Близько 145 мільйонів років тому, на території сучасного графства Дорсет у Великій Британії, серед лагун і болотних угідь, населених динозаврами, птерозаврами та крокодилами, жило невелике, але добре озброєне гострими зубами хутряне створіння. Його наукова назва — Novaculadon mirabilis, що в перекладі з латини означає «дивовижний бритвозубий».
Знахідку описали в журналі Proceedings of the Geologists’ Association. Автори дослідження, серед яких палеонтолог Стівен Сві́тмен з Портсмутського університету, зазначають: премоляри тварини утворюють різальну кромку, що вказує на всеїдний раціон — від насіння і рослин до дрібних безхребетних та, ймовірно, м’яса.
Novaculadon належав до ряду багатогорбкових (Multituberculata) — одного з найуспішніших таксонів давніх ссавців, що існував понад 100 мільйонів років і пережив крейдово-палеогенове вимирання, коли зникли динозаври. Попри зовнішню подібність до гризунів, вони не були з ними споріднені, але виконували подібні екологічні ролі: розповсюджували насіння, контролювали популяції комах і ставали здобиччю для більших хижаків.
Скам’янілі рештки — повна щелепа з більшістю зубів, включно з міцним різцем і премолярами — були знайдені на узбережжі Дорсета у породах формації Пурбек. Їхній винятковий стан зберігання дозволив відразу визначити, що йдеться про новий вид. Вчені застосували рентгенівську комп’ютерну томографію для цифрової реконструкції зубів, аби уникнути пошкодження крихкого зразка.
Скамʼянілість була настільки повною, що дослідники майже одразу зрозуміли, що знайшли щось нове — Стівен Світман, Чарльз Вуд, Девід Мартілл
Це перша настільки повна щелепа багатогорбкового, знайдена з часів розкопок XIX століття, які проводив Семюел Беклз. Новий екземпляр виявився молодшим за ті, що описувалися понад 170 років тому.
За словами Стівена Брусата з Единбурзького університету, Novaculadon був добре пристосований до свого способу життя, ймовірно, вів переважно нічну активність і вмів рити нори, що допомагало уникати хижаків та переживати суворі умови. Саме підземний спосіб життя і всеїдність дали багатогорбковим перевагу у виживанні після масового вимирання 66 мільйонів років тому.
Фосильний літопис свідчить про понад 200 видів цього ряду, що жили на більшості континентів і варіювалися від розміру миші до бобрових форм. Проте близько 30 мільйонів років тому вони повністю зникли, ймовірно, через конкуренцію з гризунами та зміни довкілля.
Мамалійний палеонтолог Орнелла Бертран припускає, що нові групи ссавців мали кращі стратегії догляду за потомством, що дало їм еволюційну перевагу. Таємниця остаточного зникнення багатогорбкових досі залишається нерозгаданою.
Знахідка Novaculadon mirabilis не лише розширює уявлення про різноманіття ссавців епохи динозаврів, але й допомагає зрозуміти, як деякі з них змогли пережити одну з наймасштабніших катастроф у історії Землі. Це відкриття показує, що навіть у світі гігантів маленькі, добре адаптовані істоти могли процвітати й залишати свій слід в еволюції.
