Ліван знову опинився в ролі країни, де війна ведеться над головами уряду, парламенту і суспільства. Новий великий раунд бойових дій між Ізраїлем та Hezbollah уже приніс понад тисячу загиблих у Лівані, масове переміщення населення та руйнування, які країна з її збанкрутілими інституціями майже не здатна пережити.
Найважливіше в цій історії навіть не сам факт ізраїльських ударів по півдню, долині Бекаа чи південних передмістях Бейрута. Найважливіше те, що Бейрут майже безсилий ані зупинити Hezbollah, ані захистити цивільних, ані нав’язати Ізраїлю іншу логіку, крім логіки воєнного тиску.
Це і є справжня руїна Лівану — не лише зруйновані квартали, а й розпад монополії держави на силу. Прем’єр-міністр Наваф Салам ще 2 березня заявив, що рішення про «війну і мир» належать виключно державі, а військова й безпекова діяльність Hezbollah є незаконною. Проте сама по собі ця жорстка формула не створила в уряду інструментів примусу.
За попереднім аналізом Дейком, нинішня катастрофа в Лівані показує межу старої політичної конструкції: десятиліттями країна жила з Hezbollah як із «державою в державі», але тепер ця модель перестала бути лише проблемою суверенітету і стала прямим механізмом національного саморуйнування. Коли неурядова сила веде війну, ціну платить уся країна.
Симптоматично, що навіть дипломатичний тон Бейрута змінився. Після спільного удару, про який заявили іранський Корпус вартових ісламської революції та Hezbollah, глава МЗС Лівану Юсеф Раджі викликав іранського дипломата і дав зрозуміти: такі дії порушують суверенітет країни й суперечать політиці уряду. Для Лівану, який роками жив під тінню іранського впливу, це був незвично прямий сигнал.
Переміщена сім'я на набережній Бейрута 18 березня — Дімітар Ділкофф
Але дипломатична різкість не дорівнює реальній силі. AP повідомляє, що уряд Лівану, на відміну від попередніх раундів, формально визнав військові дії Hezbollah незаконними й навіть здійснював окремі арешти за носіння зброї. Водночас масштабного роззброєння немає і, схоже, не буде, бо спроба армії піти на пряме зіткнення з Hezbollah може розірвати саму країну зсередини.
Тут і криється головна дилема. Ліванська армія залишається чи не єдиною державною інституцією, яка має відносно високий рівень довіри. Але саме тому її не можна легко кинути у фронтальне зіткнення з Hezbollah: ризик дезертирства, непокори або внутрішнього розлому для багатоконфесійної держави занадто високий. Це означає, що формальна державність існує, але її силовий ресурс політично скутий.
На цьому тлі Ізраїль дедалі відвертіше говорить не лише про удари у відповідь, а про спробу переписати безпекову географію південного Лівану. Найширші за два десятиліття накази на евакуацію охопили приблизно 14% території країни, а Norwegian Refugee Council і пов’язані повідомлення вказують на масштабну паніку та повторні переміщення населення.
Гуманітарна ціна стрімко зростає. За даними ООН, гуманітарний флеш-апіл для Лівану на найближчі три місяці просить 308,3 мільйона доларів для підтримки одного мільйона людей із найгострішими потребами. Паралельно структури UNHCR та пов’язані гуманітарні майданчики вже говорять про близько 1,3 мільйона переміщених осіб унаслідок ескалації.
Ці цифри критичні не лише самі по собі. Вони накладаються на країну, яка ще не оговталася від попередніх воєн, фінансового краху, руйнування банківської системи та хронічного дефіциту базових послуг. Світовий банк у березні 2025 року оцінював потреби на відновлення і реконструкцію після попереднього конфлікту в 11 мільярдів доларів, причому житло було найбільш постраждалим сектором.
Спортивне місто Каміль Шамун, переобладнане на приймальний центр для біженців з південного Лівану та південних передмість Бейрута, у Бейруті, 9 березня — Чарльз Куау
Тобто нинішня війна не руйнує стабільну країну — вона добиває країну, яка ще до нового раунду ледве трималася. У цьому сенсі Ліван сьогодні ближчий не до моделі «післявоєнного відновлення», а до моделі хронічної деградації, де кожен новий конфлікт нашаровується на невідновлені руїни попереднього.
