало спротив з боку Російської Православної Церкви:

• Підтримка в Україні. Вселенський Патріархат став символом історичної справедливості, адже його рішення відкрило шлях до релігійної незалежності України.
• Критика з боку РПЦ. Російська Церква оголосила рішення Вселенського Патріарха незаконним, що призвело до розриву євхаристійного спілкування між Москвою та Константинополем. РПЦ також активно критикувала ПЦУ, називаючи її «неканонічною».

Значення дій Вселенського Патріарха

Дії Вселенського Патріарха Варфоломія заклали фундамент для духовної незалежності України. Це рішення не лише визначило новий статус ПЦУ, але й зміцнило позиції Константинополя як центру світового православ’я. У той же час, розкол у православному світі, спричинений цим рішенням, підкреслює складність досягнення єдності у глобальному контексті.

Варфоломій I передає томос митрополиту Епіфанію, 6 січня 2019 року. President.gov.ua

Як Томос вплинув на релігійне життя України?

Отримання Томосу про автокефалію Православною Церквою України (ПЦУ) стало не лише визначною релігійною подією, але й важливим елементом суспільних і культурних змін. Цей акт мав безпосередній вплив на формування національної ідентичності, церковний ландшафт і суспільні настрої, які й досі залишаються темою активних дискусій.

Зміцнення національної ідентичності

Томос став символом духовної незалежності України, що резонував із прагненням країни до самостійності у політичній, економічній та культурній сферах.

Духовна незалежність як продовження політичного суверенітету

• Багато українців сприйняли отримання Томосу як подію, що є рівнозначною здобуттю незалежності у 1991 році. Це рішення показало, що Україна здатна не лише захищати свої кордони, але й розвивати власну релігійну структуру, незалежну від впливу Російської Православної Церкви (РПЦ).
• Томос підкреслив відрив від «російського світу» та утвердження унікальної української церковної традиції.

Єдність нації через Церкву

• Для багатьох вірян автокефальна Церква стала символом об’єднання країни навколо спільних цінностей і традицій. У контексті війни та соціальних викликів ПЦУ змогла стати важливим моральним і духовним авторитетом.

Зміни в церковному ландшафті

Отримання Томосу ініціювало значні зміни в структурі православ’я в Україні, які тривають і сьогодні.

Зростання Православної Церкви України

• Після надання автокефалії частина парафій Української Православної Церкви Московського Патріархату (УПЦ МП) перейшла до ПЦУ. Цей процес є поступовим і нерівномірним, але він демонструє зміцнення позицій автокефальної Церкви.
• За офіційними даними, кількість парафій ПЦУ стабільно зростає, особливо у західних і центральних регіонах України, що свідчить про підтримку автокефалії серед вірян.

Протидія РПЦ

• Російська Православна Церква категорично не визнала рішення Вселенського Патріарха Варфоломія. Вона оголосила Томос незаконним, що призвело до розриву євхаристійного спілкування з Константинополем.
• Це викликало конфлікти в православному світі, які тривають і досі. Багато автокефальних Церков поки що утримуються від визнання ПЦУ, хоча такі Церкви, як Грецька та Кіпрська, уже підтримали рішення Константинополя.

Різдвяна літургія, на якій був презентований томос про автокефалію ПЦУ. President.gov.ua

Суспільні розділи

Попри позитивний вплив Томосу, у суспільстві залишаються розбіжності, пов’язані з його сприйняттям і наслідками.

Політичний вимір

• Частина населення сприймає Томос не лише як релігійний акт, але й як політичний інструмент, пов’язаний із державними ініціативами. Деякі опоненти вважають, що це рішення могло загострити конфлікти всередині країни, особливо на релігійному ґрунті.
• Наприклад, у східних та південних регіонах України частина вірян залишається вірною УПЦ МП, що підтримує тісні зв’язки з Москвою.

Напруга між ПЦУ та УПЦ МП

• Перехід парафій із УПЦ МП до ПЦУ іноді супроводжується юридичними суперечками та конфліктами серед громад. У деяких випадках ці переходи викликають напруження навіть у межах родин або невеликих сільських громад.
• УПЦ МП продовжує залишатися найбільшою православною структурою в Україні за кількістю парафій, але її позиції поступово слабшають через конкуренцію з ПЦУ та зміну суспільних настроїв.

Отримання Томосу стало важливим кроком для релігійної незалежності України, який змінив церковний ландшафт і зміцнив національну ідентичність. Проте цей процес супроводжується складними викликами, включаючи суперечки між церковними структурами та різноманітні суспільні настрої.

Попри труднощі, ПЦУ демонструє поступове зростання й укріплення своїх позицій. Томос став не лише символом духовної свободи, але й важливим кроком до формування єдиної української церковної ідентичності, яка продовжує розвиватися в умовах сучасних викликів.

Трансляція різдвяної літургії 2019 у Софії Київській на Софійській площі, 7 січня 2019 року. KioViy

Міжнародний контекст

Отримання Томосу вплинуло не лише на Україну, але й на православний світ загалом. Це рішення загострило відносини між Константинополем і Москвою. Багато автокефальних Церков зайняли нейтральну позицію, хоча кілька з них, наприклад Грецька та Кіпрська Церкви, визнали ПЦУ.

Що далі? Перспективи Православної Церкви України

1. Консолідація. ПЦУ повинна працювати над зміцненням своєї структури, залученням нових парафій та інтеграцією вірян.
2. Міжцерковний діалог. Важливим викликом залишається налагодження відносин із тими, хто досі не визнає автокефалії.
3. Роль у суспільстві. ПЦУ може стати моральним лідером, який об’єднує українців у складний час, пропонуючи духовну опору.

Висновок

Отримання Томосу стало важливим кроком на шляху до релігійної незалежності України. Це рішення не лише зміцнило національну ідентичність, але й вплинуло на геополітичний баланс у православному світі. Попри виклики, перед Православною Церквою України відкриваються нові можливості для розвитку, що може стати важливим фактором у духовному житті країни.

Різдво Христове — одне з найважливіших церковних свят. Це особливий період, який символізує тепло, родинні зв'язки, світлу радість. Різдво Христове українці святкують щозими, однак минулого року дата святкування змінилася.

Раніше це велике християнське свято припадало на початок Нового року, а саме 7 січня. Проте після переходу Православної Церкви України (ПЦУ) та Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) на новоюліанський календар більшість важливих церковних дат почали святкуватися на 13 днів раніше. Це означає, що з 2023 року Різдво в Україні святкується 25 грудня. У 2024 році цей день припадає на середу.

Різдво Христове: історія свята

Різдво Христове є одним із найдавніших і найважливіших християнських свят, адже символізує народження Ісуса Христа, Спасителя людства. Віряни відзначають цей день як прихід Божого Сина на землю для спокути гріхів людства. За Євангелієм, Діва Марія зачала Ісуса від Святого Духа, і разом зі своїм чоловіком Йосипом мешкала в Назареті. Однак під час останніх місяців вагітності їм довелося відправитися до Вифлеєму для участі в переписі населення.

Різдво Христове — одне з найважливіших церковних свят. Це особливий період, який символізує тепло, родинні зв'язки, світлу радість. Різдво Христове українці святкують щозими, однак минулого року дата святкування змінилася.

Раніше це велике християнське свято припадало на початок Нового року, а саме 7 січня. Проте після переходу Православної Церкви України (ПЦУ) та Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) на новоюліанський календар більшість важливих церковних дат почали святкуватися на 13 днів раніше. Це означає, що з 2023 року Різдво в Україні святкується 25 грудня. У 2024 році цей день припадає на середу.

Різдво Христове: історія свята

Різдво Христове є одним із найдавніших і найважливіших християнських свят, адже символізує народження Ісуса Христа, Спасителя людства. Віряни відзначають цей день як прихід Божого Сина на землю для спокути гріхів людства. За Євангелієм, Діва Марія зачала Ісуса від Святого Духа, і разом зі своїм чоловіком Йосипом мешкала в Назареті. Однак під час останніх місяців вагітності їм довелося відправитися до Вифлеєму для участі в переписі населення.

Через велику кількість людей у місті Йосип і Марія не змогли знайти притулок для ночівлі. Вони знайшли тимчасовий прихисток у печері, де пастухи часто ховалися від негоди. Саме там сталося диво — народження Ісуса Христа. Згідно з переказами, ангел повідомив пастухів про цю важливу подію, і вони першими прийшли поклонитися Спасителю. Крім того, над Вифлеємом засяяла яскрава зірка, яка вказувала шлях мудрецям (волхвам). Вони принесли Ісусу дари: золото, ладан і миро, символізуючи його царську, божественну та жертовну природу.

Різдво Христове: традиції українців

Для українців Різдво — це завжди родинне свято, сповнене теплих зустрічей та обрядів. Найбільше значення мало святкування у сімейному колі. Усі члени родини збиралися за одним столом, що символізувало єдність та згуртованість.

Святкування починалося ще напередодні, 24 грудня, під час Святвечора. За традицією, коли на небі з'являлася перша зірка, яка символізувала ту саму Вифлеємську зірку, сім’я сідала за святкову вечерю. Обов'язковим було приготування 12 пісних страв, що символізували апостолів. Серед традиційних страв — кутя, пісний борщ з галушками, голубці, тушкована капуста, гриби та риба. Кутя мала особливе значення та вважалася головною стравою Святвечора.

Існувало також повір'я, що людина, яка не відзначить Різдво вдома, може цілий рік провести далеко від рідних місць. Крім того, на Різдво не можна було сваритися. Навіть якщо між кимось були конфлікти, це був час для примирення.

Особливий символ Різдва — дідух. Це сніп з пшениці або жита, прикрашений сухоцвітами, який ставили на покуті — місці, де висіли ікони. Дідух символізував дух предків і оберігав дім від лихого.

Що потрібно і не можна робити на Різдво

Уся різдвяно-новорічна пора мала для українців важливе значення. Зі Святвечора починався період, коли на 12 днів заборонялося виконувати важку фізичну працю. Можна було лише доглядати за худобою та готувати їжу.

Також вважалося небажаним позичати чи брати гроші в борг, щоб не зустрічати новий рік із фінансовими проблемами. Існувало повір'я: як зустрінеш рік, так його і проведеш. Тому люди намагалися створити сприятливу атмосферу.

Цікавою була традиція запрошення на вечерю нечисті: українці казали: “Як не прийдеш тепер, то щоб увесь рік не приходив, за морем твоя вечеря”. Це мало відлякувати злі сили від дому.

Не менш важливою частиною святкування була коляда. Люди переодягалися у святкові костюми, ходили від хати до хати та співали колядки. Колядники приносили господарям вітання і побажання щастя, здоров’я та добробуту, а за це отримували частування.

Підсумок

Різдво Христове — це не лише спогад про народження Ісуса Христа, а й можливість для родини зібратися разом, підтримати традиції і відчути справжнє тепло та єдність. У 2024 році Різдво припадає на 25 грудня, і це свято буде особливим днем, сповненим радості, віри та родинного затишку.

Для українців День святого Миколая — одне з найважливіших та найочікуваніших свят, особливо серед дітей. З кожним роком це свято набуває ще більшого значення, адже для дітвори воно асоціюється з магією та очікуванням подарунків, які можна знайти під подушкою. В Україні свято святого Миколая традиційно відзначали 19 грудня. Однак після переходу Православної Церкви України (ПЦУ) та Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) на новоюліанський календар, дата святкування змінилася, і з 2023 року день святого Миколая відзначається 6 грудня. Такою вона буде й у 2024 році, коли свято припадає на п'ятницю.

Святий Миколай: історія

Образ святого Миколая є важливим символом у християнській культурі. І хоча в сучасній культурі він більше асоціюється з персонажем, що приносить подарунки дітям, ця постать має глибокі релігійні корені. Святий Миколай Чудотворець жив в III-IV столітті на південно-західному узбережжі Малої Азії, в місті Патари, на території сучасної Туреччини. Його життя було сповнене чудес та добрих вчинків. Миколай, який став єпископом Мири Лікійської, неодноразово рятував людей, відзначався великою благочестивістю та милосердям, допомагаючи бідним, дітям і нужденним. Існують численні легенди про те, як святий Миколай допомагав бідним сім'ям, зцілював хворих і навіть рятував людей від смертельної небезпеки.

Пам'ять святого Миколая вперше почали вшановувати в VI столітті, коли його мощі були перенесені в італійське місто Барі. З того часу його образ став відомий в усьому християнському світі. Від свого історичного прототипу святий Миколай перетворився на популярного персонажа, знайомого сьогодні у вигляді Санта-Клауса в англомовних країнах.

Для українців День святого Миколая — одне з найважливіших та найочікуваніших свят, особливо серед дітей. З кожним роком це свято набуває ще більшого значення, адже для дітвори воно асоціюється з магією та очікуванням подарунків, які можна знайти під подушкою. В Україні свято святого Миколая традиційно відзначали 19 грудня. Однак після переходу Православної Церкви України (ПЦУ) та Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) на новоюліанський календар, дата святкування змінилася, і з 2023 року день святого Миколая відзначається 6 грудня. Такою вона буде й у 2024 році, коли свято припадає на п'ятницю.

