Володимир Зеленський, який тривалий час позиціонував себе як лідер нової доби прозорості та реформ, опинився в епіцентрі найгучнішої антикорупційної кризи воєнного часу. Причина — зміни до законодавства, які послаблюють незалежність Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП).
Йдеться про закон, який дає нові повноваження Генеральному прокурору, призначеному самим Зеленським. Він зможе перерозподіляти справи, замінювати прокурорів і фактично втручатись у розслідування, які мали бути незалежними від політичної влади. Цей крок викликав різке невдоволення як усередині країни, так і на Заході.
Антикорупційні органи було створено після Революції Гідності 2014 року як частину стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу. Їх незалежність є ключовою вимогою для отримання мільярдної допомоги від ЄС, США та міжнародних донорів. Саме НАБУ та САП стали рушіями викриття гучних корупційних справ останніх років.
У часи повномасштабної війни їх роль лише зросла. Вони висунули обвинувачення проти міністрів, депутатів і навіть колишнього заступника глави Офісу Президента. Лише в червні 2024 року було оголошено про хабар у $345 тисяч, отриманий одним із віцепрем’єрів.
Однак новий законопроєкт, ухвалений за ініціативи президентської партії в прискореному режимі, відкрив двері до політичного тиску на незалежні слідчі структури. Формальним приводом стало затримання співробітників НАБУ за підозрою у зв’язках з Росією, яке супроводжувалось обшуками та арештами. Критики вбачають у цьому політичну зачистку.
Сам Зеленський у вечірньому зверненні заявив, що хоче "очистити" структури від можливого російського впливу та "прискорити" їхню роботу. Однак європейські партнери миттєво відреагували. Комісар ЄС з питань розширення висловила "глибоку стурбованість", а міністр закордонних справ Німеччини публічно попередила Київ про ризик втрати кандидатського статусу.
Протести в Україні не забарились. У Києві, Львові, Харкові та інших містах тисячі людей вийшли на вулиці з гаслами “Антикорупція — наш фронт” і “Мій брат не загинув за це майбутнє”. Протести проходили біля Майдану — символу демократичної боротьби українського народу, і це лише посилило символізм ситуації.
Антикорупційна спільнота, включно з Transparency International та Центром протидії корупції, назвала закон “контрреформою”. Водночас сам Зеленський пообіцяв за два тижні представити спільний план дій з боротьби з корупцією, який має “усунути суперечності та загрози”.
Проте і НАБУ, і САП у спільній заяві вже закликали повернути їм законодавчу незалежність. Частина депутатів також обіцяє подати до Конституційного суду подання про скасування скандальних поправок. Водночас соцмережі заповнені закликами продовжити мітинги й не допустити “знищення останніх інституцій довіри”.
Ця криза виникла в момент, коли Україна бореться не лише з зовнішнім ворогом, а й за право залишатися на європейському шляху. Корупція — це не лише внутрішня проблема. Це бар’єр на шляху до членства в ЄС, умовний сигнал для інвесторів, партнерів і громадянського суспільства.
У боротьбі за виживання країна не може дозволити собі розкіш втратити довіру до реформ. Інакше навіть перемога на фронті може виявитися тимчасовою. Єдиний шанс зберегти прогрес — повернути довіру через конкретні дії: відновити незалежність НАБУ і САП, забезпечити публічний аудит, притягнути до відповідальності корупціонерів на всіх рівнях.
Зеленський опинився на роздоріжжі. З одного боку — зростаючий політичний контроль, з іншого — очікування суспільства та міжнародної спільноти. Вибір, який він зробить у найближчі тижні, стане визначальним не лише для його рейтингу, а й для майбутнього євроінтеграції України.