ООН описує ситуацію майже в апокаліптичних формулюваннях. Антоніу Гутерріш під час візиту до Бейрута попередив, що південь Лівану ризикує стати пусткою, а південний Бейрут — бути «збомбленим до небуття». Такі слова в дипломатичній мові ООН трапляються рідко, і вони відбивають не риторику, а ступінь занепокоєння темпом руйнування.
Ізраїль, зі свого боку, показує, що дивиться на театр бойових дій значно ширше за прикордонну смугу. AP фіксує удари не лише по військовій, а й по соціальній, фінансовій та медичній інфраструктурі, пов’язаній із Hezbollah. Ізраїльська аргументація полягає в тому, що група вбудовує свою військову архітектуру в цивільне середовище; ліванське МОЗ та правозахисники ці твердження заперечують або ставлять під сумнів.
Саме ця зона невизначеності робить конфлікт особливо руйнівним для цивільного населення. Коли Hezbollah перетворює громади, фінансові структури, лікарні або соціальні мережі на частину власної екосистеми, а Ізраїль трактує цю екосистему як легітимну ціль, межа між військовим і цивільним стирається. У такій війні держава, яка мала б захищати право цивільних на дистанцію від фронту, в Лівані практично відсутня.
Політичний парадокс у тому, що суспільство, схоже, давно готове до іншої моделі. Опитування Gallup, на яке посилалися регіональні медіа, показувало, що 79% ліванців вважають: зброя має бути тільки в руках національної армії, а 86% виступають проти нової війни з Ізраїлем. Тобто суспільний мандат на демонтаж автономної військової ролі Hezbollah існує, але він не перетворюється на ефективну політику.
Причина проста й жорстока: в Лівані замало держави для такого переходу. Система, створена після угоди в Таїфі, дала країні формулу співіснування громад, але одночасно законсервувала слабкий центр, патронажні мережі й залежність від зовнішніх гравців. Сирія десятиліттями домінувала в Лівані військово й політично, а після її відходу Іран поглибив вплив через Hezbollah.
Ізраїльські солдати з бульдозером проводять операцію в ліванському прикордонному селі, 18 березня — Джалаа Марей
Тепер ця стара конструкція стикається з новою регіональною реальністю. Іран сам перебуває під колосальним тиском, сирійський маршрут постачання більше не виглядає настільки надійним, а Ізраїль дедалі менше приховує намір створити в південному Лівані новий безпековий порядок, хоч би якою була його остаточна форма. Для Бейрута це означає, що часу на звичне балансування між усіма центрами сили майже не лишилося.
Показово, що Салам уже пішов на крок, який ще недавно виглядав політично майже неможливим: запропонував негайні переговори з Ізраїлем і публічно попросив Вашингтон допомогти припинити конфлікт. Це ознака не сили, а крайньої вразливості. Ліванський уряд намагається виграти дипломатією те, чого він не може забезпечити силою.
Паралельно США посилюють фінансовий тиск на мережі Hezbollah. Держдепартамент і Мінфін США ще в лютому та березні запроваджували санкції проти фінансових і логістичних структур, пов’язаних із групою, підкреслюючи, що йдеться про відсікання іранського фінансування. Це важливо, але санкції не здатні швидко вирішити проблему територій, де саме Hezbollah, а не держава, десятиліттями був постачальником послуг, захисту і політичної приналежності.
Найтверезіший висновок сьогодні такий: війна Ізраїлю проти Hezbollah може суттєво послабити саму організацію, але зовсім не гарантує появи сильнішого Лівану на її місці. Якщо не з’явиться зовнішній політичний тиск на деескалацію, нова архітектура безпеки, серйозна підтримка армії Лівану і масштабний план відновлення, країна може вийти з цієї кампанії не очищеною від «держави в державі», а ще ближчою до моделі failed state.
Саме тому ця війна для Лівану — не просто ще один раунд ізраїльсько-ливанського протистояння. Це тест на те, чи здатна країна після десятиліть зовнішнього втручання, фінансового колапсу, Hezbollah, Ізраїлю, Ірану та гуманітарної кризи знову стати державою, а не територією, де силу мають усі, крім законної влади.