Святий Миколай: історія

Образ святого Миколая є важливим символом у християнській культурі. І хоча в сучасній культурі він більше асоціюється з персонажем, що приносить подарунки дітям, ця постать має глибокі релігійні корені. Святий Миколай Чудотворець жив в III-IV столітті на південно-західному узбережжі Малої Азії, в місті Патари, на території сучасної Туреччини. Його життя було сповнене чудес та добрих вчинків. Миколай, який став єпископом Мири Лікійської, неодноразово рятував людей, відзначався великою благочестивістю та милосердям, допомагаючи бідним, дітям і нужденним. Існують численні легенди про те, як святий Миколай допомагав бідним сім'ям, зцілював хворих і навіть рятував людей від смертельної небезпеки.

Пам'ять святого Миколая вперше почали вшановувати в VI столітті, коли його мощі були перенесені в італійське місто Барі. З того часу його образ став відомий в усьому християнському світі. Від свого історичного прототипу святий Миколай перетворився на популярного персонажа, знайомого сьогодні у вигляді Санта-Клауса в англомовних країнах.

Які легенди про святого Миколая існують

Завдяки численним легендам святий Миколай здобув славу великого чудотворця та заступника. Однією з найвідоміших є історія про те, як він допоміг трьом сестрам. Їх батько був дуже бідний, і через це ніхто не бажав одружуватися з його дочками. Святий Миколай, дізнавшись про їхню біду, вирішив допомогти. Він підкинув три мішечки з золотом, які потрапили до шкарпеток, що сушилися над вогнем. Звідси й пішла традиція залишати подарунки в шкарпетках, яка популярна у багатьох країнах світу.

Існують також легенди про те, як святий Миколай зцілював хворих, рятував моряків від бурі, допомагав бідним і навіть викривав злочинців. Завдяки своїм чудесам і чудотворним вчинкам, Миколай був канонізований і став одним із найшанованіших святих у християнстві.

6 грудня — День святого Миколая: традиції серед українців

В Україні святкування Дня святого Миколая має особливе значення, адже це свято стало невід’ємною частиною національної традиції. Під час радянських часів, у період антирелігійної політики, замість святого Миколая українці святкували День Діда Мороза. Однак після здобуття незалежності на Україні знову почали відновлювати стародавні традиції. У першу чергу, святий Миколай повернувся до дітей, які знову почали отримувати подарунки.

Однією з найбільш улюблених традицій є отримання подарунків, які святий Миколай кладе під подушку. Згідно з легендою, слухняні діти отримують від святого подарунки, а непослухів чекає "різочка". Крім того, на цей день діти пишуть листи до святого Миколая, в яких не тільки просять подарунки, але й звітують про свої добрі вчинки протягом року. Це свято дарує дітям відчуття магії і надії.

Відзначення Дня святого Миколая проходить не тільки вдома. У храмах відправляються урочисті богослужіння, де віряни моляться святому, просячи його заступництва. Також в дитячих садочках, школах та культурних центрах проводяться святкові концерти, вистави, де діти розповідають вірші, співають пісні та показують театралізовані сценки про святого Миколая. У цей день також прийнято дарувати подарунки не тільки дітям, але й дорослим.

Особливе значення свято набуває в родинах, де ще з дитинства закладаються традиції святих обрядів і віри. День святого Миколая — це не просто свято подарунків, а й нагадування про важливість доброти, милосердя та турботи один про одного.

Висновок

Святий Миколай — це не лише релігійна постать, а й символ доброти та благочестя. Для українців він залишається важливим святим, чиє ім’я пов'язане з легендами про допомогу бідним і слабким, захистом і благословенням. Свято святого Миколая має глибоке коріння і багато різноманітних традицій, які ми продовжуємо святкувати і в сучасному світі. Відновлені після тривалого періоду забуття традиції роблять цей день особливим для дітей і дорослих, даруючи радість, надію та теплоту родинного вогнища.

У відповідь на ухвалений у серпні закон, який спрямований на заборону діяльності Української православної церкви (УПЦ), пов'язаної з Московським патріархатом, у Росії посилюється обурення серед духовенства. Архімандрит Ігор Якимчук, представник Російської православної церкви, висловив занепокоєння з приводу обмежень, що позбавляють, за його словами, мільйони українців права вільно сповідувати свою віру. Як повідомляє газета Дейком, цей закон дозволяє заборонити УПЦ, яку українська влада звинувачує у пропаганді проросійських настроїв і підтримці російських спецслужб.

Розкол у православ’ї

У відповідь на російську агресію в 2014 році Україна заснувала Православну церкву України (ПЦУ), незалежну від Москви, яка швидко набула популярності. Попри намагання УПЦ дистанціюватися від Російської православної церкви, усунувши згадки про Московський патріархат з назви, підозри української влади щодо її лояльності не зменшилися. Багато священнослужителів УПЦ піддаються переслідуванням за звинуваченнями у зраді, і деякі з них вже були передані Росії під час обміну полоненими.

За словами Якимчука, ситуація навколо УПЦ є прикладом "абсолютного беззаконня", а також ознакою того, як війна розділила православний світ. Російська православна церква підтримує агресивну риторику, називаючи конфлікт в Україні "священною війною" проти "безбожного Заходу", а нещодавні дії української влади стали приводом для ще більшого обурення з боку Москви.

У відповідь на ухвалений у серпні закон, який спрямований на заборону діяльності Української православної церкви (УПЦ), пов'язаної з Московським патріархатом, у Росії посилюється обурення серед духовенства. Архімандрит Ігор Якимчук, представник Російської православної церкви, висловив занепокоєння з приводу обмежень, що позбавляють, за його словами, мільйони українців права вільно сповідувати свою віру. Як повідомляє газета Дейком, цей закон дозволяє заборонити УПЦ, яку українська влада звинувачує у пропаганді проросійських настроїв і підтримці російських спецслужб.

Розкол у православ’ї

У відповідь на російську агресію в 2014 році Україна заснувала Православну церкву України (ПЦУ), незалежну від Москви, яка швидко набула популярності. Попри намагання УПЦ дистанціюватися від Російської православної церкви, усунувши згадки про Московський патріархат з назви, підозри української влади щодо її лояльності не зменшилися. Багато священнослужителів УПЦ піддаються переслідуванням за звинуваченнями у зраді, і деякі з них вже були передані Росії під час обміну полоненими.

За словами Якимчука, ситуація навколо УПЦ є прикладом "абсолютного беззаконня", а також ознакою того, як війна розділила православний світ. Російська православна церква підтримує агресивну риторику, називаючи конфлікт в Україні "священною війною" проти "безбожного Заходу", а нещодавні дії української влади стали приводом для ще більшого обурення з боку Москви.

Міжнародна реакція і зростаюча недовіра

Кремль і Російська православна церква називають заборону на УПЦ "відкритою атакою на свободу віросповідання". Це риторика підтримується і в церковних колах Росії, де такі дії порівнюють з переслідуваннями, які церква зазнавала в радянські часи. Однак українська влада заявляє, що ці заходи є необхідними для захисту держави та запобігання використанню релігійних структур для поширення проросійської пропаганди.

Російські прихожани, як і мешканці Маріуполя, де російська влада відновлює контроль після руйнувань, висловлюють розчарування щодо втручання Києва в релігійні питання. Для багатьох українських прихожан, однак, ставлення до УПЦ змінилося: опитування показують, що понад 80% населення не довіряють цій церковній структурі, оскільки вона сприймається як інструмент російського впливу.

Попри критику, процес ліквідації УПЦ може стати довготривалим і включати численні судові справи. Україна наполягає, що її зусилля спрямовані на збереження незалежності та захист державних інтересів. Тоді як російська сторона прагне використати цю ситуацію для просування свого наративу про утиски релігійної свободи, українська влада зосереджена на зміцненні національної єдності у протистоянні російській агресії.

Коли Джей Ді Венс став республіканським кандидатом на посаду віце-президента, його промова, яку він виголосив у квітні, засуджуючи український уряд за те, що він назвав «наступом на традиційні християнські громади», стала закликом для лобістів, найнятих адвокатом соратника російського православного патріарха.

«Ми вдячні Венсу за те, що він зайняв тверду позицію з цього питання, і закликаємо вас наслідувати його приклад», - йдеться в електронному листі від 17 липня, надісланому законодавцям на Капітолійському пагорбі одним з лобістів.

Цей лист був лише одним з десятків у кампанії, що зображує Київ як антихристиянський, яка, за словами шести співробітників Конгресу, спрямована на підрив військової підтримки України - зусилля, які мають посилитися після того, як 20 серпня український парламент прийняв закон, що забороняє релігійні організації, які мають зв'язки з Росією. Закон створює правову базу, яка, на думку релігійних експертів, може ефективно закрити українську гілку Православної Церкви, пов'язану з Москвою.

Коли Джей Ді Венс став республіканським кандидатом на посаду віце-президента, його промова, яку він виголосив у квітні, засуджуючи український уряд за те, що він назвав «наступом на традиційні християнські громади», стала закликом для лобістів, найнятих адвокатом соратника російського православного патріарха.

«Ми вдячні Венсу за те, що він зайняв тверду позицію з цього питання, і закликаємо вас наслідувати його приклад», - йдеться в електронному листі від 17 липня, надісланому законодавцям на Капітолійському пагорбі одним з лобістів.

Цей лист був лише одним з десятків у кампанії, що зображує Київ як антихристиянський, яка, за словами шести співробітників Конгресу, спрямована на підрив військової підтримки України - зусилля, які мають посилитися після того, як 20 серпня український парламент прийняв закон, що забороняє релігійні організації, які мають зв'язки з Росією. Закон створює правову базу, яка, на думку релігійних експертів, може ефективно закрити українську гілку Православної Церкви, пов'язану з Москвою.

Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) має глибокі історичні зв'язки з Російською православною церквою, яка, на думку багатьох американських і українських чиновників, була інструментом російської зовнішньої політики. Війна виявила глибоку симпатію церкви до Росії, і Україна розпочала кримінальні провадження проти десятків священнослужителів УПЦ за нібито допомогу Росії, включаючи збір розвідувальної інформації про українських військових і переміщення зброї, за даними Служби безпеки України. Ключовим елементом комунікації між лобістами і законодавцями була пропозиція, щоб законодавці поставили подальшу допомогу Україні в залежність від збереження УПЦ, згідно з трьома співробітниками Конгресу від Республіканської партії, які говорили на умовах анонімності, оскільки вони не мають права виступати публічно.

Венс чітко висловив цей зв'язок у своєму виступі. «Це буде... наша ганьба за відмову використовувати сотні мільярдів доларів, які ми надсилаємо в Україну, як важіль для забезпечення і гарантування реальної релігійної свободи», - сказав він. Відповідаючи на запитання про ці зауваження, прес-секретар сенатора сказав, що Венс «чітко дав зрозуміти, що він стурбований переслідуванням християнських громад в будь-якій точці світу».

Уряд президента Володимира Зеленського заявив, що просто хоче бачити в Україні незалежну Православну Церкву, яка не залежатиме від уряду та ієрархії в Москві, що намагається зруйнувати українську державу.

Але закон викликав критику як з боку Папи Римського, який минулого місяця заявив, що він «стурбований свободою тих, хто молиться», так і з боку Кремля, речник якого Дмитро Пєсков заявив минулого тижня, що закон є «кричущим наступом на релігійну свободу, наступом на Православну Церкву і, загалом, наступом на християнство, на справжнє християнство».

Кампанію в США проти зусиль Києва створити, як він каже, Українську Православну Церкву, вільну від впливу Москви, очолює Роберт Амстердам, канадсько-американський адвокат, чия фірма має офіси у Вашингтоні та Лондоні.

Амстердам заявив в інтерв'ю, не надаючи доказів, що Служба безпеки України «катує» українських православних священиків за те, що вони розмовляють російською мовою. За його словами, нічого подібного не було «з часів нацистів».

Аргументи Амстердама щодо України були схожі на пропагандистську кампанію, викладену кремлівськими політтехнологами у внутрішніх кремлівських документах 2023 року, що є частиною кешу, отриманого європейською розвідувальною службою. Кампанія закликала зобразити Україну як таку, що «перетворилася на антихристиянське суспільство», а представників адміністрації Зеленського - як таких, що поводяться як «нацисти», намагаючись підкорити Українську Православну Церкву.

Амстердам, якого залучив до роботи над цим питанням Вадим Новинський, російсько-український олігарх з тісними зв'язками з вищим керівництвом Російської православної церкви, каже, що він зосереджений виключно на питанні релігійної свободи, а не на порядку денному Москви. «Ви не можете заборонити церкву. Це повністю суперечить верховенству права, - сказав він. «Я ніколи не брав участі в суперечках про фінансування. Я ніколи не виступав проти України». В електронних листах до законодавців, засуджуючи Україну за те, що вони назвали «переслідуванням українських християн», лобісти говорили про свою «непохитну підтримку» України «в боротьбі з російською агресією». Амстердам заявив, що частину його роботи на користь Української Православної Церкви фінансував Новинський, але відмовився уточнити, хто ще його фінансує.

Українські інституції та українські євангельські і баптистські лідери відреагували на це власними лобістськими зусиллями, намагаючись вплинути на американських законодавців та республіканців. Вони вказують на дії Росії щодо утисків протестантів та інших конфесій, які не належать до російського православ'я, на окупованих територіях.

Павло Унгурян, український євангельський лідер, неодноразово зустрічався зі спікером Палати представників Майком Джонсоном (республіканець) на початку цього року, а євангельські та баптистські капелани надали свідчення про закриття Росією християнських церков, що не належать до російської православної віри, на захоплених нею територіях в Україні. Вони також надали документацію про вбивства і ув'язнення євангельських і баптистських священиків, а також про ув'язнення і тортури католицьких священиків. Прес-секретар Джонсона не відповів на прохання про коментар. Під час публічної дискусії в Інституті Гудзона 8 липня Джонсон розповів про те, що він «неодноразово» зустрічався з українськими релігійними лідерами і пасторами, і сказав, що Росія «цілеспрямовано націлилася на них».

