Коли у травні 2022 року українські війська почали витісняти росіян з околиць Харкова, Гамлет Зіньківський, вуличний художник, який вміє не лише стріляти, а й малювати, прагнув боротися за своє рідне місто.
Тож пан Зіньківський, який до війни часто бував на полігонах, приєднався до добровольчого підрозділу, що захищав місто на сході України. Але командир батальйону мав інші плани щодо його навичок.
«Гамлете, бери пензлик і йди малювати на вулицю», - пригадує Всеволод Кожем'яко, командир добровольчого батальйону “Хартія”, сказав йому. «Тому що сила його мистецтва набагато сильніша, ніж те, що він бере кулемет і йде в атаку чи оборону в окопах. Його мистецтво може надати сили людям, які захищають місто».
Незважаючи на скептичне ставлення, пан Зіньківський послухався і почав малювати на розбомблених і безлюдних вулицях Харкова, вдягнувши бронежилет, в який він ховав інструменти для малювання.
Одна з його перших робіт, на фанерній панелі, що прикриває розбиті двері мерії, зображує коктейлі Молотова - натяк на саморобну зброю, яку мешканці приготували для захисту Харкова, другого за величиною міста України.
«Пекельна гостинність», - написав він на муралі.
Незабаром, за його словами, волонтери та солдати зупинялися на вулицях, де він працював, і казали йому: «Гамлете, нам подобається твоя робота - продовжуй!».
«Саме тоді я зрозумів, наскільки це потрібно людям», - сказав він під час інтерв'ю в Харкові.
Місто, розташоване всього за 25 миль від російського кордону, потерпає від російських бомбардувань з початку війни, в тому числі в останні дні, коли російські ракети і бомби влучили в житлові та торгові райони, вбивши щонайменше шістьох людей і поранивши ще близько сотні.
Позитивний відгук на його роботи спонукав 34-річного пана Зіньківського намалювати ще десятки муралів у містах на сході України, відобразивши суворі реалії воєнного часу на своїх картинах, де зображено все - від донорів крові, черг за їжею до виснаження цивільного населення.
У східних містах, звільнених від російської окупації, зруйновані будівлі та мости стали його новим полотном, оскільки він перетворює залишки руйнувань на символи стійкості серед жахів.
«Це моя величезна галерея, - каже пан Зіньківський. «Найкраща галерея з усіх можливих».
Народившись у сім'ї матері-журналістки та батька, який працював архітектором і ювеліром, пан Зіньківський змалку був занурений у культуру.
В університеті він взяв собі прізвисько Гамлет, що є транслітерацією імені Гамлета російською мовою, оскільки часто декламував перед однокурсниками сольні монологи з п'єси. Згодом це стало його офіційним ім'ям.
Виключений з художньої академії за спротив жорсткому класичному стилю, якого вимагали професори, Зіньківський пішов у самостійне плавання і почав самовільно розмальовувати будівлі по всьому Харкову.
Там він відточив свій фірмовий чорно-білий мінімалістичний стиль, в якому часто зображуються поодинокі фігури або предмети на тлі порожнього простору. Він супроводжує свої картини підписами, які часто читаються як поезія або філософія.
Понад 100 його муралів на фасадах будівель, воротах та підвіконнях стали невід'ємною частиною міста, а творчість пана Зіньківського - невід'ємною його частиною.
«У Харкові є кілька важливих культурних діячів, і він, безумовно, один з них», - сказав Максим Розенфельд, місцевий архітектор.
До війни роботи пана Зіньківського, деякі з яких він продає колекціонерам, щоб підтримати свій спартанський спосіб життя, відображали повсякденні теми, такі як самотність і плин часу. Після початку російського вторгнення в лютому 2022 року його фокус змістився на глибокі зміни, які війна принесла в повсякденне життя людей.
