Уночі над Київщиною знову гули дрони, а на ранок рятувальники витягали наслідки удару біля Білогородки. Двоє загиблих, зруйновані квартири, холодні під’їзди — буденність зими, що триває четвертий рік війни в Україні.
У цей самий день у Вашингтоні прозвучала цифра, яка морозить не гірше за вітер. Новий звіт CSIS попереджає: сумарні втрати — убиті, поранені й зниклі безвісти — можуть наблизитися до 2 мільйонів уже навесні 2026 року.
За оцінками Центру стратегічних і міжнародних досліджень, Росія має близько 1,2 млн втрат, Україна — 500–600 тис. У цих підрахунках «втрати» ширші за «загиблих»: це ще й поранені та зниклі безвісти, які випадають з бою.
За підрахунками редакції Дейком, ця статистика — не змагання «хто більше», а маркер війни на виснаження: коли фронт майже не рухається, а людський ресурс тане щомісяця. Саме тому цифра 2 мільйони працює як політичний дедлайн.
Звіт стверджує, що російська армія заплатила «надзвичайну ціну» за мінімальні здобутки. Автори підкреслюють: жодна велика держава не мала таких масштабних втрат у війні від часів Другої світової, навіть попри заяви про «імпульс».
Найжорсткіше вражає контраст темпів наступу й ціни. CSIS оцінює, що на ключових ділянках росіяни просуваються в середньому на 15–70 метрів на день. Це повзучий фронт, де кожен кілометр купується сотнями життів і тисячами поранених.
Кремль, як і раніше, відкидає такі оцінки. Дмитро Пєсков називає їх «ненадійними» й наголошує, що говорити про втрати уповноважене лише Міноборони РФ — але останній офіційний звіт про загиблих був ще у 2022 році.
Люди проїжджають повз вирву та пошкоджені автомобілі біля багатоквартирного будинку після російського нападу в Запоріжжі, Україна, середа, 28 січня 2026 року — Катерина Клочко
Саме тому вагу набирають незалежні рахунки. Mediazona разом із BBC Russian і волонтерами веде іменний список загиблих, який уже перевищив 163 тисячі підтверджених смертей. Це не «повна цифра», але зріз, який росте навіть у режимі репресій.
Україна також обмежує публічні дані, але час від часу звучать орієнтири. Зеленський у 2025 році називав понад 46 тисяч загиблих українських військових; CSIS оцінює загибель у діапазоні до 140 тисяч і нагадує: Україна втрачає більшу частку меншої армії.
Цей дисбаланс і визначає стратегічну напругу: російська армія має більше людей і може довше поповнювати ряди, тоді як українська армія змушена берегти підготовлених бійців. У війні на виснаження демографія перетворюється на боєприпас.
Москва тримає чисельність через мобілізацію й стимули: бонуси, вербування засуджених, залучення іноземців. Такий «конвеєр» дозволяє підтримувати тиск на фронт, навіть коли втрати з’їдають батальйони швидше, ніж їх встигають навчити.
Україна, відповідаючи, робить ставку на технології та оборонну економіку. Дрони, РЕБ, ППО, дешевші перехоплювачі — це спроба змінити математику, де один ударний БПЛА дешевший за ракету. Та масовані атаки все одно пробивають оборону.
Паралельно триває інша кампанія — удари по енергетичній інфраструктурі. Взимку це б’є не лише по комфорту, а й по лікарнях, воді, зв’язку, роботі бізнесу. Енергетика стає фронтом, на якому цивільні платять за військову логіку.
Звіт CSIS вплітається в дипломатичний момент: після переговорів в Абу-Дабі сторони говорили про «обережний прогрес», але без прориву щодо територій. На цьому тлі цифра 2 мільйони звучить як вирок затягуванню: пауза коштує десятків тисяч щомісяця.
Власне, темп втрат — ключ до розуміння політичних жестів. Якщо оцінки про десятки тисяч убитих і поранених на місяць близькі до реальності, то кожен «ще один раунд» без рамки припинення вогню перетворюється на моральний і ресурсний програш.
Люди проїжджають повз пошкоджені автомобілі біля багатоквартирного будинку після російського нападу в Запоріжжі, Україна, середа, 28 січня 2026 року — Катерина Клочко
Однак для Кремля логіка інша: час — союзник, якщо підтримка Заходу коливатиметься. Звідси ставка на виснаження, інформаційний тиск і демонстрацію «невідворотності», навіть коли темпи наступу мізерні. Війна стає тестом політичної витривалості.
Для України цей тест вимірюється не лише фронтом, а й тилом: Білогородка, Одеса, Запоріжжя — точки, де удар по цивільних змінює суспільний настрій. Коли гинуть люди у спальниках і під’їздах, переговори вже не абстракція, а потреба.
Саме тому в Києві дедалі гучніше говорять про санкції як «примус до компромісу». Пакети обмежень не зупиняють дрони за одну ніч, але створюють ціну затягування — і для бюджету, і для виробництва, і для здатності вести війну роками.
Звіт CSIS робить ще один болючий висновок: Росія деградує як «велика держава», якщо міряти продуктивністю й ефективністю. Втрати не лише демографічні — це втрачені кадри, зношена техніка, мілітаризована економіка без інноваційного драйву.
Та історія війни не зводиться до графіків. Вона — в паузі перед виходом на вулицю, коли люди слухають не прогноз погоди, а звук «шахеда». І саме тому межа у 2 мільйони — не статистика, а питання: скільки ще суспільства здатні платити за мінімальні зміни лінії фронту.
