Зламані домовленості та повернення до «сирої» геополітики
Останні п’ять тижнів президентства Дональда Трампа приголомшили багатьох лідерів світу несподіваною і радикальною відмовою Сполучених Штатів від політики, що десятиліттями ґрунтувалася на стратегічному партнерстві з демократичними союзниками. Білий дім фактично почав демонструвати готовність розірвати існуючі союзи, передусім із Європою, і повернутися до епохи глобальних “великих угод” між кількома провідними державами — без огляду на менші країни чи принципи міжнародного права.
Особливо скандальним став момент, коли Дональд Трамп та його віцепрезидент Джей Ді Венс під час зустрічі в Овальному кабінеті різко розкритикували Володимира Зеленського і фактично вигнали його з Білого дому. Цей конфлікт яскраво продемонстрував, що в новій парадигмі Трампа Україна вже не є пріоритетом Сполучених Штатів. Навпаки, президент США розглядає українське питання лише як перешкоду на шляху до зближення з іншими потужними гравцями — насамперед із Володимиром Путіним і, менш відкрито, з керівництвом Китаю.
У чому полягає «більша мета» Трампа та наскільки далеко він готовий зайти? Ці запитання постали на повний зріст після публічного дипломатичного скандалу. Тепер стало зрозуміло, що Білий дім готовий відмовитися від успадкованих від попередніх президентів зобов’язань, відкинути традиційні підходи до міжнародної підтримки й перейнятися власною моделлю двосторонніх домовленостей із найвпливовішими країнами світу — навіть якщо ціною стане майбутнє України.
Розрив із минулим: демонтаж міжнародної системи
Протягом більшої частини ХХ століття і донині Сполучені Штати вибудовували систему союзів і зобов’язань, покликану утримати світ від повторення масштабних воєн. Завдяки розгалуженій мережі трансатлантичних та тихоокеанських альянсів, спільним економічним та безпековим договорам, удалося створити відносну стабільність, що приносила вигоди і США, і їхнім партнерам. Однак президент Трамп із періоду своєї першої виборчої кампанії 2016 року скептично ставився до розгалужених міжнародних структур. Він вважав, що Сполучені Штати «платять надто багато» за оборону інших і не отримують достатнього економічного зиску.
Повернувшись до влади вдруге, Трамп, здається, вирішив діяти ще рішучіше. За п’ять тижнів після інавгурації він послідовно демонтує той самий механізм світового порядку, який попередні президенти — від обох партій — розглядали як головний запобіжник новим глобальним конфліктам. Трамп робить ставку на чисту гру державних інтересів: менші країни, за його логікою, мусять підкорятися рішенням великих гравців або залишитися сам на сам зі своїми проблемами.
У цій стратегії зовнішня політика США трансформується у своєрідний «торговельний майданчик»: президент не соромиться пропонувати сумнівні «угоди», що передбачають, наприклад, вимогу від Данії передати Гренландію США чи план переробити територію Гази у «курортну зону» під американською юрисдикцією. Для багатьох експертів це виглядає небезпечним авантюризмом. Адже саме відмова від поділу світу на сфери впливу потужних країн була базовим уроком після Другої світової війни. Однак Трамп ігнорує історичний досвід, сподіваючись, що, володіючи найбільшою економікою та військовою потужністю, США зможуть диктувати умови без значних ризиків для себе.
У п’ятницю в Овальному кабінеті розмова між президентом Трампом і президентом України Володимиром Зеленським стала гарячою. Даг Міллс
Погляд Трампа на Україну: перешкода на шляху до договору з Кремлем
Якщо в попередні роки Україну в американських урядових колах трактували як форпост демократії у Східній Європі і важливий союзник у стримуванні агресії Росії, то нині риторика кардинально змінюється. Впродовж останніх кількох місяців Трамп все частіше виступав із заявами, що “Україна може зрештою стати російською”, а конфлікт в Україні він розглядає лише крізь призму «незручності» для більш масштабних перемовин із Кремлем.
За логікою Білого дому, для відновлення «великодержавного балансу» потрібні нові домовленості між США, Росією та Китаєм, де Вашингтон зможе продемонструвати свою «силу». Україна при цьому сприймається не як партнер, а як «каменюка на дорозі», через яку ускладнюються відносини зі стратегічно вагомішим у очах Трампа суперником — Росією, чия ядерна міць і геополітична вага здаються важливішими, ніж лояльність до дружньої демократичної держави.
