Завантаження публікації
ОГОЛОШЕННЯ

Загибель кубинців у Венесуелі показала реальну ціну союзу Гавани й Каракаса

Втрати Куби під час ударів США по Венесуелі підтвердили глибину безпекової інтеграції: охорона Мадуро, розвідка, «нафта за послуги» і ризики ескалації.


Єгор Діденко
Єгор Діденко
Газета Дейком | 06.01.2026, 13:50 GMT+3; 06:50 GMT-4

Удари США по Венесуелі вразили не лише Каракас. Найболючіший відлуння відчули на Кубі, де офіційно повідомили про значні втрати серед своїх силовиків. Цей епізод став прямим доказом того, що війна за венесуельську владу давно вийшла за межі однієї країни.

За даними кубинської влади, щонайменше 32 з 80 загиблих під час атак були представниками збройних сил або структур безпеки. Така частка свідчить: кубинські військові не були «радниками збоку», а виконували функції в самій серцевині венесуельського силового контуру.

Факт цих втрат робить видимим те, про що роками говорили лише натяками: внутрішня безпека венесуельського керівництва частково трималася на іноземних кадрах. Для режиму це ознака дефіциту довіри до власних людей у критичні моменти та страху перед зрадою або змовою.

У центрі історії — особиста охорона Мадуро. Публічні оцінки говорять, що біля нього могли працювати десятки або навіть понад сотню кубинців у складі персональної охорони. Якщо це близько до реальності, то охоронний «щит» президента був не просто змішаним, а системно залежним.

Силуети людей на мосту на тлі диму, що піднімається біля форту Тіуна, після того, як США завдали удару по Венесуелі та захопили її президента Ніколаса Мадуро, Каракас, Венесуела, 3 січня 2026 року — Леонардо Фернандес

Причина такої залежності лежить у загрозах, які наростали разом із військовою присутністю у Карибах та тиском США. Коли зовнішня загроза росте, диктатури часто підозрюють власні силові структури ще більше, бо саме вони здатні змінити владу найшвидше.

Союз Куби і Венесуели формувався не за один день. Його фундамент — 2002 рік, коли Хуго Чавес пережив короткочасне усунення і зробив висновок: без зовнішньої опори в питаннях охорони та контррозвідки режим може не втриматися. Тоді й почалася глибока інтеграція.

Куба принесла у Венесуелу те, що вважає своєю ключовою компетенцією: розвідка Куби, контррозвідувальні практики, контроль лояльності та придушення загроз. Гавана десятиліттями будувала державу, яка виживає під санкціями й тиском, і експортувала цей досвід союзникам.

Ідеологія теж мала значення. Боліваріанський режим Каракаса і революційна влада Гавани довго жили в одній парадигмі, де антиамериканська політика — не просто риторика, а інструмент внутрішньої мобілізації. У такій логіці «безпека режиму» стає екзистенційною задачею.

Паралельно працювала економічна угода: обмін нафти на медичні послуги. Куба відправляла до Венесуели десятки тисяч лікарів, медсестер та інструкторів, отримуючи нафту на пільгових умовах. Це створювало залежність обох сторін і робило союз не ситуативним, а інституційним.

Однак рамка «медицина за нафту» не пояснює автоматично присутність силовиків у найближчому колі лідера. Саме тому нинішні втрати виводять тему охорони з тіні: на практиці безпекова складова стала не менш важливою, ніж соціальні програми та енергетичні потоки.

Зі зниженням видобутку у Венесуелі скорочувався і кубинський цивільний контингент, зокрема медики. Але в чутливих сферах — охорона, контррозвідка, поліція — присутність могла лишатися стабільнішою, бо режиму потрібна саме лояльність і навички управління ризиками.

Куба має історичний досвід подібних місій. Її сили колись допомагали захищати лідерів у країнах, де стояло питання виживання лівих урядів, і брали участь у підготовці охоронних структур. Цей «експорт безпеки» був частиною зовнішньої політики Гавани десятиліттями.

Ніколас Мадуро мав із Кубою ще тісніший персональний зв’язок, ніж Чавес. У молодості він їздив на навчання до кубинських партійних структур, а це формує не лише ідеологію, а й довіру. Для авторитарних систем довіра часто дорожча за формальні інститути.

Дослідники зазначали, що кубинці могли бути присутні в міністерствах, державних компаніях та в системі безпеки. Якщо ці оцінки хоча б частково вірні, то йдеться не про «охорону однієї особи», а про вплив на державну машину — від кадрової політики до контролю інформації.