Співробітники Конгресу, сказали, що вони, тим не менш, стурбовані тим, наскільки кампанія Амстердама вплинула на погляди членів Республіканської партії, особливо після того, як Такер Карлсон показав інтерв'ю з Амстердамом на цю тему, спочатку в жовтні 2023 року, а потім знову в квітні цього року.

Москва чи Константинополь

Адміністрація Трампа активно заохочувала православну громаду в Україні до розриву з Москвою, за словами двох американських чиновників, залучених до цього процесу. Після 2014 року з'явилося занепокоєння щодо ролі, яку відіграли елементи Української Православної Церкви Московського Патріархату в наданні допомоги Росії в незаконній анексії Криму та окупації східної України проросійськими сепаратистами. В результаті, частково завдяки зусиллям Державного департаменту під керівництвом Майка Помпео, Вселенський патріарх у Константинополі, найстарший у Східній православній церкві, надав автокефалію, або автономію від московської ієрархії, Православній церкві України (ПЦУ) у 2019 році. Це створило церкву, яка перейде під владу Константинополя (історична назва, яку православні віруючі використовують для Стамбула), а не Москви.

Президент Росії Володимир Путін різко виступив проти цього кроку, але в той же час первісна Українська Православна Церква, з її зв'язками з Росією, продовжувала існувати. За новообраної адміністрації Зеленського окремі парафії отримали право обирати, до якої церкви вони хочуть приєднатися - до тієї, що під Москвою, чи до ПЦУ під Константинополем.

Після повномасштабного вторгнення Росії стало зрозуміло, що цих заходів недостатньо, заявили київські чиновники.

«Люди зрозуміли, що [УПЦ] є п'ятою колоною Кремля», - сказала Орися Луцевич, заступник директора програми Росії та Євразії в Chatham House, аналітичному центрі в Лондоні.

Митрополит Климент, речник УПЦ, заперечив це, заявивши, що п'ята колона складається з «тих, хто ділить українське суспільство на правильних і неправильних громадян».

Глава Російської Православної Церкви Патріарх Кирило назвав російське вторгнення частиною «священної війни» і заявив, що російські солдати, які загинули на війні, негайно потраплять на небеса. Намагаючись офіційно дистанціювати Українську православну церкву, її глава, митрополит Онуфрій, через три місяці після вторгнення заявив, що церква розриває відносини з Москвою і що її священики більше не будуть згадувати Кирила в публічних молитвах.

Однак експертний звіт, замовлений українським урядом, виявив, що ці заходи були косметичними і що критичні канонічні зв'язки продовжують існувати. «По суті, всі рішення, прийняті Онуфрієм, є зворотними», - сказав Кирило Говорун, колишній керівник апарату Кирила. Говорун був позбавлений сану Московським патріархом у січні після того, як взяв участь у літургії з єпископом підконтрольної Константинополю церкви. «Якщо Путін виграє війну, то все може бути відновлено так, як було». Крім того, 26 священнослужителів УПЦ вже були засуджені за сприяння Росії, за даними Служби безпеки України, і ще 50 були повідомлені про те, що вони перебувають під слідством, повідомили чиновники. В одному випадку священик у Бучі, невеликому містечку під Києвом, відомому звірствами, скоєними російськими військами протягом декількох тижнів окупації, допомагав російським військам у виявленні місцевих жителів, які могли чинити опір.

Амстердам заявив, що священиків і єпископів УПЦ звинувачують і заарештовують лише за те, що вони «сказали щось схоже на те, що міг би сказати Путін». Він навів приклад митрополита Феодосія, єпископа, який перебуває під домашнім арештом за серію лекцій у Київській духовній академії, в яких він виклав церковну позицію Української Православної Церкви.

Київська влада заявила, що єпископ «розпалював міжконфесійну ворожнечу», а також намагався створити веб-сайт під емблемою Російської Православної Церкви.

В інтерв'ю та відео, розміщених на сайті savetheuoc.com, Амстердам стверджує, що «переслідування» Української Православної Церкви українською владою призвело до примусового закриття 1 500 українських православних храмів.

Релігійні експерти, однак, кажуть, що багато громад добровільно перейшли до Православної Церкви України, незалежної від Москви, на знак протесту після вторгнення, причому понад 2 000 колишніх громад УПЦ приєдналися до ПЦУ за останні два роки, за словами Лорен Гомер, президента «Law and Liberty International», що базується в Вашингтоні і займається захистом релігійної свободи.

«Божа благодать»

Зі свого офісу в престижному лондонському районі Белгравія Амстердам зображує себе захисником релігійної свободи на тлі мейнстрімного західного дискурсу, в якому «небезпечно бути сприйнятим інакше, ніж агресивно русофобським».

Амстердам також стверджує, що він є ворогом путінського режиму, якому заборонений в'їзд до Росії через його гучну роботу на початку 2000-х років на захист опонента Кремля Михайла Ходорковського.

Документи свідчать, що в середині 2023 року в Амстердамі обговорювався річний контракт на 1 мільйон доларів на роботу на потужну лобістську групу, пов'язану з Кремлем, - Російський союз промисловців і підприємців (РСПП) - всупереч західним санкціям, накладеним на Росію. Міністерство фінансів США ввело санкції проти РСПП 11 серпня 2023 року.

«Амстердам і партнери готові представляти російський бізнес у процедурі оскарження санкцій, ініціюючи широку публічну дискусію про санкційну політику Великої Британії», - йдеться у службовій записці РСПП від 28 червня 2023 року, яку отримала європейська розвідувальна служба. «Адвокати готові взяти на себе репутаційні ризики і суспільне несхвалення, неминуче пов'язані з активною критикою санкцій».

Амстердам заявив, що він не представляє РСПП і не підписав контракт, оскільки вони не змогли домовитися про умови. Він сказав, що відмовляється оскаржувати секторальні санкції, пов'язані з російськими технологіями і військовими, тому що він проти війни Росії, але додав, що готовий проводити кампанію проти санкцій, накладених на осіб, які, за його словами, були «несправедливо обрані мішенню виключно за ознакою багатства». РСПП відмовилася від коментарів.

Незабаром після розмови з РСПП, 22 серпня 2023 року, Амстердам заявив, що був найнятий Новинським, російським українським олігархом, щоб представляти його інтереси у зв'язку з санкціями, накладеними українським урядом, і ця роль розширилася, включивши в себе роботу Амстердама над питаннями Православної Церкви.

Новинський заробив свої статки на торгівлі нафтою в Санкт-Петербурзі в 1990-х роках разом із близьким соратником Путіна. Пізніше він розширив свій бізнес в Україні, ставши громадянином цієї країни і відомим прихильником Української Православної Церкви. Його часто бачили поруч з Кирилом, лідером Російської православної церкви, під час офіційних візитів патріарха в Україну і під час візитів Новинського в Росію, свідчать звіти і фотографії. Амстердам заявив, що Новинський не буде коментувати цю статтю.

Для ведення кампанії на Капітолійському пагорбі Амстердам найняв юридичну фірму Нельсона Маллінса і її старшого радника з питань політики Рона Кліна, колишнього конгресмена від штату Пенсильванія, згідно з документами, поданими відповідно до Закону про розкриття інформації про лобіювання, і електронними листами співробітникам конгресу, а також Вільяма Берка-Уайта, професора права в Університеті Пенсильванії і колишнього радника Державного департаменту за часів правління Обами, згідно з документами, поданими відповідно до Закону про реєстрацію іноземних агентів (FARA). Амстердам також брав участь у деяких зустрічах з працівниками апарату законодавців, згідно з інтерв'ю з працівниками Конгресу.

Амстердам спочатку заявив, що його фірма не зареєструвала свою роботу за FARA через виняток у законі для представництва релігійних організацій. Один юрист, що спеціалізується на законі FARA, сказав, що виняток поширюється лише на суто релігійну діяльність.

«Виняток, як правило, не застосовується, якщо ваша діяльність не є суто релігійною і не пов'язана з тим, що закон називає політичною діяльністю. Визначення політичної діяльності включає в себе будь-яку спробу вплинути на уряд США, посилаючись на політику США, або вплинути на будь-який сегмент американської громадськості, посилаючись на громадські або політичні інтереси будь-якої іноземної держави», - сказав Джошуа Ян Розенштейн, партнер юридичної фірми Sandler Reiff, яка спеціалізується на FARA та інших питаннях, пов'язаних з лобіюванням та реєстрацією. «Я думаю, що їм доведеться нелегко довести, що це суто релігійна і неполітична організація, як це визначено законом».

Пізніше амстердамська юридична фірма повідомила, що на роботу фірми також поширюються окремі винятки FARA щодо представництва клієнтів у судових процесах і участі в «діяльності, яка не слугує переважно іноземним інтересам».

Розенштейн зазначив, що обґрунтованість цих вимог щодо звільнення від відповідальності значною мірою залежатиме від специфіки діяльності, зокрема, від «змісту та меседжів лобістської діяльності», а також від того, якою мірою ця діяльність спрямовується іноземним урядом. «Все це фактичні питання», - сказав він.

Амстердам стверджує, що робота фірми суворо обмежена захистом релігійної свободи. «Ми ніколи не виступали проти України з будь-якого іншого питання, - сказав він. «Представництво нашої фірми відповідає всім відповідним законам».

Прес-секретар Нельсона Маллінза заявив, що фірма не коментує клієнтів.

Берк-Уайт зареєструвався у FARA як представник Української Православної Церкви, і в первинній заяві від 5 листопада повідомив, що отримав від амстердамської юридичної фірми 7000 доларів за контакт з сенаторами, включаючи Марко Рубіо (Республіканська Флорида), Джона Оссоффа (штат Джорджія) і Джин Шахін (штат Нью-Гемпшир), а також з Білим домом, співробітниками Комітету з міжнародних відносин Сенату і Управлінням з питань міжнародної релігійної свободи Державного департаменту США. В електронному листі він повідомив, що 7000 доларів - це загальна сума, яку він заробив за цей період, і додав: «Повна заборона церкви за допомогою законодавчих актів і, таким чином, відмова людям у поклонінні в церкві за їхнім вибором просто не може бути узгоджена з міжнародними зобов'язаннями в галузі прав людини і свободи віросповідання». У пізнішій заяві, поданій 31 травня, Берк-Уайт повідомив, що припиняє свою реєстрацію у зв'язку з релігійним виключенням, юридичним виключенням і відмовою від діяльності, яка не спрямовується іноземним урядом або безпосередньо не просуває інтереси іноземного уряду.

У відповідь на критику закону, українська урядова комісія спочатку визначить, чи пов'язана УПЦ з Російською Православною Церквою, перш ніж подавати юридичну заяву, яка може фактично закрити Церкву. Закон також надає УПЦ дев'ятимісячний пільговий період, протягом якого вона може вирішити повністю розірвати відносини з Москвою.

Деякі парафіяни УПЦ, однак, кажуть, що не можуть приєднатися до церкви під Константинополем, яку вони вважають «розкольницькою» і створеною як політичний проект, побоюючись, що вони не залишаться в «Божій благодаті».

«Ми не можемо приєднатися до злодіїв, які зрадили канонічне право», - сказав в інтерв'ю один з прихильників УПЦ Микола Мойсієнко.

Тим часом Україна нарощує свої зусилля по залученню американських християн: некомерційна організація Kyiv Global Outreach, пов'язана з Київською школою економіки, найняла вашингтонську PR-фірму DCI Group і уклала з нею контракт на 3,6 мільйона доларів на інформаційно-пропагандистську діяльність протягом 2024 року, згідно з документами FARA. Гері Маркс, відомий євангеліст і республіканський стратег, якого найняла DCI, відправив українських євангелістів представляти їхню позицію по всій території США, виступаючи на Республіканському національному з'їзді, Національній асоціації християнських законодавців і Південній баптистській конвенції.

«Маятник починає хитатися назад, - сказав Маркс в одному з інтерв'ю. - Ті голоси, які почали хитатися раніше, тепер хитаються в зворотному напрямку. «Ті голоси, які почали купуватися на російські наративи, усвідомлюють, що вони не на стороні переможців у цій суперечці».

У суботу, 24 серпня, президент України Володимир Зеленський підписав закон про заборону діяльності релігійних організацій, пов'язаних із Російською Федерацією. Цей крок є важливим елементом у боротьбі України з російською агресією та сприянням національній безпеці.

Джерело: Картка законопроєкту на офіційному сайті Верховної Ради України.

Деталі: Закон також був опублікований в офіційному парламентському виданні "Голос України", що підтверджує його легітимність і готовність до виконання. Згідно з положеннями закону, забороняється діяльність російської православної церкви та релігійних організацій, афілійованих з нею. Закон спрямований на протидію пропаганді ідеології "русского міра", яка може поширюватися через релігійні структури.

У суботу, 24 серпня, президент України Володимир Зеленський підписав закон про заборону діяльності релігійних організацій, пов'язаних із Російською Федерацією. Цей крок є важливим елементом у боротьбі України з російською агресією та сприянням національній безпеці.

Джерело: Картка законопроєкту на офіційному сайті Верховної Ради України.