Щоб зобразити масову втечу населення Харкова на початку війни - близько півмільйона мешканців втекли - він намалював набори ключів, що супроводжувалися підписом: «Ключі сумують за своїми дверима».
На іншому муралі зображено спорядження солдата - каска, бронежилет і гвинтівка, які він називає «оберегами сучасності».
«Його стріт-арт - це більше, ніж просто мистецтво. Він документує реальність навколо себе», - сказав Антон Штука, фотограф і режисер, який нещодавно випустив документальний фільм про пана Зіньківського під назвою »Обережно! Життя триває».
«Його роботи - це як відбиток часу», - сказав пан Штука.
Стоячи біля муралу з коктейлем Молотова на харківській мерії, Римма Гуріна, 67-річна пенсіонерка, сказала, що картина «зберігає пам'ять» про перші дні опору Харкова під час війни. «Вона про боротьбу за Харків, боротьбу за свободу».
Як і більшість харків'ян, пан Зіньківський є носієм російської мови. Але він вирішив написати всі написи на своїх нових муралах українською мовою і переписати ті, що були зроблені російською до війни, що відображає ширший соціальний зсув, коли багато українців перейшли з російської мови на українську.
Не всі його мурали зустріли схвалення. Одна картина, яка натякала втомленим війною цивільним особам, що їхня втома блідне у порівнянні з жертвами солдатів, викликала негативну реакцію у соціальних мережах. Деякі мешканці заперечували проти його зосередження на похмурих реаліях війни, називаючи його роботи депресивними.
«Будь ласка, намалюйте щось гарне, наприклад, квіти або дітей», - згадує пан Зіньківський, як одного разу літня жінка благала його, коли він намалював зброю та ножі на воротах її будинку.
«Я не хочу малювати усміхнених дітей чи красиві квіти. Це війна!» - відповів він.
Після звільнення східноукраїнських міст Ізюм та Куп'янськ від російської окупації восени 2022 року пан Зіньківський поспішив туди, прагнучи побачити, що стало з його довоєнними розписами.
В Ізюмі, за його словами, його найбільше вразив прийом, який він отримав від мешканців, що вижили, місяцями переховуючись у підвалах, боячись бути вбитими російськими солдатами. (Масове поховання з понад 400 тілами було пізніше знайдено неподалік від міста.) Тепер, на волі, мешканці просили його малювати на вулицях, сподіваючись, що його мистецтво підніме їхній моральний дух.
Оскільки, за словами місцевої влади, понад 80 відсотків будівель Ізюма зруйновано або пошкоджено внаслідок бойових дій, він малював на руїнах.
Нещодавно вдень в Ізюмі пан Зіньківський, який носить кілька перснів на пальцях і курить згорнуті вручну сигарети, затиснуті в тримачі між губами, оновив мурал, який він намалював рік тому, із зображенням аварійних рюкзаків, які люди тримають напоготові.
Він ретельно відтворив білі лінії малюнка, намальованого на дверях, поцяткованих осколковими дірками. Це була єдина частина колись жвавого соціального центру, яка ще стояла на місці. Дах будівлі обвалився, і купи цегли були розкидані по підлозі.
На опорі мосту, який сильно постраждав від бомбардувань, але яким досі користуються місцеві жителі, пан Зіньківський написав: «Зламаний, але непереможний». Хоча опора врешті-решт впала в річку, послання про стійкість закарбувалося у свідомості громади.
В Ізюмі кілька мешканців сказали, що його робота символізує відновлення міста. 12-річна дівчинка майже півгодини стояла нерухомо, спостерігаючи, як пан Зіньківський малює на воротах, розташованих між двома зруйнованими будівлями; вона сказала, що він привніс красу в пейзаж спустошення.
Олександр Чебан, 36-річний бізнесмен, зробив селфі з паном Зіньківським після того, як впізнав його, коли той малював на вулиці. «Він показує людям, що ми ще живі, - сказав пан Чебан. «Бачите, все зруйновано, але ми живемо».