Саме такою логікою можна пояснити різкий напад Трампа та Венса на Володимира Зеленського, якого назвали «невдячним» та «неготовим до миру». Розрив коаліції, яка, здавалося б, була непорушною ще за часів попередньої адміністрації, став можливим, зокрема, через скептицизм Трампа до самого поняття «союзної солідарності». Більше того, агресія Росії проти України, на переконання Трампа, не повинна перешкоджати США і РФ знайти точки дотику в питаннях, що, з позиції президента, важливіші для американських інтересів.
Конфронтація в Овальному кабінеті: точка кипіння
Суперечка, яка розгорілася минулої п’ятниці у Білому домі, миттєво стала новиною номер один у світі. Президент Зеленський приїхав зі сподіванням підписати угоду про рідкісні мінерали, що мала б компенсувати США попередню військову допомогу та посилити економічний потенціал обох країн. Також у планах було обговорення мирних перемовин — Україна розраховувала на гарантії безпеки та стримування подальшої агресії з боку Москви.
Натомість зустріч у присутності журналістів виллялася в безпрецедентний скандал. Віце-президент Джей Ді Венс звинуватив Зеленського у “пропаганді” та тому, що він нібито ніколи публічно не дякував США. Коли український лідер намагався пояснити небезпеку відновлення російського наступу і наголошував на стратегічній ролі України в обороні Європи, Трамп різко обірвав його. “Ви не в тій позиції, щоб диктувати умови”, — заявив американський президент. Подальші звинувачення підтвердили, що конфлікт Україна-Росія для Білого дому є радше дратівливим чинником, який заважає Сполученим Штатам швидко “налагодити” стосунки з Кремлем.
У результаті Трамп у агресивній манері відмовився від усіх подальших заходів — було скасовано і пресконференцію, і офіційне підписання економічної угоди, і навіть урочистий обід на честь високого гостя. Делегації з Києва буквально вказали на двері. Зеленський змушений був залишити Білий дім, намагаючись зберегти гідність. Цей публічний розрив дав зрозуміти всьому світові, що колишнє американсько-українське стратегічне партнерство більше не має беззастережної підтримки президента США.
Росія радіє, Європа б’є на сполох
Для Кремля те, що сталося, є справжнім подарунком долі. Ще від початку вторгнення Москва намагається розколоти світову коаліцію, що підтримує Україну, й тепер бачить прямі ознаки успіху. Російські урядовці й пропагандисти швидко почали поширювати саркастичні коментарі на адресу Зеленського: колишнього “улюбленця Заходу” тепер принижують у самісінькому Овальному кабінеті, мовляв, “так йому й треба”.
Такі настрої в Росії зумовлені не лише «емоційною помстою», а й раціональним прагненням посилити свій вплив: без міжнародної підтримки з боку найбільшої супердержави, Україна може опинитися у складнішому становищі. Німеччина, Франція, Польща та інші європейські партнери підтвердили солідарність із Києвом, однак їхня допомога не може повністю замінити американських ресурсів, тим більше в умовах, коли Європа сама має низку внутрішніх викликів і криз.
При цьому лідери Європи відреагували обурено. Вони наголосили, що не можна прирівнювати агресора і жертву, а пропозиції США “просто кинути” Україну в обмін на швидке перезавантаження відносин із Кремлем суперечать європейським цінностям і самому принципу безпеки на континенті. Та хіба хтось може вплинути на рішення американського президента, якщо той твердо вирішив налагодити особливі відносини з Путіним?
Ціна “Америки насамперед”: жертви заради великої мети
Стратегію Трампа можна звести до девізу “Америка насамперед”. На практиці це означає, що Сполучені Штати можуть ігнорувати попередні зобов’язання та не зважати на моральні чи правові норми, аби отримати собі максимум переваг у домовленостях. І хоча Трамп публічно презентує це як “обережний прагматизм” і “повернення поваги” до американської сили, критики застерігають: таке зламування регіональних структур безпеки може дати протилежний результат.
