Цифрова трансформація транспорту: крок вперед чи небезпечний експеримент?
Цифровізація в Україні проголошена державним пріоритетом, і багато в чому це дійсно позитивний процес. Проте запровадження будь-якої цифрової реформи не має перетворюватися на примусовий експеримент над суспільством. І саме такий характер, на думку експертів, має ініціатива "Укрзалізниці" щодо обов’язкової верифікації через "Дія.Підпис" при купівлі квитків на певні внутрішні маршрути.
Відтепер, щоб скористатися рейсами №105/106 Одеса-Київ, №91/92 Львів-Київ, №29/30 Київ-Ужгород, №12 Львів-Одеса, №27/28 Київ-Чоп, пасажир зобов’язаний підтвердити особу через "Дію". Причому альтернативного способу не передбачено: квитки на ці поїзди у касах недоступні.
Цей підхід автоматично виключає з користування частину громадян, які не мають смартфонів, цифрових навичок або доступу до стабільного інтернету. Правозахисники наголошують, що така реформа має серйозні соціальні та правові наслідки, які не були належним чином враховані.
Організація "Мінзмін" застерігає: обов’язкова цифрова ідентифікація без альтернативи порушує низку конституційних прав — передусім право на свободу пересування та принцип недискримінації.
Обмеження доступу до транспорту: хто залишається поза системою?
"Мінзмін" звертає увагу на те, що в умовах відсутності альтернатив до цифрової верифікації, нововведення створює бар’єри для багатьох категорій населення. Насамперед це літні люди, які часто не мають гаджетів нового покоління або не вміють користуватися складними додатками. Вони звикли до традиційного способу купівлі квитків у касах — простого, звичного і доступного.
Проблеми також виникають у малозабезпечених верств населення. Смартфони та інтернет — це не даність для всіх, а розкіш, яку можуть дозволити собі не всі домогосподарства. Замість того, щоб розширювати доступ до послуг, транспортна система дедалі більше обмежує його.
Не менш уразливою групою є люди з інвалідністю, особливо ті, хто має когнітивні чи психічні порушення. Для них взаємодія з цифровими сервісами може бути фізично неможливою або глибоко стресовою.
Серед інших груп, яких торкається нововведення — внутрішньо переміщені особи, які ще не адаптувалися до нових умов життя, а також громадяни, які свідомо уникають цифрової ідентифікації з особистих чи релігійних міркувань.
Цифрова інклюзія передбачає добровільну участь, а не примус. Інакше вона втрачає сенс і стає механізмом виключення, а не залучення.
Юридичні ризики та питання конституційності
Право на свободу пересування гарантоване Конституцією України, як і принцип добровільної обробки персональних даних. Застосування "Дія.Підпису" для доступу до транспортних послуг без альтернативного механізму ставить під сумнів законність нової процедури.
Формально, "Дія.Підпис" — це цифровий інструмент, що вимагає не лише смартфона, а й базового розуміння цифрової безпеки, електронних підписів, обробки персональних даних. Водночас, згідно з законодавством, збір і обробка персональних даних має здійснюватися на основі добровільної, усвідомленої згоди, а не через примус або створення умов, за яких особа не має іншого вибору.
Відсутність альтернатив — наприклад, можливості пред’явити паперові документи або скористатися офлайн-касовим обслуговуванням — порушує цей принцип. За таких обставин цифровий підпис фактично стає обов’язковою вимогою, хоча формально подається як "зручна опція".
У разі виникнення технічних збоїв — а такі ситуації трапляються часто — користувач ризикує залишитися без квитка, навіть якщо має гроші, бажання та необхідність поїхати. Цей ризик вже є порушенням фундаментального права на доступ до інфраструктури.
Вимога інклюзивності: що пропонують правозахисники
Правозахисна організація "Мінзмін" закликає "Укрзалізницю" і профільні державні структури не відмовлятися від цифрових рішень, але впроаджувати їх з урахуванням різноманіття людського досвіду. Цифровізація має працювати не проти людей, а для них.
Один із ключових пунктів вимог — збереження можливості купівлі квитків у касах. Це не просто традиція, а важливий інструмент забезпечення рівного доступу. Окрім того, можуть бути розглянуті альтернативні способи верифікації — через наявні документи, банківські установи, мобільних операторів.
Важливим кроком, на думку "Мінзмін", є публічне обговорення ініціативи. Впровадження змін без належної консультації з правозахисниками, омбудсманом, експертами з цифрових прав суперечить принципам демократичного врядування.
Громадянське суспільство не вимагає скасування цифровізації. Воно наполягає на її гуманізації — впровадженні з урахуванням потреб і прав усіх груп населення, а не лише цифрово підкованої меншості.
Нові правила — старі помилки: що далі?
Історія верифікації через "Дію" для поїздів — це ще одне свідчення того, що держава і бізнес-структури, навіть з найкращими намірами, можуть допустити критичні помилки, якщо не враховують реальні потреби людей. Особливо в умовах війни, коли мобільність громадян — питання безпеки, виживання, родинного зв’язку та доступу до медицини.
Цифрова трансформація не має стати новою формою нерівності. Вона повинна слугувати інструментом розширення можливостей, а не створення нових бар’єрів. І якщо ми прагнемо дійсно сучасного, демократичного суспільства — цифрові реформи повинні йти поруч із правами людини, а не всупереч їм.
Поки що ж в Україні, схоже, триває боротьба не тільки з недоброчесними перекупниками, а й — нехай і мимоволі — з правами громадян. І ця боротьба вимагає не технічних рішень, а глибокого переосмислення пріоритетів.