Деталі: Закон також був опублікований в офіційному парламентському виданні "Голос України", що підтверджує його легітимність і готовність до виконання. Згідно з положеннями закону, забороняється діяльність російської православної церкви та релігійних організацій, афілійованих з нею. Закон спрямований на протидію пропаганді ідеології "русского міра", яка може поширюватися через релігійні структури.

Цей закон також накладає заборону на використання релігійних організацій як інструменту для просування ворожих ідеологій, що ставлять під загрозу суверенітет і територіальну цілісність України.

Вступ у дію: Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його офіційного опублікування.

Передумови:

• 20 серпня: Верховна Рада України ухвалила в цілому законопроєкт про заборону діяльності релігійних організацій, пов'язаних із Росією. Це рішення може призвести до припинення діяльності Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП).
• Січень 2023 року: Уряд України зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт №8371, який передбачає заборону діяльності релігійних організацій, що мають зв'язки з Росією, в тому числі УПЦ МП.
• 19 жовтня 2023 року: Верховна Рада ухвалила цей законопроєкт у першому читанні.
• 23 липня: Народні депутати заблокували трибуну Верховної Ради, вимагаючи негайного розгляду законопроєкту про заборону УПЦ МП, що призвело до зриву пленарного засідання.

Цей закон є одним із ключових заходів, спрямованих на захист національних інтересів України та недопущення впливу Російської Федерації через релігійні організації.

Предстоятель Православної Церкви України Епіфаній заявив, що закон про заборону релігійних організацій, пов'язаних з Російською Федерацією, дає можливість відкинути російське ярмо. Він закликав православних вірян приєднуватися до ПЦУ і готовий до діалогу з Митрополитом УПЦ МП Онуфрієм.

Джерело: Епіфаній в ефірі телемарафону.

Пряма мова: «Парламент підтримав цей законопроект (про заборону УПЦ МП - ред.) і в першому, і в другому читаннях. Тому ми маємо справді історичне рішення.

Предстоятель Православної Церкви України Епіфаній заявив, що закон про заборону релігійних організацій, пов'язаних з Російською Федерацією, дає можливість відкинути російське ярмо. Він закликав православних вірян приєднуватися до ПЦУ і готовий до діалогу з Митрополитом УПЦ МП Онуфрієм.

Джерело: Епіфаній в ефірі телемарафону.

Пряма мова: «Парламент підтримав цей законопроект (про заборону УПЦ МП - ред.) і в першому, і в другому читаннях. Тому ми маємо справді історичне рішення.

Закон дозволяє всім релігійним структурам, які ще не зробили цього, повністю звільнитися від контролю Москви. А ми, зі свого боку, знову і знову закликаємо всіх православних християн України, які ще не зробили цього, остаточно відкинути це російське ярмо. Ми відкриті до діалогу без попередніх умов».

Деталі: За словами Епіфанія, ПЦУ завжди підтримувала необхідність захисту українського релігійного простору від використання українських громад російськими релігійними центрами.

Він повторив своє звернення до Митрополита УПЦ МП Онуфрія та тих, хто з ним: «Ми звертаємося, ми відкриті, ми простягли руку Митрополиту Онуфрію, єпископату і духовенству із закликом розпочати діалог без попередніх умов.

Ми звертаємося до вірних. Адже від них залежить наше спільне українське майбутнє. Адже кожна громада, згідно з українським законодавством, і згідно з новоприйнятим законом, має можливість змінити свою юрисдикцію... Ми готові об'єднуватися в цей складний час війни, коли агресор намагається нас знищити».

Деталі: За його словами, багато громад в Україні прийняли відповідне рішення і приєдналися до помісної Української Православної Церкви.

Він також зазначив, що для того, щоб здійснити перехід, громада повинна скликати збори, прийняти рішення і внести зміни до свого статуту.

Коментуючи слова представника УПЦ МП Климента про відсутність діалогу між ПЦУ та УПЦ МП, Епіфаній назвав його слова «дивними». За його словами, з 2019 року він особисто і Синод зверталися до УПЦ МП, але у відповідь отримали лише ультиматум, на який ПЦУ ніколи не погодиться: «Ми відкриті, ми готові до діалогу, але жодної відповіді ми не отримали. Ми чекаємо, але, на жаль, вони навіть не хочуть з нами спілкуватися».

Нагадаємо, що

20 серпня Верховна Рада ухвалила законопроект про заборону діяльності в Україні релігійних організацій, пов'язаних з Росією, що може унеможливити діяльність УПЦ (МП).

Після ухвалення закону про заборону релігійних організацій, пов'язаних з Російською Федерацією, в УПЦ (МП) заявили, що планують і надалі жити як «істинна Церква» і «будь-які спроби заборонити її можуть призвести до дискредитації тих, хто цього прагне».

У вівторок Верховна Рада України ухвалила законопроект, який створює правові підстави для заборони проросійської гілки православної церкви, поглиблюючи тривалий пострадянський розкол між двома найбільшими православними громадами у світі.

Українська влада звинуватила церкву у сприянні операціям впливу та шпигунстві під час війни країни з Росією.

Розкол між двома церквами став тлом для війни. Православне християнство є найпоширенішою релігією і в Росії, і в Україні, і до розпаду Радянського Союзу обидві церкви належали до однієї ієрархії, підпорядкованої патріарху в Москві. Православна Церква України відокремилася від Російської Церкви понад 30 років тому і підпорядковується прелату в Києві, але багато парафій в Україні вирішили залишитися з Російською Церквою.

У вівторок Верховна Рада України ухвалила законопроект, який створює правові підстави для заборони проросійської гілки православної церкви, поглиблюючи тривалий пострадянський розкол між двома найбільшими православними громадами у світі.

Українська влада звинуватила церкву у сприянні операціям впливу та шпигунстві під час війни країни з Росією.

Розкол між двома церквами став тлом для війни. Православне християнство є найпоширенішою релігією і в Росії, і в Україні, і до розпаду Радянського Союзу обидві церкви належали до однієї ієрархії, підпорядкованої патріарху в Москві. Православна Церква України відокремилася від Російської Церкви понад 30 років тому і підпорядковується прелату в Києві, але багато парафій в Україні вирішили залишитися з Російською Церквою.

Тривала присутність проросійської гілки церкви поставила перед українським урядом цілий клубок питань національної безпеки та релігійної свободи, оскільки деякі з її священиків підтримали російське вторгнення. Уряд у Києві передав деякі святі місця під контроль української церкви, а сотні місцевих парафій змінили підлеглість.

Законопроект, ухвалений у вівторок, піде ще далі.

Якщо його підпише президент Володимир Зеленський, це може призвести до юридичної заборони проросійської церкви. Законопроект забороняє релігійним організаціям підтримувати зв'язки з урядом, який перебуває у стані війни з Україною, і виокремлює Російську православну церкву як таку, що підтримує вторгнення і є «співучасником воєнних злочинів і злочинів проти людяності». Він також створить комітет, який визначить, чи порушують місцеві церкви українське законодавство, підтримуючи зв'язки з Московським патріархатом.

Пан Зеленський є євреєм і не належить до жодної гілки православ'я. Але він підтримує контроль за діяльністю російської церкви з точки зору національної безпеки і, як очікується, підпише цей законопроєкт.

Веруючі прибувають на православну пасхальну службу до Свято-Успенського собору, частини комплексу культових споруд у Києві, які до війни використовувалися виключно філією РПЦ. Брендан Хоффман

Проросійська церква, яка досі представляє мільйони українців, наполягає на тому, що вона розірвала зв'язки зі своєю російською ієрархією на початку війни. Але незалежна українська церква називає цей розрив нещирим і категорично засуджує свою колегу за те, що вона не зробила справжнього розриву з Москвою.

Релігія пронизує конфлікт Росії з Україною з самого початку. У 2014 році команда російських спецпризначенців сховалася в монастирі, перш ніж розпалити перше насильство в конфлікті, коли Росія розпалювала повстання на сході України в 2014 році. Лідер Російської православної церкви патріарх Кирило благословив російське вторгнення у 2022 році.

А архімандрит, або високопоставлений релігійний діяч, з південноукраїнської Херсонської області був присутній на церемонії в Кремлі, коли Росія заявила про анексію регіону. Українська поліція заарештувала або розслідує кілька десятків священиків за шпигунство або поширення російської пропаганди.

Речник проросійської церкви в Україні, митрополит Климент, заявив в інтерв'ю, що законопроект є посяганням на релігійну свободу. За його словами, церква не має жодних юридичних зв'язків з Російською православною церквою, що базується в Москві, і її канонічні зв'язки не повинні розбиратися світським урядом.

«Цей закон порушує основні конституційні принципи» України, - сказав він і порівняв репресії з історією репресій Радянського Союзу проти релігій.

Більшість українців підтримують заборону проросійської гілки церкви. Опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології у квітні, наприклад, показало, що 63% українців виступають за її заборону.

«Вони не розглядають заборону цієї церкви як питання релігійної свободи, - сказав Антон Грушевський, директор інституту. «Вони асоціюють цю церкву з російським урядом».

За його словами, складний механізм заборони релігійної організації шляхом створення комісії для вивчення її діяльності означає, що будь-яка юридична заборона може розтягнутися на місяці або роки. За його словами, цей законопроект є радше «символічним кроком», який підштовхне місцеві парафії до самостійного розриву зв'язків з Росією, прискорюючи процес, який вже триває в Україні з моменту російського вторгнення. Згідно з українським законодавством, парафії можуть обирати свою приналежність на місцевому голосуванні.

Російські православні віруючі причащаються від священика під час пасхальної служби, яка проводиться в церкві Московського патріархату в Костянтинівці, на сході України, у травні. Маурісіо Ліма

Ендрю Крамер – керівник київського бюро The Times, який висвітлює війну в Україні з 2014 року.

Верховна Рада України ухвалила законопроєкт №8371, що забороняє діяльність релігійних організацій, пов'язаних із Російською Федерацією. Цей закон ставить під загрозу функціонування Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) на території України, що вже тривалий час викликало суперечки в суспільстві.

Законопроєкт був підтриманий 265 народними депутатами під час другого читання, що свідчить про значну підтримку цієї ініціативи серед парламентарів. Про це повідомив народний депутат Ярослав Железняк на своїй сторінці у соціальних мережах. За його словами, цей закон вже назвали «законом про заборону московської церкви», підкреслюючи його символічне значення для України.

Закон набирає чинності через 30 днів після його офіційного опублікування. Однак, він передбачає спеціальне положення для релігійних громад, що перебувають у складі УПЦ МП. Відповідно до цього пункту, громади матимуть дев’ять місяців для розірвання своїх зв'язків із Російською православною церквою (РПЦ). Це означає, що УПЦ МП має можливість або повністю відокремитися від РПЦ, або припинити свою діяльність на території України.

Верховна Рада України ухвалила законопроєкт №8371, що забороняє діяльність релігійних організацій, пов'язаних із Російською Федерацією. Цей закон ставить під загрозу функціонування Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) на території України, що вже тривалий час викликало суперечки в суспільстві.

Законопроєкт був підтриманий 265 народними депутатами під час другого читання, що свідчить про значну підтримку цієї ініціативи серед парламентарів. Про це повідомив народний депутат Ярослав Железняк на своїй сторінці у соціальних мережах. За його словами, цей закон вже назвали «законом про заборону московської церкви», підкреслюючи його символічне значення для України.

Закон набирає чинності через 30 днів після його офіційного опублікування. Однак, він передбачає спеціальне положення для релігійних громад, що перебувають у складі УПЦ МП. Відповідно до цього пункту, громади матимуть дев’ять місяців для розірвання своїх зв'язків із Російською православною церквою (РПЦ). Це означає, що УПЦ МП має можливість або повністю відокремитися від РПЦ, або припинити свою діяльність на території України.

Цей законопроєкт не був несподіваним. Уряд ще в січні 2023 року зареєстрував ініціативу щодо заборони діяльності релігійних організацій, пов’язаних із державою-агресором, а вже 19 жовтня того ж року Верховна Рада ухвалила його в першому читанні. З цього моменту законопроєкт викликав гарячі дискусії не тільки серед політиків, але й серед громадян України.

Напруження навколо цього питання загострилося 23 липня, коли частина народних депутатів заблокувала трибуну Верховної Ради через відмову парламенту розглядати законопроєкт про заборону УПЦ МП. Цей демарш зірвав пленарне засідання, що підкреслило глибину розколу в українському суспільстві стосовно ролі та діяльності Московського патріархату в Україні.

Законопроєкт №8371 є частиною ширшої стратегії України щодо боротьби з російським впливом у різних сферах життя. Він не тільки спрямований на обмеження діяльності релігійних організацій, але й відображає прагнення держави зменшити будь-які форми впливу Російської Федерації на українське суспільство.

Критики цього закону висловлюють занепокоєння щодо його можливих наслідків для свободи віросповідання та можливого погіршення міжконфесійних відносин. Водночас прихильники законодавчої ініціативи наполягають на необхідності таких заходів у контексті війни, яку веде Росія проти України. Вони вважають, що заборона організацій, які мають зв’язки з країною-агресором, є важливим кроком у захисті національної безпеки.

Як би там не було, закон про заборону релігійних організацій, пов'язаних із Російською Федерацією, без сумніву, матиме значний вплив на релігійне життя в Україні. Чи зможуть громади УПЦ МП скористатися наданим їм часом для відокремлення від РПЦ, чи наважаться на радикальні зміни у своїй структурі – покаже час. Важливо, щоб ці процеси відбувалися у рамках законності та з повагою до прав і свобод громадян, незалежно від їхніх релігійних переконань.