Якщо Білий дім вийде з “українського питання” та перестане підтримувати Київ, це не лише поставить під загрозу саму Україну, а й означатиме, що будь-яка інша країна, котра відчуває загрозу від більш потужного сусіда, не зможе покладатися на Вашингтон. У глобальному масштабі це підриває довіру до США як до гаранта стабільності, розв’язуючи руки тим, хто хоче переглянути кордони чи вплинути на чужі території.
Ба більше, про жодну “нормалізацію” відносин із Кремлем у довгостроковій перспективі не йдеться, якщо Росія відчує, що її розпочата війна не має для неї значних негативних наслідків. Українці три роки тому (на момент повномасштабного вторгнення) відчайдушно стали на оборону власної території, а увесь цивілізований світ визнав дії Москви незаконними й загрозливими для міжнародного ладу. Якщо тепер США змінюють курс, наслідки такої “угоди великих держав” будуть дуже серйозними.
Зразки рідкісноземельних мінералів (ліворуч): оксид церію, бастназит, оксид неодиму та карбонат лантану демонструються під час екскурсії рідкісноземельними підприємствами Molycorp Mountain Pass у Маунтін-Пасс, Каліфорнія, 29 червня 2015 року. Девід Беккер
У пошуках «нового порядку»: чи є план у Вашингтона?
Критики Трампа, серед яких є чимало досвідчених дипломатів і військових, наголошують: зруйнувати існуючу систему — набагато легше, ніж збудувати нову. Після Другої світової війни американці розбудували систему колективної безпеки, в якій повага до державних кордонів і підтримка демократій виступали як гарант «попередження великих воєн». Нині ж Трамп не пропонує чіткого бачення, як забезпечити міжнародну стабільність, окрім своєї впевненості, що “сильний диктує умови”.
Подібна позиція пронизана ризиками. Володимир Путін або китайський лідер Сі Цзіньпін можуть, у найкращому для себе разі, лише грати в довгострокову гру, розуміючи, що зміна адміністрації в США чи коливання громадської думки можуть швидко змінити курси Вашингтона. Крім того, історія показала: авторитарні режими нерідко користуються вільнодумством лідерів демократичних країн, пропонуючи їм “вигідні” умови, які насправді укріплюють вплив диктатур.
Просто розраховувати на те, що короткострокові вигоди від експортних договорів, угод про рідкісні мінерали чи інших торговельних ініціатив замінять глибоко вкорінену систему світових правил — надто ризикована стратегія. Одна справа — “вигідна угода”, а зовсім інша — гарантії безпеки та недопущення збройних конфліктів. Ніхто поки не довів, що чиста гра інтересів “великих” може забезпечити тривалу рівновагу, тим паче в епоху розвитку високотехнологічної зброї.
Подальша доля України: чи реанімувати союз?
Поразка візиту Зеленського до Вашингтона миттєво підриває передумови для відновлення колишнього рівня військової співпраці. Після фактичного провалу зустрічі з Трампом подальша американська допомога під питанням. Хоча є представники в конгресі США, зокрема серед демократів і частини республіканців, які не згодні з таким різким курсом, президент має великий вплив на бюджетні рішення та зовнішньополітичні призначення.
Водночас володимир Зеленський демонструє готовність надалі сподіватися бодай на часткове збереження підтримки. Він та його оточення в Києві розуміють: шок від різких заяв Трампа може минути, якщо вдасться переконати конгрес США, американську громадську думку й міжнародні організації, що кинути Україну напризволяще — означає підштовхнути всю Європу до нестабільності. Певні шанси є, адже навіть у республіканській партії зростає занепокоєння, що “подарунок” Кремлю підірве імідж США як глобального лідера.
Однак прямо зараз більшість спостерігачів сходяться на думці: розрив із Трампом може стати затяжним. Відновлення колишньої довіри навряд чи відбудеться швидко. В Києві також бояться нового витка воєнних дій. Якщо Москва вирішить, що Вашингтон більше не підтримає Україну, Путін може вдатися до ще активнішого тиску чи навіть відновлення повномасштабного наступу.
