Вночі, коли вибухи від ізраїльських авіаударів по ядерному комплексу Fordo лунали над Тегераном, 28-річний великий онук Ayatollah Ruhollah Khomeini — Seyyed Ahmad Khomeini — стояв на балконі в центрі міста.
Ця особиста включеність у події під гаслом «рух опору» привернула увагу світових ЗМІ та нагадала про зв’язок між сучасною молоддю Ісламської Республіки і спадщиною революції 1979 року. Для Ахмада це було більше, ніж протест — це було підтвердження вірності ідеалам великого діда і демонстрація, що навіть серед внутрішніх протестів і хвиль громадянського невдоволення Іран залишається єдиним домом для тих, хто називає себе іранцями.
Він прибув до Тегерана з міста Кум, де продовжує богословську освіту, й усвідомлено обрав не переховуватися, а підтримати мирних жителів, які під час обстрілів шукали укриття в підземних переходах і метро. Під час телефонного інтерв’ю із кореспондентом New York Times він наголосив: «Ми не залишимо цей край, навіть якщо доведеться пролити кожну краплю крові, як солдати».
Це твердження відображає лінію «непохитності» режиму, який побоюється, що війна з Ізраїлем або США може поглибити економічні труднощі та розпалити нові внутрішні протести.
З перших ударів Ізраїлю по стратегічним об’єктам Ірану, у тому числі по підземному ядерному об’єкту в Фордо, адміністрація Supreme Leader Ayatollah Ali Khamenei намагалася зрозуміти, як уникнути одночасного фронту зовнішньої загрози та внутрішньої нестабільності. Саме тому в березні, перед відновленням ядерних переговорів із Заходом, Khamenei пішов на рідкісну поступку — допускаючи діалог із Вашингтоном, щоб не дати шанс руху за права людини, який виник після смерті Mahsa Amini, використати військову кризу для підриву довіри до влади. Однак ізраїльські удари погіршили ситуацію і поставили під сумнів здатність Ірану стримати ракетні відповіді та одночасно приборкати внутрішню опозицію.
У центрі столиці, на площі Palestine Square, де цифровий лічильник відраховує час до, за повідомленнями пропаганди, «загибелі ворогів», мітингувальники скандували «Смерть Ізраїлю!» та «Хай живе революція!». Ахмад Хомейні приєднався до них спонтанно, хоча раніше не був відомий як масовий активіст. Його поява серед прапорів Ірану та гасел «долучайся до руху опору» вказує на прагнення показати єдність між поколіннями духовенства та молоддю, яка стала свідком численних випробувань — від антирежимних протестів 2022 року до нинішньої загрози зовнішнього удару.
Загін Корпусу вартових Ісламської революції (IRGC) і підрозділ Quds Force були приведені в підвищену бойову готовність, оскільки з Тегерана та низки прикордонних провінцій Хузестан і Ісфаган зафіксували підготовку до ракетних залпів по цілях у Єрусалимі та на півночі Ізраїлю. Але, на відміну від масованих ракетних атак, які Іран проводив на початку конфлікту, тепер акцент зроблено на точкових ударах малої дальності, що дозволяє економити запаси і водночас підтримувати напругу. Це демонструє готовність режиму комбінувати стратегію високої інтенсивності з довготривалою стратегією виснаження ворога.
Міжнародні експерти відзначають, що будь-яка ескалація із залученням США, яка передбачає удари по Fordo за підтримки бомбардувальників B-2 Spirit з Massive Ordnance Penetrator, може спричинити відкриття нового фронту на Близькому Сході. Прогнози розвідки свідчать: якщо Вашингтон долучиться до операції, Houthi в Ємені та проксі-групи в Лівані та Іраку відновлять атаки на торговельні кораблі в Червоному морі та інфраструктуру США, а Іран може спробувати мінувати Ормузьку протоку. У такому випадку Ахмад Хомейні назвав би це «великою помилкою ворога», але й зазначив, що «зв’язок із народом — це найсильніший щит», що захищає Іран від зовнішнього домінування.
Виступаючи перед журналістами, великий онук засновника революції торкнувся теми внутрішніх реформ: він вважає, що лише об’єднавши традиційних прихильників ісламської республіки та частину молоді, яка вимагала змін під час протестів, можна зберегти суверенітет і стабільність. Саме тому він підкреслює, що «наше ім’я пов’язане з Іраном» — настільки, що назвав свою дворічну доньку Iran. Цей символізм має згуртувати суспільство навколо національної ідентичності, а не дозволити ворогам скористатися внутрішніми розбіжностями.
У світлі цих подій роль Ахмада Хомейні виходить за межі носія сімейного прізвища: він демонструє, як духовна еліта намагається адаптуватися до нових викликів — воєнних, економічних і соціальних. Його участь у мітингах під час вибухів у Тегерані стала сигналом для всіх противників, що ідеали революції 1979 року досі живі. Спротив зовнішнім ударам і внутрішній єдності проти зовнішнього тиску мають зберегти Ісламську Республіку в умовах найбільшої кризи з часу повалення монархії.