Всеукраїнська Рада церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) висловила свою підтримку законодавчій ініціативі, спрямованій на заборону діяльності релігійних організацій, пов'язаних із Російською православною церквою (РПЦ) на території України. Ця позиція, яка відображає консенсус серед різних конфесій, є важливим кроком у забезпеченні національної безпеки та духовної незалежності країни в умовах російської агресії.

Підтримка законодавчої ініціативи

ВРЦіРО висловила свою офіційну підтримку законодавчої ініціативи, запропонованої президентом України Володимиром Зеленським, яка спрямована на унеможливлення діяльності релігійних організацій, пов’язаних із Російською православною церквою. У заяві Ради зазначено, що така ініціатива має широку підтримку не лише серед релігійних організацій, але й у суспільстві та політичних колах.

"Ми підтримуємо законодавчу ініціативу президента України щодо унеможливлення діяльності таких організацій в нашій країні, яка має також широку політичну і суспільну підтримку", – йдеться у заяві ВРЦіРО. Ця заява є своєрідним відображенням загальної тривоги та обурення, що викликала діяльність РПЦ в умовах війни.

Всеукраїнська Рада церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) висловила свою підтримку законодавчій ініціативі, спрямованій на заборону діяльності релігійних організацій, пов'язаних із Російською православною церквою (РПЦ) на території України. Ця позиція, яка відображає консенсус серед різних конфесій, є важливим кроком у забезпеченні національної безпеки та духовної незалежності країни в умовах російської агресії.

Підтримка законодавчої ініціативи

ВРЦіРО висловила свою офіційну підтримку законодавчої ініціативи, запропонованої президентом України Володимиром Зеленським, яка спрямована на унеможливлення діяльності релігійних організацій, пов’язаних із Російською православною церквою. У заяві Ради зазначено, що така ініціатива має широку підтримку не лише серед релігійних організацій, але й у суспільстві та політичних колах.

"Ми підтримуємо законодавчу ініціативу президента України щодо унеможливлення діяльності таких організацій в нашій країні, яка має також широку політичну і суспільну підтримку", – йдеться у заяві ВРЦіРО. Ця заява є своєрідним відображенням загальної тривоги та обурення, що викликала діяльність РПЦ в умовах війни.

Засудження діяльності Російської православної церкви

Важливим аспектом позиції Ради є одностайне засудження діяльності Російської православної церкви, яка, на думку українських релігійних лідерів, стала співучасницею злочинів російських загарбників проти людяності. Представники різних релігійних організацій в Україні наголошують, що РПЦ не лише духовно підтримує агресора, але й активно сприяє розпалюванню ворожнечі, виправдовуючи війну та насильство.

"Російська православна церква стала співучасницею кривавих злочинів російських загарбників проти людяності", – зазначено у заяві Ради. Українські церковні діячі підкреслюють, що ця співучасть РПЦ в злочинах робить її діяльність в Україні неприпустимою.

Загроза релігійній свободі в Україні

Рада церков також наголосила, що головною загрозою для релігійної свободи в Україні є російська агресія, яка призвела до вбивства десятків священнослужителів та зруйнування сотень храмів і молитовних будинків. Російська армія та її союзники не лише знищують українську культурну та духовну спадщину, але й здійснюють систематичні акти насильства проти релігійних діячів.

Особливу увагу в заяві Ради було звернено на те, що Московський патріархат виправдовує погроми та обмеження релігійної свободи, катування та вбивства священників і пасторів. Це свідчить про те, що РПЦ не є незалежною духовною організацією, а виступає інструментом політичного впливу Кремля, використовуючи релігію для досягнення своїх агресивних цілей.

Зустріч Зеленського з Радою церков

Для обговорення законопроекту, що обмежить вплив російської церкви на українські релігійні організації, президент Володимир Зеленський провів зустріч у форматі онлайн з представниками Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій. У ході цієї зустрічі обговорювалися аспекти законодавчої ініціативи, її важливість для забезпечення духовної незалежності України, а також можливі шляхи її впровадження.

"Гарантувати українську духовну незалежність – це наш спільний обов’язок", – зазначив Зеленський під час зустрічі. Президент підкреслив, що захист релігійних свобод і забезпечення незалежності українських церков є одним із ключових завдань держави у контексті боротьби проти російської агресії.

Заборона Російської православної церкви в Україні

Варто нагадати, що після повномасштабного вторгнення РФ в Україну почалася "зачистка" духовної сфери від впливу Російської православної церкви. Проти священнослужителів Української православної церкви Московського патріархату, які підтримували та виправдовували війну, було відкрито десятки кримінальних справ. Це стало першим кроком у забезпеченні духовної безпеки країни.

Питання заборони Російської православної церкви в Україні та пов'язаних з нею організацій стало актуальним у суспільно-політичному дискурсі після початку російської агресії. Відповідний законопроект був ухвалений парламентом у жовтні 2023 року, а у березні 2024 року Комітет Верховної Ради рекомендував його до другого читання. Це є чітким сигналом того, що українське суспільство готове до рішучих дій у захисті своєї духовної та національної незалежності.

Висновок

Підтримка ВРЦіРО заборони діяльності російської церкви в Україні є важливим кроком у зміцненні національної єдності та захисті духовної незалежності країни. Це рішення відображає не лише волю релігійних організацій, але й широкий суспільний консенсус щодо необхідності протидії агресивній політиці Росії, яка використовує релігію як інструмент впливу. Забезпечення духовної безпеки України є невід'ємною частиною загального процесу протистояння російській агресії та зміцнення державності.

За словами вчительки-пенсіонерки з північної Молдови, село було спокійним, поки місцевий священик, дезорієнтований війною в Україні, не піддався сатані. До цього люди добре ладнали і відвідували недільні служби в тій же Російській православній церкві.

Тепер, за словами вчительки Тамари Георгієс, «вони навіть не вітаються один з одним». Причина, принаймні, за її словами, проста: рішення сільського священика розірвати свою вірність Патріарху Кирилу в Москві, главі Російської православної церкви.

Московський Патріарх десятиліттями керував вірністю православних християн по всьому колишньому Радянському Союзу. Але в березні сільський священик приєднався до конкуруючої церковної ієрархії, що базується в сусідній Румунії, яка є членом Європейського Союзу.

За словами вчительки-пенсіонерки з північної Молдови, село було спокійним, поки місцевий священик, дезорієнтований війною в Україні, не піддався сатані. До цього люди добре ладнали і відвідували недільні служби в тій же Російській православній церкві.

Тепер, за словами вчительки Тамари Георгієс, «вони навіть не вітаються один з одним». Причина, принаймні, за її словами, проста: рішення сільського священика розірвати свою вірність Патріарху Кирилу в Москві, главі Російської православної церкви.

Московський Патріарх десятиліттями керував вірністю православних християн по всьому колишньому Радянському Союзу. Але в березні сільський священик приєднався до конкуруючої церковної ієрархії, що базується в сусідній Румунії, яка є членом Європейського Союзу.

«Він став на шлях страшного гріха», - сказала пані Георгієс, член групи жителів, які борються за відновлення примату російської церкви і проти того, що вони вважають поспішним союзом із занепадаючими західними силами.

Розкол навколо церковної лояльності в Раутелі, селі з населенням близько 4000 осіб, розташованому за 50 миль від північно-східного кордону Молдови з Україною, є лише одним з багатьох, що зараз розгортаються по всій країні та в інших колишніх радянських республіках. Патріарх Кирило є ревним союзником президента Росії Володимира Путіна. Він наполегливо намагається зберегти лояльність православних віруючих за межами Росії, а з нею і російський вплив.

«Справа не в релігії чи вірі. Йдеться про геополітику», - сказав Віктор Готісан, колишній студент богослов'я в Молдові, який досліджує церковні питання.

Ієрархії-суперники мають однакове богослов'я, і єдина суттєва різниця між ними - це вибір календаря. Російська Церква використовує стару юліанську систему, в той час як румунська надає перевагу переглянутому календарю, який ставить Різдво на 25 грудня замість 7 січня - дати, яка традиційно святкується в Росії та Молдові.

Хоча багато в чому ідентичні, Російська і Румунська церкви стали маріонетками в ескалації боротьби за вплив між Сходом і Заходом, яка з 1991 року стрясає колишні радянські терени.

Конфлікт в Україні, який Патріарх Кирило назвав «священною війною» проти сатанізму, різко посилив цю боротьбу. Десятки православних священиків відійшли від церкви відтоді, як Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну в 2022 році.

«Росія бореться за те, щоб зберегти свою владу», - сказав пан Готісан. Але для цього, додав він, їй потрібно зберегти контроль над православною церквою Молдови, а разом з нею і право призначати єпископів та інших вищих священнослужителів.

Те, що скажуть священики на своїх службах, вплине на результат критично важливих жовтневих президентських виборів у Молдові, а також на референдум щодо вступу до Європейського Союзу, сказав він.

«Священики користуються авторитетом там, куди політикам важко дістатися. Люди прислухаються до того, що вони говорять», - сказав Максим Мелінте, священик з села Гедигічі, що неподалік від столиці Молдови Кишинева. Пан Мелінте розійшовся з Патріархом Кирилом минулого року. Відтоді він отримує погрози та отруйні образи від промосковських фанатиків. Він назвав їх «російськими талібами».

Віктор Туркано, священик у Раутелі, дезертирував у березні, обурений підтримкою російською церквою вторгнення в Україну. Він одразу ж зіткнувся зі шквалом нападок з боку єпископа Марчела, свого зверхника і вірнопідданого Патріарха Кирила в сусідньому місті Бєльці.

Єпископ звинуватив пана Туркано в бабієві і руйнуванні сім'ї - «брехня і наклеп», - відповів священик - і наказав позбавити його священного сану. У червні єпископ мобілізував десятки православних кліриків-однодумців з усього регіону, щоб спробувати силою повернути церкву Раутеля і призначити нового священика, вірного Московському Патріарху.

Спроба провалилася після того, як мер Раутеля Тудор Істраті, який аплодував рішенню пана Туркано, викликав додаткові сили поліції, щоб запобігти штурму церкви.

Сам не будучи вірянином, мер заявив, що не зацікавлений у церковних чварах, але підтримав пана Туркано, оскільки його підтримувала більшість його парафіян. Противники священика, додав він, «просто намагаються розсварити людей». Москва, за його словами, «нічого не дала селу», але Європейський Союз профінансував будівництво доріг, водопроводу та інші проекти.

В інтерв'ю у своєму кабінеті, прикрашеному фотографіями Патріарха Кирила та інших російських церковних лідерів, єпископ Маркел висміяв мера і священиків-перебіжчиків як жертв «русофобії, добре оплаченої Заходом».

Палкий противник вступу Молдови до Європейського Союзу, єпископ заявив, що хоче, щоб його країна була частиною Європи, але «не Європи Содому». У боротьбі за цінності, додав він, «Росія на боці Бога».

Російська церква має довгу історію служіння російській державі, і цей альянс став ще тіснішим при президенті Путіні.

Пан Путін, якого Патріарх Кирило назвав «дивом від Бога», представляє Росію як бастіон традиційних християнських цінностей в надії розширити свій вплив через протистояння ліберальній демократії, фемінізму та правам ЛГБТ-спільноти.

Війна в Україні, однак, притупила колись потужну релігійну зброю Росії, підірвавши православні громади по всьому світу і спричинивши масове відступництво від Патріарха.

У листі до Патріарха Кирила минулого року митрополит Володимир, глава Молдавської православної церкви - значною мірою автономної інституції, але зрештою підпорядкованої Москві - попередив, що його церква стрімко втрачає підтримку, оскільки «в молдавському суспільстві її сприймають як форпост Кремля і прихильника російської інтервенції в Україні».

Це, за його словами, підштовхує все більше віруючих до переходу до Бессарабської митрополії, конкуруючої православної ієрархії, підпорядкованої румунському патріарху. «Ми перебуваємо в ситуації інституційного банкрутства», - попередив він.

Союзники Росії в Молдавській Церкві відкинули цей лист як частину змови, очолюваної прозахідними кліриками.

Криза в російській церкві назрівала з 1990-х років, але значно посилилася після вторгнення Путіна. За оцінками дослідника Готісана, майже 10 відсотків православних парафій Молдови відтоді перейшли на бік Росії. Він прогнозує, що за ними послідує ще більше через гнів, викликаний благословенням Патріарха Кирила для російських солдатів.

За словами пана Туркано, священика з Раутеля, саме підтримка війни з боку Кирила підштовхнула його до зміни лояльності своєї церкви.

Незабаром після початку війни, за його словами, парафіяни почали скаржитися на те, що в кінці кожної служби він включає коротку молитву за Патріарха Кирила. Такі молитви є звичайним проявом поваги в православних церквах, пов'язаних з Росією, але для парафіян села, що має глибокі родинні зв'язки з Україною по той бік кордону, вони тепер здавалися глибоко образливими.

«Отче, як ви можете молитися за Росію, коли вона вбиває нашу родину по сусідству?» пригадує пан Туркано, як його запитали. Він провів голосування щодо того, чи залишатися з Патріархом, чи покинути корабель. За його словами, ті, хто виступав за зміни, легко перемогли. Його опоненти кажуть, що голосування не було чесним, оскільки проводилося без попереднього повідомлення.

