Завантаження публікації
ОГОЛОШЕННЯ

Відкриття драмтеатру в окупованому Маріуполі: «реконструкція» після авіаудару

Росія відкрила відбудовану будівлю, зруйновану 16 березня 2022 року. Україна називає це прикриттям воєнного злочину, русифікацією та пропагандою на тлі переговорів про мир.


Білова Вікторія
Білова Вікторія
Газета Дейком | 01.01.2026, 07:50 GMT+3; 00:50 GMT-4

Російська окупаційна влада в Маріуполі заявила про відкриття відбудованого Донецького академічного обласного драмтеатру. Це сталося більш ніж через три роки після російського авіаудару 16 березня 2022 року, що перетворив укриття цивільних на братську могилу.

Подію оформили як свято: гала-концерт, відреставровані колони, мармурові сходи, офіційні фото й трансляції. Для Кремля це просто «реконструкція», але для українців і родин загиблих — спроба нормалізувати окупацію та витіснити пам’ять про трагедію назавжди.

Драмтеатр у Маріуполі під час облоги Маріуполя був одним із небагатьох великих прихистків. Сюди тікали сім’ї з дітьми, літні люди, поранені та ті, хто втратив дім. Перед будівлею на дорозі великими літерами написали «Діти», аби це бачили пілоти й супутники.

Авіаудар знищив будівлю й людей всередині. Associated Press у міжнародному розслідуванні згодом оцінило можливу кількість загиблих приблизно у 600 осіб — значно більше, ніж ранні оцінки. Російська версія про «український підрив» була спростована зібраними даними.

Після захоплення міста російська адміністрація прибрала руїни бульдозерами. За повідомленнями з місця, рештки загиблих вивозили до масових поховань у Маріуполі та навколо нього. Така «зачистка» ускладнює ідентифікацію жертв і роботу майбутніх слідчих груп.

Маріупольська міська рада в еміграції назвала відкриття театру «співами й танцями на кістках». Її позиція проста: реконструкція без правди та відповідальності — це не відновлення, а прикриття воєнного злочину і продовження політики насильницької русифікації міста.

Ключовий конфлікт у тому, що відбудова в умовах окупації перетворюється на політичний інструмент. Коли окупація контролює простір, вона контролює й сенси: що пам’ятати, кого оплакувати, які символи демонструвати. Театр стає декорацією для нової, нав’язаної «норми».

Російські медіа показали гостей заходу, серед яких згадували Дениса Пушиліна та губернатора Санкт-Петербурга Олександра Беглова. Саме Санкт-Петербург «побратимили» з Маріуполем після окупації і зробили донором кадрів, матеріалів та рішень для реконструкції ключових об’єктів.

Для Москви Маріуполь — вітрина «відбудови Донбасу». Але за фасадом стоїть логіка пропаганди: замінити питання відповідальності картинкою ремонту. Відремонтована будівля має перекрити головне: хто завдав удару по цивільному укриттю і чому попередження «Діти» не зупинило атаку.

Відновлення без розслідування і суду підміняє докази декораціями. У випадку драмтеатру важливий не лише бетон, а й контекст: скільки людей було всередині, як організовувалося укриття, що сталося з тілами, хто віддавав накази. Ці питання повернуться в судах і в дипломатії.

Паралельно Кремль просуває культурну інтеграцію міста. Українська сторона заявляє, що репертуар і символіка в оновленому театрі переважно російські, а сама реконструкція є частиною русифікації. Це типова схема: через культуру закріплюють контроль над освітою, мовою та публічним простором.

Відкриття театру відбувається на тлі переговорів про мир, де Донецька область лишається ключовим вузлом. Росія незаконно «анексувала» регіон у 2022 році, але не контролює його повністю. Тому Маріуполь використовується як аргумент: мовляв, «життя повертається», хоча війна триває.

Вид зсередини Маріупольського театру, пошкодженого під час боїв у Маріуполі, на території, що знаходиться під контролем уряду Донецької Народної Республіки, східна Україна, понеділок, 4 квітня 2022 року — Фото з архіву

Україна наголошує, що цивільні жертви й воєнні злочини не зникають від косметичного ремонту. Для суспільства драмтеатр — це місце масової загибелі, де люди чекали порятунку. Коли там влаштовують гала-вечір без визнання провини, це читається як демонстративне приниження пам’яті.