Європейські «тривожні дзвіночки» та пошук альтернатив
Для європейських лідерів тепер постає нове завдання: як зберегти Київ у безпековому просторі і продовжити стримування РФ, якщо Сполучені Штати знизять свою участь? Франція, Німеччина, Польща й країни Балтії уже висловили готовність допомагати Україні грошима й озброєнням, але навіть об’єднані зусилля ЄС не дорівнюють тому рівню військових і фінансових можливостей, який мають Сполучені Штати.
До того ж частина європейської громадської думки втомлена від війни, і популісти можуть використати цей момент для зближення з Росією, щойно вони побачать у цьому можливість політичного зиску. Відтак кожний прояв слабкості Вашингтона лише посилює розхитування єдності ЄС і цілого Західного блоку.
Чи можлива нова «Ялта» без Європи?
Дехто порівнює нинішні кроки Трампа зі спробою укласти нову “Велику угоду” на кшталт Ялтинської конференції 1945 року, коли долю повоєнної Європи вирішували лідери кількох держав. Тоді навіть нікого не особливо цікавило, чи згодні менші країни з поділом сфер впливу. Однак критики застерігають: нині світ набагато складніший, а роль громадянського суспільства, глобальних комунікацій та економічної взаємозалежності більша, ніж у середині ХХ століття. Ідея, що можна “просто розмежувати” зони інтересів із Москвою чи Пекіном, здається анахронізмом і загрожує непередбачуваними конфліктами.
Погляд у майбутнє: від “розірваного альянсу” до катастрофи чи до компромісу?
Ніхто не знає, якими будуть наслідки відвертої сварки, що завершилася вигнанням українського лідера з Білого дому. Якщо оцінювати реакцію Кремля, то Путін тішиться й закликає Трампа “припинити всю допомогу” Києву. Такий хід фактично віддасть Україну у повну владу російської армії, що означає потенційне поновлення великомасштабної війни зі ще більшою кількістю жертв.
З іншого боку, у самих Сполучених Штатах зростає кількість противників розриву з Україною. Ветерани американських політичних кіл і частина республіканців пам’ятають, що Україна — це ключова ланка безпеки у Європі, і що американські військові інструктори та розвідка тісно співпрацювали з українськими силами впродовж багатьох років. Вони попереджають, що поспішний вихід із цієї гри поставить під удар і американську геостратегічну позицію.
Сам же Дональд Трамп, схоже, упевнений, що його модель двосторонніх “вигідних угод” стане переможною. Так чи інакше, коли президент США оголошує, що Україна “не має карт, щоб торгуватися” і що йому цікавіші відносини із більш серйозними суперниками, це виглядає як намір реанімувати світ часів, коли велетні домовлялися між собою за рахунок менших держав.
Питання лише в тому, наскільки реалістично відмовитися від уроків XX століття, коли такі “сирі” геополітичні переговори призводили до катастрофічних конфліктів. І чи готова міжнародна спільнота стояти осторонь, якщо доля України стане розмінною монетою у цих глобальних торгах?
Доленосний момент для міжнародного порядку
Скандал із Володимиром Зеленським не є простою помилкою чи прикрою випадковістю, а радше симптомом масштабнішого процесу. Дональд Трамп цілеспрямовано рухається до демонтажу того порядку, в якому США виступали надійним лідером демократичного світу. Відтепер акцент робиться на прямих угодах «великих держав», де інтереси менших народів можуть залишитися за дужками. Цей розворот, якщо він буде завершений, матиме наслідки не лише для конфлікту Україна-Росія, а й для глобальної безпеки.
Україні, таким чином, доведеться шукати нові підходи, аби вижити у світі, де більше не існує попередніх гарантій. Європейці, зі свого боку, повинні прискорити нарощування власних оборонних потужностей і тісніше координувати допомогу Києву. А в самих США ще не всі погоджуються з курсом Білого дому: конгрес США і певні групи всередині республіканської партії можуть спробувати пом’якшити чи заблокувати деякі найрадикальніші ініціативи Трампа.
Однак поки що видно, що президент упевнено рухається далі, переставляючи фігури на глобальній шахівниці, не зважаючи на протести союзників чи навіть обурення власних політичних еліт. Тож світ, і Україна передусім, мусить готуватися до доби більш непередбачуваних змін і нових викликів, коли та сама “сирість” великих геополітичних угод здатна розламати долі народів і перекроювати кордони без будь-яких сентиментів.