Тетяна Палагюк, мешканка Раутеля, яка хоче залишитися з Патріархом Кирилом, розповіла, що зібрала понад 600 підписів, які закликають до судового позову, щоб зупинити пана Туркано від того, щоб «звести нас всіх на манівці».

Минулої неділі церква в Раутелі була переповнена віруючими, але дисиденти залишилися осторонь. Тепер вони ходять до церкви в Бельцах, проросійському бастіоні єпископа Маркела.

60-річна Сільвія Попович, ще одна мешканка Раутеля, каже, що війна в Україні не залишила їй жодних сумнівів щодо того, на чиєму боці стати. «Один патріарх окроплює російські танки святою водою. Інша сторона закликає припинити бомбардування і вбивства», - сказала вона після нещодавньої недільної служби.

«Для мене це легкий вибір», - сказала вона.

Київ, Україна — Над величною річкою Дніпро, на високих пагорбах, розкинувся один із найсвятіших і найвеличніших монастирських комплексів України — Києво-Печерська Лавра. Це місце, де історія, релігія та культура сплелися в унікальну симфонію, приваблюючи тисячі прочан і туристів з усього світу.

Києво-Печерська Лавра, заснована у 1051 році, є однією з найвизначніших святинь України та одним із найстаріших монастирів східного християнства. Розташована на живописних пагорбах правого берега Дніпра, Лавра протягом століть залишалася центром духовного життя, культурного розвитку та національної ідентичності українського народу.

Собор у Києво-Печерській Лаврі

Історія та заснування

Києво-Печерська Лавра була заснована преподобним Антонієм Печерським, який прибув з Афону та вирішив створити монастир на теренах Київської Русі. Він оселився в печері на березі Дніпра, де до нього приєдналося багато послідовників. Разом вони заснували печерний монастир, що згодом став однією з найбільших святинь православного світу.

Київ, Україна — Над величною річкою Дніпро, на високих пагорбах, розкинувся один із найсвятіших і найвеличніших монастирських комплексів України — Києво-Печерська Лавра. Це місце, де історія, релігія та культура сплелися в унікальну симфонію, приваблюючи тисячі прочан і туристів з усього світу.

Києво-Печерська Лавра, заснована у 1051 році, є однією з найвизначніших святинь України та одним із найстаріших монастирів східного християнства. Розташована на живописних пагорбах правого берега Дніпра, Лавра протягом століть залишалася центром духовного життя, культурного розвитку та національної ідентичності українського народу.

Собор у Києво-Печерській Лаврі

Історія та заснування

Києво-Печерська Лавра була заснована преподобним Антонієм Печерським, який прибув з Афону та вирішив створити монастир на теренах Київської Русі. Він оселився в печері на березі Дніпра, де до нього приєдналося багато послідовників. Разом вони заснували печерний монастир, що згодом став однією з найбільших святинь православного світу.

Архітектурні шедеври

Лавра вражає своєю архітектурою та багатством культурної спадщини. Комплекс складається з верхньої та нижньої частин, які включають численні церкви, собори, дзвіниці та печери. Серед найвідоміших споруд – Велика Лаврська дзвіниця, Успенський собор, Трапезна церква та Антонієві та Феодосієві печери.

Велика Лаврська дзвіниця, збудована в стилі українського бароко, піднімається на висоту 96,5 метрів і є однією з найвищих будівель Києва. Успенський собор, зруйнований під час Другої світової війни і відновлений у 2000-х роках, залишається головним храмом Лаври.

Всередині Лаври зберігаються численні ікони, рукописи та реліквії, які є безцінними свідченнями багатовікової історії української духовності та культури. Музейні колекції монастиря включають рідкісні стародруки, середньовічні фрески та дорогоцінні ювелірні вироби, які приваблюють не лише релігійних паломників, а й науковців та мистецтвознавців.

Волонтери Еммануель Дюран (ліворуч) і Сергій Ревенко встановили високотехнологічний сканер у храмі Всіх Святих Києво-Печерської Лаври в Києві, Україна, у неділю, 11 червня 2023 р. Використовуючи високотехнологічне лазерне обладнання, ООН - підтримана коман Jon Gambrell

Духовний та культурний центр

Лавра є не лише важливим духовним центром, а й популярним туристичним об'єктом. Щороку сюди приїжджають десятки тисяч людей, щоб помилуватися архітектурними шедеврами, відвідати священні печери та долучитися до давніх традицій православного монастирського життя.

Туристи з усього світу можуть оглянути печери, де зберігаються мощі святих, відвідати музеї, а також взяти участь у богослужіннях. Лавра також пропонує різноманітні екскурсії та культурні програми, які дозволяють заглибитися в багатий світ української історії та духовності.

Києво-Печерська Лавра відігравала важливу роль у розвитку духовного життя на території Київської Русі та подальших українських держав. Монахи Лаври створили численні літописи, переклади богословських творів та інші літературні пам’ятки. Однією з найбільш відомих є «Патерик Києво-Печерський», збірка житій преподобних, що мешкали у Лаврі.

Лавра також стала важливим центром іконопису, зберігаючи у своїх стінах безцінні зразки українського та візантійського іконопису. Її бібліотека зберігала тисячі рукописів та стародруків, які сьогодні є важливими історичними джерелами.

Сучасний стан та значення

Сьогодні Києво-Печерська Лавра залишається діючим монастирем та резиденцією предстоятеля Української православної церкви. У 1990 році Лавру було включено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що підкреслює її міжнародне значення та необхідність збереження.

Лавра щорічно приваблює тисячі паломників та туристів з усього світу, які приходять поклонитися святим мощам, відвідати численні музеї та насолодитися красою архітектурних шедеврів.

Чоловік цього місяця підмітає листя з доріжки на території Києво-Печерської Лаври, або Лаври Печерської. Аліна Смутко

Виклики та перспективи

Незважаючи на свою величезну історичну та культурну цінність, Лавра стикається з численними викликами. Однією з основних проблем є збереження архітектурних пам’яток, які піддаються впливу часу та природних факторів. Важливою є також охорона культурних цінностей та забезпечення належного догляду за багатствами, які зберігаються у Лаврі.

Іншим важливим аспектом є збереження духовної спадщини та підтримка традиційного монастирського життя. Лавра залишається важливим духовним центром, який сприяє поширенню християнських цінностей та культурного розвитку України.

Підсумок

Києво-Печерська Лавра є не лише визначною архітектурною пам’яткою, але й важливим символом української духовності та культурної спадщини. Її історія, духовне значення та культурні досягнення роблять Лавру унікальним надбанням, яке потребує збереження та шанування. Важливо, щоб наступні покоління українців та світова спільнота усвідомлювали значення цієї святині та докладали зусиль для її збереження і розвитку.

Прихожани на ранковій службі в комплексі Печерської Лаври в Києві, Україна. Летиція Ванкон

У Єрусалимі в храмі Гробу Господнього зійшов благодатний вогонь. Це важлива подія для християн східного обряду.

Дейком розповідає, що символізує сходження благодатного вогню і в чому його важливість перед Великоднем.

Благодатний вогонь або Святе Світло є святинею для християн східного обряду і символізує світло Воскресіння Христового. Уперше, за біблійною легендою, благодатний вогонь зійшов до апостола Петра. Почувши про воскресіння Ісуса Христа, апостол вирушив до гробу, де мало лежати тіло Ісуса, але там апостол Петро побачив яскраве світло, що сяяло по всій печері.

У Єрусалимі в храмі Гробу Господнього зійшов благодатний вогонь. Це важлива подія для християн східного обряду.

Дейком розповідає, що символізує сходження благодатного вогню і в чому його важливість перед Великоднем.

Благодатний вогонь або Святе Світло є святинею для християн східного обряду і символізує світло Воскресіння Христового. Уперше, за біблійною легендою, благодатний вогонь зійшов до апостола Петра. Почувши про воскресіння Ісуса Христа, апостол вирушив до гробу, де мало лежати тіло Ісуса, але там апостол Петро побачив яскраве світло, що сяяло по всій печері.

Нині церемонія сходження благодатного вогню відбувається в храмі Гробу Господнього. Її проводять у Велику суботу грецький Єрусалимський православний патріархат разом з єрусалимським патріархатом Вірменської апостольської церкви.

Після сходження патріарх виносить із Гробу Господнього 33 запалені свічки, що символізують вік Ісуса Христа в момент його смерті. Вогонь називають благодатним, оскільки, за повір'ям, він запалюється сам по собі, а також не обпікає в перші 30 хвилин.

Усі віряни можуть запалити свої свічки і лампадки від благодатного вогню. Таким чином, його поширюють світом.

За повір'ям, якщо благодатний вогонь не зійде, то світу загрожує вселенська катастрофа.

Великдень в Україні

Україна вже третій рік святкуватиме Великдень в умовах повномасштабного російського вторгнення. Напередодні святкування Служба безпеки України зверталася до українців з важливим проханням.

Крім того, Дейком розповідала, як пройде Великдень в областях України в умовах війни, зокрема, під час дії комендантської години вночі.

Різдвяні вогні замерехтіли раніше, ніж планувалося. Сім'ї співали колядки трохи раніше. А перші подарунки сезону - за традицією сховані під подушкою або в чоботі - з'явилися на два тижні раніше.

Серед багатьох змін в Україні, орієнтованих на Захід, які поступово впроваджувалися з моменту здобуття незалежності і прискорилися під час війни, одна з них принесла особливу радість цього року: Різдво прийшло раніше.

Після століть відзначення свята 7 січня за юліанським церковним календарем, Українська Православна Церква цього року офіційно перейшла на святкування 25 грудня разом з більшістю країн Європи - і, що важливо, не з Росією.

Різдвяні вогні замерехтіли раніше, ніж планувалося. Сім'ї співали колядки трохи раніше. А перші подарунки сезону - за традицією сховані під подушкою або в чоботі - з'явилися на два тижні раніше.

Серед багатьох змін в Україні, орієнтованих на Захід, які поступово впроваджувалися з моменту здобуття незалежності і прискорилися під час війни, одна з них принесла особливу радість цього року: Різдво прийшло раніше.

Після століть відзначення свята 7 січня за юліанським церковним календарем, Українська Православна Церква цього року офіційно перейшла на святкування 25 грудня разом з більшістю країн Європи - і, що важливо, не з Росією.

Для 6-річної Даринки це означало, що вона почала колядувати раніше і насолоджуватися радістю від отримання подарунків, таких як лялька Rainbow High і набір для малювання, на два тижні раніше, ніж торік.

"Я люблю Різдво!" - сказала вона.

Її мати, Галина Швець, побачила крок до Європи в рішенні української церкви відійти від російської традиції не лише для святкування Різдва, але й для інших релігійних свят.

"Ми дуже раді, - сказала вона. "Віра в Бога є фундаментальним стовпом нашого життя. Святкування Різдва, народження Ісуса Христа - це можливість для нас зібратися разом, щоб відсвяткувати цю прекрасну українську релігійну традицію".

Кіоск глінтвейну в парку розваг радянських часів у Києві. Фінбар О'Райлі

Катання на ковзанах у парку розваг. Фінбар О'Райлі

Різдво, як і багато іншого в Україні в ці дні, тісно пов'язане з війною з Росією. Українська Православна Церква зайняла позицію, що юліанський календар, який використовується в російській церкві, не має релігійного значення, і що свята повинні відзначатися за календарем, за яким люди живуть у своєму повсякденному житті. Ще до цьогорічного формального переходу деякі українські православні віряни в перший рік після російського вторгнення перенесли Різдво на грудень.

Технічно, зміна дати святкування є рекомендацією; окремі парафії самі вирішують, коли відзначати свято. Але з приблизно 7500 парафій Української Православної Церкви всі, крім 120, перенесли дату Різдва цього року, оскільки російське вторгнення наближається до другого повного року.

Більшість східних православних церков вже зайняли таку позицію. Після переходу Української Церкви лише чотири з 15 східних православних деномінацій - у Росії, Сербії, Фінляндії та Єрусалимі - все ще дотримуються юліанського календаря, який відстає на 13 днів через різницю в обчисленні тривалості року. Деякі релігійні громади в Греції, Болгарії та Румунії, відомі як "старовіри", також продовжують жити за старим календарем.

У своєму різдвяному зверненні президент Володимир Зеленський відзначив друге Різдво в умовах війни, а також зміщення дати так, що православні та католики святкуватимуть в один день. "Сьогодні всі українці разом, - сказав він. "Ми всі разом зустрічаємо Різдво. В один день, як одна велика родина, як одна нація, як одна об'єднана країна".

Святкова трапеза, яку готували українські бійці з 47-ї бригади під час Коляди на сході Донецької області. Фінбар О'Райлі

Українські військові з 47-ї бригади збираються напередодні Різдва на Коляду, традиційну зустріч друзів і сусідів, яка передбачає обмін добрими побажаннями, фірмовими стравами, маленькими подарунками та піснями, на військовій базі на сході Донецької області. Фінбар О'Райлі

Пан Зеленський сказав, що багато українців святкуватимуть з порожніми місцями за столом для солдатів на фронті. Проте всі разом молитимуться за мир "без різниці в часі у два тижні".

Після здобуття Україною незалежності в 1991 році Українська Православна Церква відокремилася від Російської Православної Церкви, хоча значна частина літургії та традицій залишилася схожою. У 2018 році цей розкол став офіційним, хоча одна гілка церкви залишилася з Росією.

Після вторгнення ця гілка вилучила з церковних документів офіційну згадку про лояльність до російської церкви, але продовжує святкувати Різдво в січні.