Окрема тема — масові поховання та зниклі безвісти. Руйнування місця злочину, переміщення решток і відсутність прозорого обліку створюють додатковий біль для родин. Водночас це не «стирання» події: супутникові знімки, свідчення, фото й архіви формують доказову базу, яка накопичується роками.

Для міжнародних інституцій такі кейси важливі як маркери відповідальності. Удар по цивільному укриттю, де було позначено «Діти», прямо суперечить принципам захисту цивільних. Саме тому драмтеатр Маріуполя лишається одним із найбільш цитованих епізодів, коли йдеться про воєнний злочин.

Росія відкидає звинувачення і просуває альтернативні версії, але зміна наративу не змінює фактів. Українська влада і правозахисники наполягають: реконструкція не може бути «амністією» для агресора. Відбудувати будівлю — легко; відповісти за загиблих — неминуче складніше, але це питання часу.

Для маріупольців, які лишилися під окупацією, театр стає ще й сигналом: «дивіться, ми тут надовго». Це психологічний тиск, який підкріплює окупація — контроль документів, освіти, працевлаштування. Культурні майданчики використовують, щоб закріпити відчуття безальтернативності російського порядку.

При цьому навіть демонстративна «нормалізація» має межі. Пам’ять тримається на історіях людей, які вижили, на розслідуваннях журналістів та на документах, що фіксують облогу. Чим довше триває війна, тим більше матеріалів з’являється для майбутніх трибуналів і репараційних механізмів.

Відкриття драмтеатру також впливає на переговори про мир опосередковано. Воно показує, що Москва робить ставку на закріплення окупації і не готується повертати території добровільно. Для Києва це аргумент про необхідність гарантій безпеки та міжнародного тиску, а не віри у «жести доброї волі».

У довгій перспективі історія Маріуполя стане тестом для післявоєнної справедливості. Якщо світ погодиться на «ремонт замість правди», це підживить безкарність. Якщо ж відповідальність буде доведена, це стане сигналом: воєнні злочини не змиваються фарбою.

Сьогоднішня реконструкція — це боротьба за інтерпретацію: чи є Маріуполь містом, яке «відновили», чи містом, яке знищили разом із людьми. Поки окупація триває, Кремль показуватиме сцену й світло. Україна ж наполягатиме: без імен загиблих, суду й пам’яті жодна сцена не стане символом миру.

На супутниковому знімку Маріуполя, зробленому у квітні 2022 року, видно міський театр, а на землі біля нього було написано слово «діти» — Maxar Technologies/EPA, через Shutterstock


Білова Вікторія — Кореспондент, який спеціалізується на суспільно важливих темах, пише про українську та міжнародну політику, фінансові ринки та технології. Вона проживає та працює в Пекіні, Китай.

Цей матеріал є частиною розгорнутої теми: Війна Росії проти України, яка охоплює численні цікаві аспекти цієї події. Газета «Дейком» ретельно відстежує події, проводячи перевірку джерел та інформації, щоб забезпечити нашим читачам найбільш точне та актуальне інформування.

Цей матеріал опубліковано 01.01.2026 року о 07:50 GMT+3 Київ; 00:50 GMT-4 Вашингтон, розділ: Світові новини, Культура, Мистецтво, із заголовком: "Відкриття драмтеатру в окупованому Маріуполі: «реконструкція» після авіаудару". Якщо в публікації з'являться зміни, про це буде зазначено та описано у кінці публікації.

Читайте щоденну газету та загальну стрічку новин газети Дейком, яка поєднує багато цікавого в понад 40 розділах з усіх куточків світу.


Save
ОГОЛОШЕННЯ

Новини, які можуть Вас зацікавити:

Штатні та позаштатні журналісти газети «Дейком» щодня готують сотні публікацій, щоб читачі отримували найоперативнішу, перевірену й глибоку інформацію. Ми працюємо для тих, хто хоче розуміти суть подій, бачити широку картину та бути на крок попереду.

Останні новини

Вибір редакції