Український президент Володимир Зеленський назвав систематичні порушення повітряного простору країн НАТО російськими дронами небезпечними тестами на міцність Альянсу. На його думку, Москва уважно відстежує реакцію європейських урядів, шукаючи ознаки слабкості, страху ескалації та готовності заплющувати очі на провокації заради уявного спокою.
Європейські союзники вже давно говорять про гібридну війну, яку Росія веде проти Заходу паралельно з відкритою агресією проти України. Йдеться не лише про дрони та ракети, а й про диверсійні групи, кібератаки на інфраструктуру, дезінформаційні кампанії, підтримку радикальних сил і втручання у вибори. Кремль усе це заперечує, звинувачуючи НАТО у бажанні конфлікту.
Усередині НАТО триває дискусія, як реагувати на такі виклики. Частина країн наполягає: Москва розуміє лише мову сили та чіткі «червоні лінії». Інші побоюються, що жорстка відповідь на провокації може призвести до прямого зіткнення між Росією та Альянсом, а отже – до ризику ядерної ескалації, якої європейські суспільства найбільше бояться.
Зеленський критикує надмірно обережну позицію частини європейських еліт. За його словами, «інтелектуальні відповіді», які обирає Європа, Росія читає виключно як слабкість. У результаті Кремль не сприймає дипломатичні сигнали як стримування, а бачить у них запрошення розширювати гібридну агресію – від атак дронами до операцій впливу.
Порушення повітряного простору дронами Зеленський називає системними «пробами пера» Кремля. Кожен політ БпЛА над територією члена НАТО – це тест: чи буде збитий дрон, як швидко спрацює ППО, чи пролунає політична нота, і найголовніше – чи буде готовність посилити військову присутність та санкції. Відповідь Європи формує для Путіна карту допустимого.
Паралельно Кремль через речника Дмитра Пєскова просуває власний наратив: ніби Україна та Європа помиляються, вірячи у можливість української перемоги. Пєсков називає це «найглибшою оманою», стверджуючи, що ситуація на фронті нібито погіршується саме для Києва, а позиції російської армії щодня зміцнюються. Так Кремль намагається деморалізувати суспільства Заходу.
Москва декларує бажання «якнайшвидшого завершення конфлікту», але одночасно повторює: війна закінчиться лише тоді, коли Росія досягне своїх початкових цілей. До них Кремль відносить визнання окупованих територій, відмову України від членства в НАТО, фактичну демілітаризацію та особливий статус для проросійського населення. Фактично йдеться про знищення українського суверенітету.
Київ наполягає: це не компроміс, а програма ліквідації української державності та частина ширшого імперського проєкту, який зачіпає Балтію, Балкани та весь пострадянський простір. Українське керівництво вважає, що якщо Росія не програє в Україні, наступним етапом стане розхитування безпеки НАТО на східному фланзі, включно з ядерними погрозами та енергетичним шантажем.
Зеленський визнає, що ситуація на фронті надзвичайно важка для Збройних сил України. Водночас він наголошує: для українців це оборона власного дому, а для Путіна – політичний проєкт, у якому результат треба «продати» російському суспільству як доказ домінування Росії. Саме невідповідність обіцяних «перемог» реальним результатам штовхає Кремль до нових гібридних операцій.
Путін, за оцінкою українського президента, опинився у пастці власної риторики. Він радикалізував громадську думку, пообіцяв швидку «спецоперацію» та геополітичний реванш, але не зміг досягти ні Києва, ні стрімкого розпаду української держави. Тепер йому потрібні хоч якісь видимі успіхи – на фронті, в енергетиці, у кіберпросторі, на виборах у країнах Заходу.
Саме тому Україна бачить у масованих ударах дронами, атаках по енергетичній інфраструктурі, кібератаках на Німеччину, Британію чи Францію елементи єдиного гібридного фронту. Будь-який збій у роботі залізниці, банків чи енергосистеми ЄС Кремль намагається використати як доказ безпорадності НАТО та аргумент на користь «переговорів на умовах Росії».
Окремий вимір гібридної війни – втручання у виборчі процеси. Зеленський попереджає про спроби Росії вплинути на політичний вибір європейських суспільств, просуваючи до влади крайні праві або відверто проросійські сили. Через фінансування, медійну підтримку та дезінформацію Кремль прагне сформувати у Європі уряди, «ідеологічно ближчі до сьогоднішнього Путіна».
У цьому контексті Україна стає не лише об’єктом військової агресії, а й головним щитом Європи у гібридній війні. Фізичні бойові дії зосереджені на українській території, але кібератаки, інформаційні операції та політичне втручання вже давно вийшли за межі українського кордону. Київ наполягає: без чіткої стратегії стримування Росії НАТО ризикує опинитися в ситуації повзучої поразки.
Для Альянсу ключовим викликом стає пошук балансу між уникненням прямого зіткнення та демонстраціцією рішучості. Посилення ППО, інтегровані системи контролю повітряного простору, жорсткіші правила реагування на порушення дронами, а також спільна кібероборона можуть стати відповіддю, яка не перетинає ядерних «червоних ліній», але чітко сигналізує Кремлю межі допустимого.
Не менш важливий фронт – інформаційний. Європейські демократії змушені навчитися діяти активніше: інвестувати у протидію дезінформації, посилювати прозорість фінансування політичних партій, регулювати онлайн-платформи без шкоди свободі слова. Інакше гібридна війна Путіна з підривом довіри до інституцій та поляризацією суспільств і надалі працюватиме на послаблення НАТО.
Для України ж ставка максимально висока. Вона не лише відбиває ракетні удари й атаки дронів, а й доводить союзникам: слабкі, запізнілі рішення Захід платить зростанням загрози для власної безпеки. Затягування з постачанням систем ППО, далекобійної зброї та підтримки енергосектору робить гібридну війну Кремля дешевшою і вигіднішою для Москви.
Росія ж, не маючи вирішального прориву на фронті, логічно зміщує акцент у бік гібридних інструментів. Там, де танки й артилерія не можуть показати швидкої перемоги, Кремль намагається компенсувати це ракетами по ТЕЦ, проникненням у мережі, тиском на виборців у країнах НАТО. Це дешевше, менш ризиковано і дає потрібну картинку «успіхів» для внутрішнього споживача.
Підсумок попередження Зеленського простий, але жорсткий: Європу й США зараз тестують. Кожен дрон над кордоном НАТО, кожна кібератака на міністерство, кожна кампанія дезінформації – це вимірювач того, скільки слабкості Кремль ще може собі дозволити побачити. Від того, як саме НАТО відповість на ці тести сьогодні, залежатиме, чи ризикне Путін завтра піти далі.
Якщо реакція Альянсу й надалі буде обмежуватися обережними заявами та мінімальними кроками, Росія сприйме це як запрошення до розширення гібридної війни. Якщо ж НАТО зможе поєднати військове стримування, кіберзахист, енергетичну безпеку та політичну єдність, у Кремля стане значно менше можливостей нав’язувати свої наративи. Україна вже платить найвищу ціну за цей вибір, Європа лише підходить до його усвідомлення.