Церковні лідери та віряни кажуть, що святкування свят окремо від росіян є щасливою зміною.

"Ми бачимо, що Московський Патріархат створює міфи про царя і "русский мир", а люди в них вірять", - сказав отець Михайло Омелян, речник української церкви. За його словами, святкування окремо від росіян допоможе диференціювати українську гілку православ'я.

"Цей процес розпочався в економічній, політичній, соціальній та культурній сферах, а тепер дійшов і до духовної, - сказав він. "Релігійна сфера не може належати країні-агресору".

Літургія у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі в Києві на Святвечір. Лаура Бушнак

У неділю українці на Богослужінні в Михайлівському Золотоверхому монастирі в Києві. Лаура Бушнак

Більшість українців сприймуть перехід на новий час, сказала в інтерв'ю Людмила Филипович, професор релігієзнавства Києво-Могилянської академії. Перехід з січня на грудень не змінює значення Різдва, сказала вона, додавши, що це не змінює його суті. "Ми святкуємо не дату, а подію" народження Ісуса.

Сім'ї та церковні лідери кажуть, що більшість змін пройшли безболісно. Подарунки, які традиційно ховали у взутті або десь у спальні на День Святого Миколая 6 грудня, порадували мільйони українських дітей.

Ритм колядування та виконання різдвяних п'єс прискорився на два тижні. Напередодні Різдва діти ходили по селах або піднімалися і спускалися сходами багатоквартирних будинків, співаючи колядки і отримуючи маленькі подарунки від тих, хто їх слухав - традиція, яка тепер виконується 24 грудня, а не 6 січня.

В іншій українській традиції на Різдво діти розігрують сценки про Різдво Христове на центральних вулицях свого міста. Практика почалася на початку цього року.

Міста змістили графіки проведення сотень святкових заходів. У західному Львові, наприклад, за новим календарем було організовано понад 200 різдвяних і новорічних заходів, у тому числі вуличні театральні вистави на Різдво.

Для тих, хто його дотримується, передсвятковий релігійний піст утримання від м'яса цього року також настав раніше.

> pid chas festivalyu zimovih svyat u Kiievi.webp" alt="Вистава популярної української казки «Мавка» під час фестивалю зимових свят у Києві.">Вистава популярної української казки «Мавка» під час фестивалю зимових свят у Києві. Фінбар О'Райлі

Насолоджуючись виступом. Фінбар О'Райлі

Близько 700 священиків Української Православної Церкви, які служать капеланами, відвідали окопи та бліндажі на передовій, щоб благословити солдатів, повідомив отець Михайло, прес-секретар Церкви. Вони не будуть проводити різдвяні богослужіння у прифронтовій зоні, оскільки будь-яке скупчення солдатів створює мішень для російської артилерії чи ракет.

Митрополит Епіфаній, очільник української церкви, у понеділок відслужить службу в соборі Святої Софії в Києві. Свою різдвяну молитву він опублікував в Інтернеті раніше, ніж зазвичай.

"Серед горя і страждань війни, серед болю втрат ми все одно святкуємо, - планував він сказати під час літургії в понеділок, - тому що Різдво для нас - це не тільки і не стільки час розваг і подарунків, скільки свідчення перемоги правди і добра і неминучої поразки зла".

Його звернення завершилося звичними святковими словами: "Христос рождається!"

У зміні дати були деякі збої. За словами пані Швець, через те, що перед Різдвом у школах менше канікул, підготовка святкової трапези і її центрального елементу - страви з варених пшеничних зерен з горіхами і сухофруктами - є більш метушливою. Але це незначні незручності, додала вона.

"Ми чекали на це багато років, - сказала пані Швець.

"Ми дуже щасливі і вдячні, - сказала вона. "Для нас чудово, що ми святкуємо разом з усім світом".

Зимовий фестиваль у Києві. Лаура Бушнак

Батько грає з дочкою на фестивалі. Лаура Бушнак

Олександра Миколишин підготувала репортаж.

Ендрю Крамер - міжнародний кореспондент, який висвітлює війну в Україні з 2014 року.

Понад 90 відсотків молдован сповідують православне християнство. Але парафіяни розділені між двома церквами - Молдавською митрополією, підпорядкованою Російській православній церкві, і Бессарабською митрополією, яка підпорядковується Румунській церкві. Жодна з них не має ні автокефалії, ні повної незалежності.

Глава пов'язаної з Росією церкви, митрополит Володимир, минулого місяця поскаржився російському православному патріарху Кирилу, палкому прихильнику війни в Україні, на те, що ці зв'язки підривають її привабливість.

Але в четвер священнослужителі погодилися зберегти ці зв'язки. "Духовенство і народ залишаються вірними Православній Церкві Молдови і Митрополиту Володимиру", - заявив єпископ Іоан з пов'язаної з Росією Церкви Іоан заявив у своїй заяві. "Про приєднання Молодванської Православної Церкви до Румунського Патріархату не йдеться".

Понад 90 відсотків молдован сповідують православне християнство. Але парафіяни розділені між двома церквами - Молдавською митрополією, підпорядкованою Російській православній церкві, і Бессарабською митрополією, яка підпорядковується Румунській церкві. Жодна з них не має ні автокефалії, ні повної незалежності.

Глава пов'язаної з Росією церкви, митрополит Володимир, минулого місяця поскаржився російському православному патріарху Кирилу, палкому прихильнику війни в Україні, на те, що ці зв'язки підривають її привабливість.

Але в четвер священнослужителі погодилися зберегти ці зв'язки. "Духовенство і народ залишаються вірними Православній Церкві Молдови і Митрополиту Володимиру", - заявив єпископ Іоан з пов'язаної з Росією Церкви Іоан заявив у своїй заяві. "Про приєднання Молодванської Православної Церкви до Румунського Патріархату не йдеться".

Цього тижня група священиків у більшості пов'язаної з Росією церкви звернулася до Володимира з проханням про перехід до Румунської церкви. Один з кліриків, Павло Борсевський, сказав, що російський патріарх "перетворив себе на політичну фігуру, яка лицемірно закликає до пролиття братньої крові".

З часу вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року понад 60 священиків з Молдовської церкви, яка є церквою більшості, покинули її і приєдналися до її конкурента, пов'язаного з Румунією.

Цей розкол відображає давні культурні розбіжності в державі, що лежить між Україною та Румунією - яка в різні часи своєї історії була частиною Російської імперії, Радянського Союзу та "Великої Румунії".

Війна в Україні турбує багатьох у 2,5-мільйонній країні. Проєвропейський президент Майя Санду засудила вторгнення, звинуватила Москву у змові з метою її усунення і доклала всіх зусиль для забезпечення членства в Європейському Союзі.

Санду намагається триматися подалі від релігійного розколу. "Для наших парафіян важливо відчувати, що ми хочемо миру і що кордони всіх країн повинні поважатися", - сказала вона радіоінтерв'юеру цього тижня. "Церква не може залишатися осторонь і вдавати, що вона не бачить того, що відбувається".

Києво-Печерська лавра з 15 листопада перейде на новоюліанський календар, який є основним для Православної Церкви України.

Джерело: В.о. намісника Києво-Печерської Лаври архимандрит Авраамій у Facebook.

Дослівно: "На численні прохання парафіян Києво-Печерської Лаври, з благословення Блаженнійшого Митрополита Епіфанія, намісника Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, з 15 листопада (початок Різдвяного посту) Лавра переходить на новоюліанський календар, який є основним для нашої Помісної Церкви".

Києво-Печерська лавра з 15 листопада перейде на новоюліанський календар, який є основним для Православної Церкви України.

Джерело: В.о. намісника Києво-Печерської Лаври архимандрит Авраамій у Facebook.

Дослівно: "На численні прохання парафіян Києво-Печерської Лаври, з благословення Блаженнійшого Митрополита Епіфанія, намісника Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, з 15 листопада (початок Різдвяного посту) Лавра переходить на новоюліанський календар, який є основним для нашої Помісної Церкви".

Що передувало: З 1 вересня Православна Церква України перейшла на новий календарний стиль, де для обчислення нерухомих свят використовується новоюліанський календар.

З переходом на новоюліанський календар для нерухомих свят ПЦУ святкуватиме Різдво Христове 25 грудня замість 7 січня. Покрова - 1 жовтня, Водохреща - 6 січня, День Святого Миколая - 6 грудня. Святкування рухомого Великодня та прив'язаних до нього свят залишиться без змін.

Водночас парафії та монастирі, які бажають дотримуватися старого календаря, матимуть таку можливість.

Законопроект №8371 надасть українській владі повноваження перевіряти зв'язок релігійних груп в Україні з Російською Федерацією та забороняти ті з них, які мають керівництво за межами України. Згідно з парламентським регламентом України, законопроект ще має пройти друге голосування, під час якого до нього можуть бути внесені поправки, перш ніж він буде переданий на затвердження Президенту Володимиру Зеленському для набуття чинності закону.

З початком повномасштабної війни між Росією та Україною російські православні священики в Україні та в усьому світі зіткнулися зі звинуваченнями у шпигунстві та іншій діяльності, спрямованій на просування політичних інтересів Росії. Московський патріарх Кирило, близький союзник режиму Путіна, у своїх проповідях і публічних виступах надає релігійне виправдання конфлікту.

"Зв'язок Російської Православної Церкви з російськими спецслужбами має дуже довгу історію", - сказав Релігійній службі новин Олександр Кириленко, дослідник релігії та православ'я в Україні.

Законопроект №8371 надасть українській владі повноваження перевіряти зв'язок релігійних груп в Україні з Російською Федерацією та забороняти ті з них, які мають керівництво за межами України. Згідно з парламентським регламентом України, законопроект ще має пройти друге голосування, під час якого до нього можуть бути внесені поправки, перш ніж він буде переданий на затвердження Президенту Володимиру Зеленському для набуття чинності закону.

З початком повномасштабної війни між Росією та Україною російські православні священики в Україні та в усьому світі зіткнулися зі звинуваченнями у шпигунстві та іншій діяльності, спрямованій на просування політичних інтересів Росії. Московський патріарх Кирило, близький союзник режиму Путіна, у своїх проповідях і публічних виступах надає релігійне виправдання конфлікту.

"Зв'язок Російської Православної Церкви з російськими спецслужбами має дуже довгу історію", - сказав Релігійній службі новин Олександр Кириленко, дослідник релігії та православ'я в Україні.

Минулого місяця Болгарія вислала трьох російських православних священиків найвищого рангу в країні. У той же час ФБР попередило православні громади в США, що російські спецслужби можуть використовувати їхні церкви для вербування агентів.

Незабаром після голосування по законопроекту Служба державної безпеки України, СБУ, звинуватила Російську Православну Церкву в підготовці найманців.

"Служба безпеки викрила керівництво Російської Православної Церкви на створенні власних приватних військових компаній на території Російської Федерації", - йдеться в повідомленні СБУ, опублікованому в Telegram. Задокументовано, що одна з таких приватних військових компаній під назвою "Андріївський хрест" діє на базі Кронштадтського військово-морського собору у Санкт-Петербурзі".

З 10-го століття російські та українські православні християни були частиною однієї церкви. Сам Московський Патріархат починався як митрополія Київської і всієї Русі, народу, який сформував першу російську націю. Відносини між російською церквою та українськими православними християнами почали псуватися майже десять років тому після підтримки Росією сепаратистських повстанців на східному Донбасі та російської окупації Криму в 2014 році.

У 2019 році Вселенський патріарх Константинопольський, який вважається "першим серед рівних" у православному світі і традиційним посередником між багатьма патріархатами, надав "Томос про автокефалію" православним християнам в Україні, дозволивши їм перейти під владу Константинопольського патріарха, а не Кирила.

Цей крок призвів до того, що Російська церква розірвала спілкування з Константинополем і патріархатами, які визнали це рішення. В Україні православна спільнота також розділилася на тих, хто прийняв автокефалію і назвав себе Православною Церквою України, і тих, хто зберіг назву Українська Православна Церква.

Остання, не визнаючи декларацію Константинополя, заявляє про свою незалежність від Російської Православної Церкви і публічно критикує Росію та підтримку вторгнення з боку Патріарха Кирила.

ПЦУ офіційно прийняла українську мову як свою літургійну мову, відмовившись від старослов'янської, яку досі використовує Російська церква. Цього літа ПЦУ також відмовилася від юліанського календаря і прийняла новий, який, серед інших змін, переніс дату Різдва з 7 січня, як його святкують у Росії, на 25 грудня.

Тисячі парафій в Україні перереєструвалися у складі ПЦУ, особливо після вторгнення Росії у 2022 році.

З початку війни, за даними СБУ, 68 священиків УПЦ були звинувачені у колабораціонізмі, державній зраді та інших правопорушеннях, а лише цього року майже 20 керівників церкви були позбавлені українського громадянства.

У грудні Конституційний суд України схвалив закон, який офіційно змінив зареєстровану назву Церкви, щоб підкреслити її зв'язок з Росією. Сьогодні вона юридично відома як Українська православна церква Московського патріархату. Водночас Зеленський підписав закон про введення санкцій проти кількох провідних членів УПЦ та доручив парламенту і службам безпеки України продовжити розслідування їхніх зв'язків з Росією.

У заяві, оприлюдненій у четвер, пов'язана з Росією церква стверджує, що законопроект порушує її релігійну свободу та конституційні права. Визнаючи, що в законі не згадується Українська Православна Церква, Церква заявила, що він "забороняє діяльність релігійних організацій, пов'язаних з державою-агресором" і "по суті спрямований на заборону Української Православної Церкви і порушує права на свободу віросповідання громадян України, які належать до Української Православної Церкви".

