Президент Володимир Зеленський приїхав до Брюсселя в момент, коли для України гроші перестали бути «економікою» і стали частиною оборони. Його меседж до лідерів ЄС був прямим: рішення щодо заморожених російських активів уже лежить на столі, і це не лише фінансовий інструмент, а морально виправданий крок відповідальності держави-агресора.
Зеленський фактично поставив питання руба: якщо Євросоюз не дозволить використати заморожені кошти РФ у форматі кредиту, Україна буде змушена суттєво скоротити виробництво дронів. У воєнній логіці це звучить як попередження про ослаблення одного з головних асиметричних інструментів, який компенсує нестачу боєприпасів і допомагає стримувати російський тиск.
Дрони в цій історії — не деталь і не «технологічний тренд», а нова промислова база війни. Виробництво безперервне, потребує компонентів, ліній складання, оплати праці та стабільних ланцюгів постачання. Коли Зеленський каже «доведеться різко зменшити», він говорить про падіння темпу бойових можливостей, а не про бухгалтерську економію.
Паралельно Зеленський апелював до зимового фактора і систем ППО. Питання «чим пережити зиму» у його риториці завжди означає дві речі: захист енергетики від ракет і забезпечення населення базовими умовами. Тому запит на ракети для Patriot звучить як конкретний сигнал: без повітряного щита фінансові пакети не замінять оборону.
У Брюсселі він також визнав неприємну реальність: не всі європейські лідери підтримують механізм, у рамках якого союзники України купують американську зброю після того, як адміністрація Трампа зупинила допомогу. Це важливий штрих, бо показує, що ЄС одночасно бореться і з війною, і з внутрішньою політикою, і з новими правилами гри з боку США.
Ключова перепона — Бельгія. Саме там зосереджена значна частина заморожених російських активів, і Брюссель боїться юридичних та фінансових ризиків у разі російської відповіді. Зеленський, за матеріалом, вів приватну розмову з бельгійським прем’єром Бартом Де Вевером, намагаючись зняти головний страх: що хтось один «підпише» під себе всю відповідальність.
Насправді це і є серцевина конфлікту в ЄС: всі хочуть допомогти Україні, але кожен уряд має внутрішній ліміт ризику. Використання заморожених активів РФ — політично привабливе, бо перекладає фінансову вагу на агресора, але юридично складне, бо створює прецедент і може викликати ланцюг судових позовів.
Росія це відчуває і працює на випередження. Путін напередодні обрушився на європейських політиків образливою лексикою і зробив акцент на тому, що США нібито змінили курс, а Європа — ні. Це не просто хамство: це спроба розколоти ЄС на «обережних» і «рішучих», а також зіграти на настроях частини еліт, які хочуть повернути «business as usual».
У тому ж контексті Путін згадав «зародковий прогрес» у відносинах із Вашингтоном і натякнув, що з Європою такого не буде, доки не зміняться лідери. Це психологічний тиск: Кремль формує очікування, що ЄС має або поступитися, або готуватися до довгої конфронтації.
Зеленський у Брюсселі, по суті, просив ЄС не ховатися за процедурою. Його фраза про «одне з найбільш морально виправданих рішень» — це спроба перевести дискусію з технічної площини у площину справедливості: Україна не повинна програвати через те, що юридичні механізми складні, тоді як агресор зберігає свої гроші замороженими і використовує час.
Водночас він окреслив і політичні «мінні поля» в переговорах зі США щодо можливого врегулювання. Немає домовленості про майбутній статус Запорізької АЕС під окупацією і немає згоди на російську вимогу, щоб Україна відступила з територій Донбасу, які контролює Київ. Це показує, що «мирний трек» не є швидким і що фронтова реальність буде визначати темп рішень.
Для ЄС використання заморожених активів РФ — питання не лише грошей, а й стратегічної суб’єктності. Якщо Європа не знаходить механізму, вона змушена фінансувати Україну боргом і бюджетом, а це підсилює внутрішню втому, дає козир популістам і створює залежність від політики США. Якщо ж механізм буде створено, ЄС вперше покаже, що здатен конвертувати санкційний режим у реальну компенсацію збитків.
Для України ставка ще жорсткіша. Дрони, ППО, зима, енергетика — це короткий горизонт виживання. Заморожені російські активи, репарації Росії і довгострокове фінансування — це горизонт відбудови і здатності тримати фронт роками. Якщо перший горизонт «ламається», другий стає недосяжним.
Путін, у свою чергу, намагається перетворити активи РФ на табу: залякати Європу судами, підірвати довіру до євро, переконати треті країни, що їхні резерви теж під загрозою. Зеленський намагається зробити протилежне: довести, що саме бездіяльність створює більший ризик, бо перемога Росії буде дорожчою для Європи, ніж будь-який юридичний спір.
Реальний вибір для ЄС простий і неприємний. Або знаходити юридично чистий механізм, який дозволяє використовувати заморожені російські активи для фінансування оборони України і стабільності бюджету, або готуватися до того, що підтримка триматиметься на позиках, а політична втома зростатиме щомісяця.
На 2026 рік прогноз теж прямий: якщо активи РФ залишаться лише «замороженими» без конверсії у фінансовий ресурс, Кремль отримає час і шанс торгуватися. Якщо ж ЄС перейде до реального інструменту, це змінить баланс: агресор почне платити за війну не лише санкціями, а й грошима, які вже лежать у європейській юрисдикції.
