За п’ять років, що минули з підписання мирних угод між Ізраїлем та кількома арабськими державами, нормалізація відносин сприймалася як можливість стимулювати інвестиції та зміцнити регіональну стабільність.Однак недавня операція Ізраїлю проти ядерних та військових об’єктів Ірану вдарила по цьому консенсусу: замість того щоб згуртувати союзників у протистоянні з Тегераном, атаки розчарували держави Перської затоки, серед яких ОАЕ та Саудівська Аравія.
У Дубаї, де до війни інфраструктурні інвестиції з Ізраїлю йшли пліч-о-пліч із проєктами в Тель-Авіві, зараз заморожені дозволи на транзит для ізраїльських бізнесменів.
Уряд ОАЕ оголосив про скасування штрафів для іранців, які прострочили візи, що вважається сигналом солідарності з Тегераном. Одночасно в Ер-Ріяді Саудівська Аравія висловила «рішучий протест» проти «агресії Ізраїлю проти братнього Ірану», нагадавши про свою стратегію налагодження діалогу з сусідньою теократією.
Для багатьох арабських союзників і стратегія зближення з Ізраїлем торік вже була випробуванням: наявність спільного противника у вигляді ядерного Ірану давала сенс військовим домовленостям і поставкам озброєнь.
Проте нинішній конфлікт показав, що без підтримки США та за відсутності прозорих гарантій безпеки такі ініціативи можуть виявитися нестійкими. Інститут регіональної дипломатії у Катарі застерігає, що ескалація підірве шанси на довгостроковий мир і може створити простір для недержавних угруповань, таких як «Хезболла» та «Хуті», які вже намагалися атакувати торговельні судна в Червоному й Перському затоках.
Найбільше непокоїть уряди Перської затоки ризик переростання боротьби у широку війну, що матиме драматичні наслідки для енергетичної галузі. Оскільки Саудівська Аравія та ОАЕ контролюють велику частину експорту нафти й газу, будь-яке мінування Ормузької протоки або удари по енергетичній інфраструктурі можуть вибити ґрунт з-під їхніх економік. У цьому контексті рішення Ізраїлю обстріляти об’єкти Тегерана розцінюється не як тактичний успіх, а як стратегічний прорахунок, що посилює нестабільність.
Дипломатичні зусилля з боку Саудівської Аравії, спрямовані на зменшення впливу Ірану через «нову європейську архітектуру» в регіоні, опинилися під загрозою. Коли Crown Prince Mohammed bin Salman у 2023 році провів переговори з іранським керівництвом, це сприймалося як прорив у «стратегії стримування через діалог». Нині ж він іще раз довів, що дипломатія діє лише за умови взаємних поступок, а односторонні удари по військовим та науковим інсталяціям Ірану обертаються поверненням до часів холодної війни.
У парламенті ОАЕ та законодавчих радах Саудівської Аравії вже звучать заклики до уникнення участі США в масштабній операції проти Фордо та Натанца. Аналітики в Дубаї кажуть, що якщо Сполучені Штати, за підтримки ізраїльських сил, застосують бомбардувальники B-2 Spirit із Massive Ordnance Penetrator, це остаточно віддалить арабські монархії від Вашингтона. Зокрема, біржова торгівля контрактами пальним на фінансових ринках сулить різкі коливання цін і підвищення страхових тарифів для морських перевезень нафтопродуктів.
Катар, який свого часу виступав посередником у ядерних перемовинах між Іраном і США, переживає своє випробування. Уряд в Маскаті, що підтримує неформальні відносини з Тегераном, вже заявив про занепокоєння через «необдуману ескалацію» та ризик втратити репутацію надійного фасилітатора переговорів. Водночас у Бахрейні, де американський флот має базу, офіційні особи натякають, що підтримають безпеку аеродромів і портів, але не братимуть участі в наступальних діях проти Ірану.
Якщо раніше ідея «арабо-ізраїльської економічної зони» здавалася привабливою — із вільним рухом капіталу та технологій — то зараз інвестори відкладають нові проєкти, а банки переглядають політики страхування ризиків. У Дубаї та Ер-Ріяді вже зафіксовано відтік частини венчурних коштів до більш захищених юрисдикцій, а експерти вважають, що повернення довіри між регіоном і Ізраїлем може тривати не роки, а десятиліття.
Таким чином, атака Ізраїлю по Ірану виявила глибокі протиріччя в арабському світі, де стратегічні альянси будуються на прагматичних оцінках загроз, а не на ідеологічному зближенні. Під удар потрапили не лише військові та ядерні об’єкти, а й стійкість процесу регіональної стабільності. Поки Ізраїль домагається «неможливого» — знищити підземні заводи центрифуг у Натанці та пофарбувати світ у «нові межі», — арабські союзи та проєкти нормалізації заморожують свої машини, щоб уникнути втягування в новий багатосторонній конфлікт, де єдиним гарантованим результатом є подальша дестабілізація.
