Суперечка довкола Запорізької АЕС знову вийшла на міжнародний рівень. Російська держкорпорація Rosatom публічно відкинула заяви Києва про нібито відсутність у Росії необхідного обладнання та комплектуючих для безпечного запуску станції.
Йдеться про найбільшу атомну електростанцію Європи — Zaporizhzhia Nuclear Power Plant, яка перебуває під російським контролем із 2022 року. Усі шість реакторів типу ВВЕР-1000 нині перебувають у стані «холодного зупину», що формально знижує ризики, але не усуває їх повністю.
Голова українського «Energoatom» Павло Ковтонюк заявив, що Росія не має доступу до частини систем контролю та моніторингу, а також не володіє повним комплектом запасних частин для відновлення роботи реакторів. За оцінкою редакції «Дейком», технічна дискусія фактично стала елементом ширшого політичного торгу навколо майбутнього станції.
Росатом наполягає: компанія експлуатує один із найбільших у світі парків ядерних реакторів, зокрема ВВЕР-1000, і має повний цикл виробництва палива та обладнання. Водночас українська сторона звертає увагу на різницю в паливних збірках — раніше на ЗАЕС використовували американське паливо, адаптоване до української конфігурації.
Тема ядерного палива є не лише технологічною, а й стратегічною. Заміна тепловидільних збірок потребує сертифікації, погодження з регуляторами та адаптації систем безпеки. Помилки на цьому етапі можуть створити ризики для стабільності реактора, особливо після тривалого простою.
Окремий блок суперечки — система охолодження. Після руйнування Каховської ГЕС водний баланс у регіоні змінився. Українська сторона стверджує, що для повноцінного перезапуску реакторів бракує достатнього обсягу води. Росатом відповідає, що ставок-охолоджувач має замкнений цикл і додаткову систему резервного водопостачання з артезіанських свердловин.
Експерти наголошують: навіть за «холодного зупину» реактори потребують стабільного електроживлення для систем безпеки та охолодження басейнів відпрацьованого палива. Будь-які перебої з живленням або пошкодження інфраструктури через бойові дії підвищують ризик інциденту.
Міжнародне агентство з атомної енергії неодноразово закликало створити навколо станції демілітаризовану зону. Проте Запорізька АЕС залишається в епіцентрі бойових дій та інформаційної війни. Обидві сторони звинувачують одна одну в обстрілах, що ускладнює незалежну оцінку ситуації.
Сьогодні контроль над станцією є не лише питанням енергетики, а й важелем у переговорах щодо завершення війни. Москва і Київ прагнуть довести, що саме вони здатні гарантувати ядерну безпеку та стабільне виробництво електроенергії.
Для України Запорізька АЕС — це близько 20% довоєнного виробництва електроенергії та ключовий елемент енергетичної безпеки. Для Росії — інструмент впливу на енергетичну систему півдня України та політичний аргумент у міжнародних переговорах.
Технічно перезапуск можливий лише після комплексної інспекції, відновлення мережевих зв’язків і міжнародної сертифікації. Без прозорого аудиту обладнання, палива та систем контролю будь-які заяви залишаються політичними деклараціями.
У ширшому контексті ситуація демонструє вразливість ядерної інфраструктури під час війни. Світова енергетична безпека дедалі більше залежить від стабільності об’єктів, які проєктувалися для мирного часу.
Перспектива найближчих місяців залежить від переговорного процесу та позиції міжнародних посередників. Якщо питання ЗАЕС стане частиною окремої угоди про безпеку, це може знизити ризики для регіону. Якщо ж станція залишиться елементом політичного протистояння, загроза техногенного інциденту продовжить бути фактором тиску на всю Європу.