Ніколас Мадуро, поваленого лідера Венесуели, на вертолітному майданчику в центрі Мангеттена перед тим, як його в понеділок доставили до будівлі федерального суду в Нижньому Мангеттені — Вінсент Албан

Навколо чисельності кубинського силового компонента давно точаться суперечки. У США лунали заяви про десятки тисяч «кубинських бойовиків», але доказів саме такого масштабу не було. Водночас присутність агентів та офіцерів міністерство внутрішніх справ Куби вважали реальністю багато спостерігачів.

Нинішній кейс — рідкісна ситуація, коли кількість загиблих фактично підтверджує роль Куби. Якщо у Венесуелі загинуло щонайменше кілька десятків кубинських силовиків, це означає участь у бойових або напівбойових діях, а не лише «консалтинг» для місцевих служб.

Окремо важлива різниця між офіційними цифрами та заявами третіх сторін. Лунали твердження, що загиблих кубинців могло бути значно більше. У таких умовах інформація стає частиною війни: кожна сторона або мінімізує втрати, або максимізує їх, щоб посилити політичний ефект.

Заява Мігель Діас-Канель про «героїзм» загиблих формує внутрішню рамку для кубинського суспільства. Це не просто повідомлення про траур, а спроба легітимізувати присутність кубинців у чужій країні як «виконання обов’язку», а не як геополітичний бартер.

Критики, навпаки, трактують подію як провал. Якщо кубинський контур безпеки не зміг уберегти союзного лідера і зазнав великих втрат, це б’є по репутації Гавани як «майстра виживання». У системах, що живляться міфом про всесильну безпеку, такі тріщини небезпечні.

Для Венесуели наслідки ще жорсткіші. Залежність від іноземної охорони підриває довіру всередині еліт: силовики питають, чому ключові позиції віддані не їм. Після ударів може посилитися полювання на «нелояльних», а це загрожує новими чистками та параноєю.

Для Куби ситуація створює дилему. Якщо вона скорочує участь — ризикує втратити найважливішого союзника й енергетичні вигоди. Якщо збільшує — ризикує втягнутися у пряме протистояння з США, де асиметрія сил очевидна, а ціна помилки стрімко зростає.

Вашингтон отримує додатковий аргумент: Каракас нібито тримається на зовнішній підтримці, а отже є «керованим ззовні». Це зручно для внутрішньої американської політики і для виправдання жорстких кроків. Проте така логіка штовхає сторони до ескалації замість деескалації.

У регіональному вимірі ризики теж ростуть. Якщо Куба і Венесуела посилюють координацію, сусіди отримують нову хвилю напруги: потоки міграції, контрабанда, нестабільність на морських маршрутах. Будь-яка помилка може вдарити по Карибах як по системі.

Економічний вимір союзу нікуди не зникає. Навіть ослаблена Венесуела залишається для Куби ключем до енергії, а для Каракаса кубинський досвід безпеки лишається товаром, який важко замінити швидко. Саме тому цей зв’язок переживав і санкції, і політичні кризи, і міжнародний тиск.

Головний висновок із загибелі кубинців простий і неприємний: союзники не просто підтримували один одного політично, вони були зшиті силовими структурами. Якщо США продовжать тиск, Гавана може опинитися перед вибором між збереженням впливу та самозбереженням. І цей вибір визначить, що буде з регіоном далі.


Єгор Діденко — Кореспондент, який спеціалізується на суспільно важливих темах, пише про міжнародну політику, фінансові ринки та технології. Він проживає та працює в Токіо, Японія.

Цей матеріал є частиною розгорнутої теми: Напруга між Венесуелою та США, яка охоплює численні цікаві аспекти цієї події. Газета «Дейком» ретельно відстежує події, проводячи перевірку джерел та інформації, щоб забезпечити нашим читачам найбільш точне та актуальне інформування.

Цей матеріал опубліковано 06.01.2026 року о 13:50 GMT+3 Київ; 06:50 GMT-4 Вашингтон, розділ: Північна Америка, Південна Америка, Аналітика, із заголовком: "Загибель кубинців у Венесуелі показала реальну ціну союзу Гавани й Каракаса". Якщо в публікації з'являться зміни, про це буде зазначено та описано у кінці публікації.

Читайте щоденну газету та загальну стрічку новин газети Дейком, яка поєднує багато цікавого в понад 40 розділах з усіх куточків світу.


Save
ОГОЛОШЕННЯ

Новини, які можуть Вас зацікавити:

Штатні та позаштатні журналісти газети «Дейком» щодня готують сотні публікацій, щоб читачі отримували найоперативнішу, перевірену й глибоку інформацію. Ми працюємо для тих, хто хоче розуміти суть подій, бачити широку картину та бути на крок попереду.

Останні новини

Вибір редакції