Але митрополит Білоцерківський Євстратій, речник ПЦУ, заявив, що немає жодних доказів того, що УПЦ відокремилася від Москви. Якщо УПЦ дійсно діє без російського впливу, додав він, то законопроект "не матиме нічого спільного з їхньою ситуацією, тому що цей законопроект накладає обмеження тільки на тих, хто підпорядковується російським релігійним центрам".

Кирило тут же став на захист УПЦ, зазначивши свій "сум" з приводу того, що "в багатьох країнах світу чада нашої Церкви стають об'єктами утисків і навіть знущань тільки тому, що вони є носіями багатовікової російської культури, яка невіддільна від спадщини російської державності", - йдеться в заяві, поширеній Московським Патріархатом.

"Так зване скасування російської культури, безсоромний наклеп і безкарне знищення Української Православної Церкви - це способи протиставити і посварити тих, хто має відношення до єдиної духовної і культурної спадщини, створеної народами історичної Русі".

Церква, яка зберегла свої зв'язки з Москвою, все ще стверджує, що загальна кількість парафій більша, ніж у ПЦУ, але кількість парафій не обов'язково відображає загальну кількість вірних, оскільки підрахунок не робить різниці між великими міськими соборами і крихітними сільськими каплицями. Також стверджується, що багато перереєстрацій були зроблені надмірно ретельними працівниками міліції без відома місцевих громад.

Дослідження, проведене минулого року, показало, що більшість українців ідентифікують себе з ПЦУ і лише 4 відсотки - з Церквою, пов'язаною з Росією, хоча більша кількість ідентифікує себе просто як православні християни, не вказуючи жодної з Церков. - Релігійна служба новин

Господарський суд Києва визнав законним розірвання договору, укладеного між монастирем Української Православної Церкви (Московського Патріархату) та Національним заповідником "Києво-Печерська Лавра".

"9 серпня 2023 року Господарський суд міста Києва визнав законним розірвання договору безоплатного користування, укладеного між Свято-Успенською Києво-Печерською лаврою (чоловічим монастирем) Української Православної Церкви та Національним заповідником "Києво-Печерська Лавра". Йдеться про приміщення Нижньої Лаври", - йдеться в повідомленні прес-служби Міністерства культури та інформаційної політики.

Зазначається, що таким чином суд відмовив у задоволенні позовних вимог монастиря.

Господарський суд Києва визнав законним розірвання договору, укладеного між монастирем Української Православної Церкви (Московського Патріархату) та Національним заповідником "Києво-Печерська Лавра".

"9 серпня 2023 року Господарський суд міста Києва визнав законним розірвання договору безоплатного користування, укладеного між Свято-Успенською Києво-Печерською лаврою (чоловічим монастирем) Української Православної Церкви та Національним заповідником "Києво-Печерська Лавра". Йдеться про приміщення Нижньої Лаври", - йдеться в повідомленні прес-служби Міністерства культури та інформаційної політики.

Зазначається, що таким чином суд відмовив у задоволенні позовних вимог монастиря.

"Ця релігійна організація і надалі хотіла використовувати культові споруди та інше майно, яке є державною власністю", - зазначили у відомстві.

Нагадаємо, 5 січня Комісія з питань приймання-передачі від УПЦ (МП) до держави Успенського собору та Трапезної церкви Києво-Печерської лаври завершила свою роботу.

10 березня стало відомо, що Національний заповідник "Києво-Печерська Лавра" розриває договір оренди зі Свято-Успенською Лаврою УПЦ (МП) з 29 березня 2023 року. Після цього намісник Свято-Успенської Києво-Печерської лаври митрополит Павло заявив, що ченці УПЦ МП не мають наміру виселятися з монастиря і переходити до Української Православної Церкви.

29 березня Господарський суд Києва відкрив провадження за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської лаври УПЦ (МП) до заповідника "Києво-Печерська лавра" про незаконне розірвання договору оренди, а в самій УПЦ (МП) заявили, що не мають наміру виселятися з Лаври до завершення судових розглядів.

30 березня Кабінет Міністрів України також визнав таким, що втратило чинність, розпорядження уряду про передачу в безоплатне користування Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі УПЦ (МП) будівель і споруд. У відповідь в УПЦ (МП) заявили, що лавра подаватиме позови до суду, а також звертатиметься до Генеральної прокуратури, міжнародних організацій та ООН.

6 червня комісія Міністерства культури з приймання-передачі державного майна Лаври завершила свою роботу і підписала акт приймання-передачі з Національним заповідником. Крім того, повідомляється, що УПЦ (МП) повинна протягом трьох робочих днів з дня отримання листа-вимоги звільнити приміщення Лаври, а також протягом 3 місяців перереєструвати Свято-Успенський монастир за іншою адресою. В УПЦ (МП) вважають незаконною та безпідставною вимогу звільнити Києво-Печерську Лавру протягом 3 днів, а також не підписали акти прийому-передачі у встановлений термін.

Роботу комісії Міністерства культури з перевірки збереження культурних цінностей Києво-Печерської лаври УПЦ (МП) продовжено до 30 червня.

У липні Національний заповідник почав опечатувати споруди Києво-Печерської лаври; УПЦ (МП) вважає такі дії незаконними.

Протягом двох десятиліть Ілля Солкан служив парафіяльним священиком у крихітному українському селі під Києвом. Він хрестив немовлят, благословляв шлюби та проводив похорони. Православна церква стояла в самому центрі села, і пан Солкан відігравав центральну роль у його житті.

"Бути священиком - це моє покликання, дане Богом", - сказав він в інтерв'ю у своєму будинку в селі Блиставиця, описуючи церкву як свій "другий дім".

Сьогодні він безробітний і був вигнаний з села після того, як парафіяни вигнали його в жовтні минулого року за те, що він втручався в політику в своїй пастирській діяльності.

Протягом двох десятиліть Ілля Солкан служив парафіяльним священиком у крихітному українському селі під Києвом. Він хрестив немовлят, благословляв шлюби та проводив похорони. Православна церква стояла в самому центрі села, і пан Солкан відігравав центральну роль у його житті.

"Бути священиком - це моє покликання, дане Богом", - сказав він в інтерв'ю у своєму будинку в селі Блиставиця, описуючи церкву як свій "другий дім".

Сьогодні він безробітний і був вигнаний з села після того, як парафіяни вигнали його в жовтні минулого року за те, що він втручався в політику в своїй пастирській діяльності.

Вигнання пана Солкана, священика, не відомого за межами рідного села, відображає поступове неприйняття більшою частиною українського суспільства церкви, яка відповідає Москві - процес, який прискорила війна. Зокрема, це свідчить про поділ між двома гілками православного християнства, найбільш домінуючої релігії в Україні.

В Україні Православна церква має незалежну національну гілку, яка формально отримала канонічний статус від Східної православної церкви у 2018 році, і гілку, до якої належить пан Солкан, яка пов'язана з Російською православною церквою в Москві. Протягом багатьох років його філія була символом російського впливу, а після вторгнення вона стала мішенню в прагненні України позбутися російського культурного впливу.

Лідер Російської православної церкви, патріарх Кирило, є палким прихильником президента Росії Владіміра Путіна. В. Путіна. Його церква просуває думку Москви про те, що культурне коріння України знаходиться в Росії - аргумент, який російський лідер використав для виправдання повномасштабного вторгнення.

Представники Російської православної церкви заперечують, що вони підтримують вторгнення, і стверджують, що їхня організація є жертвою переслідувань - питання, яке Росія підняла на засіданні Ради Безпеки ООН наприкінці липня. За кілька днів до зустрічі один з вікаріїв церкви накинувся на Патріарха Кирила в гнівному листі після того, як російські ракети серйозно пошкодили один з найбільших православних храмів країни, Одеський Спасо-Преображенський собор, заявивши, що "ваші єпископи і священики освячують і благословляють танки і ракети, які бомбардують наші мирні міста".

Будівельники розбирають завали Спасо-Преображенського собору в Одесі через два дні після того, як він був уражений російськими ракетами Еміль Дак

Селяни кажуть, що пан Солкан роками приправляв свої проповіді висловлюваннями на підтримку зовнішньої політики Кремля - наприклад, говорив, що Москва мала рацію, коли незаконно анексувала Крим у 2014 році - і що він регулярно розмовляв з ними російською мовою, а не українською.

"Росія завжди використовувала церкву як інструмент пропагандистського впливу, і для нас, жителів цього села, це було неприйнятно", - сказала Зоя Дегтяр, голова парафіяльної ради, яка проголосувала за його відставку.

Пан Солкан відмовився коментувати свою політику, побоюючись, що все, що він скаже, принесе йому неприємності.

Його церква перебуває під широким тиском в Україні.

Через український парламент проходить законопроект, який поставить поза законом будь-яку релігійну організацію, що підтримується релігійним органом держави, яка вчинила агресію проти країни. Мало хто сумнівається, що метою є Росія, і Президент України Володимир Зеленський висловився на підтримку цього законопроекту.

Український уряд також вжив заходів для обмеження впливу церкви, пов'язаної з Росією, не в останню чергу наказавши її священикам і монахам звільнити Києво-Печерську лавру, або Києво-Печерський монастир. Це позбавляє церкву доступу до одного з найсвятіших місць у східній православній вірі.

Український уряд зобов’язав священиків і монахів звільнити Києво-Печерську лавру, пов’язану з РПЦ Брендан Хоффман

Кілька обласних парламентів та інших місцевих органів влади вжили заходів, щоб не допустити діяльність афілійованої з Росією церкви в Україні, в тому числі шляхом скасування договорів оренди на використання церковних будівель, що належать державі.

Понад 1 500 місцевих церков, таких як церква у Блиставиці, перейшли до Української помісної церкви. За даними Релігійно-інформаційної служби в Україні, це становить близько 13 відсотків церков у різних регіонах України, повідомляє позапартійна організація. Багато священиків змінили свою лояльність, а інші втратили роботу.

На знак зростаючої центральної ролі національної церкви пан Зеленський під час нещодавнього візиту до Стамбула відвідав Вселенського Патріарха Варфоломія, духовного лідера, який є його духовним наставником.

"В Україні відбувається революція, - сказав Тарас Антошевський, директор Релігійно-інформаційної служби. "Керівництво Московського Патріархату не хоче змін, але народ більше не може цього терпіти".

Конфлікт на ґрунті релігійної лояльності досяг апогею у Блиставиці на початку повномасштабного вторгнення 17 місяців тому. Село розташоване поблизу військового аеропорту в Гостомелі, який російські війська намагалися захопити в одному з перших боїв війни.

Російські солдати обстріляли село, а потім окупували його. Більше двох тижнів жителі села ховалися в підвалах.

Пані Дегтяр врешті-решт вибралася звідти і з трепетом поїхала з чоловіком і сином на українську сторону фронту. Вона розповіла, що внаслідок обстрілів загинуло 12 мешканців села, а ще 10 померли через те, що не змогли отримати доступ до медичної допомоги. Приблизно стільки ж зникли безвісти, імовірно, їх затримали російські війська.

Для парафіян щось зламалося. Окупація, вбивства і національна боротьба загострили почуття патріотизму парафіян і підірвали їхню толерантність до священика, розповіли пані Дегтяр та інші жителі села.

За словами пана Солкана, з тих пір, як вони проголосували проти нього, він рідко виходить з дому. Кілька жителів села описували його як "боязкого" ще до того, як він втратив свою посаду. Він все ще проводить богослужіння у своєму будинку для тих небагатьох мешканців села, які продовжують його підтримувати, і подав позов до суду, щоб спробувати повернути свою роботу.

"На все воля Божа. Якщо Бог дозволить нам повернутися до нашої церкви, це буде великим даром", - сказав він.

Під час окупації минулого року, за його словами, він був поранений в ліве стегно осколком снаряда, коли стояв у своєму саду, і ледь не помер. Інші мешканці села підтвердили факт поранення, але вони також сказали, що бачили, як він розмовляв з російськими солдатами і проходив повз їхні блокпости, що викликало у них підозри щодо його політичної лояльності.

Його дії не залишилися поза увагою Служби безпеки України, яка порушила десятки кримінальних справ проти підозрюваних священнослужителів, як повідомив голова СБУ Василь Малютка, виступаючи на українському телебаченні.

Провідний слідчий відомства у справах Православної Церкви заявив в інтерв'ю, що воно провело розслідування щодо пана Солкана і дійшло висновку, що, хоча він дійсно братався з російськими солдатами під час окупації, він не надавав їм матеріальної допомоги і тому не буде притягнутий до відповідальності за колабораціонізм. Слідчий відмовився назвати своє ім'я відповідно до протоколу відомства.

За відсутності пана Солкана жителі села повідомили, що їхня церква відновила свою діяльність. У квітні вони відсвяткували Великдень з новим священиком з української національної церкви.

"Це наче ти повертаєшся додому, до своєї родини", - сказала пані Дегтяр.

Пан Солкан не був присутній на великодніх богослужіннях і не повертався до церкви. Представник національної церкви, який зараз опікується парафією, Микола Кригін, сказав, що пану Солкану буде нелегко відновити довіру села.

"Якщо ви позбудетеся свого російського мислення і приймете українську реальність, то двері церкви для вас відкриті, - сказав пан Кригін. "Але якщо ви цього не зробите, то ми вас не приймемо".