Для українського фермера Сергія Рибалка війна вже одного разу змінила географію бізнесу: після російського вторгнення він втратив дві третини земель на півдні країни. Тепер проблема інша. Урожай є, але продати його дедалі важче — зерносховище майже заповнене, покупців мало, а експорт через Чорне море різко скоротився.
Ситуація особливо небезпечна через календар. Збирання пшениці перебуває на піку, а вже наступного місяця розпочнеться кукурудзяна кампанія. Україна очікує близько 60 млн тонн зерна — майже стільки ж, як торік. Проте хороший урожай за відсутності каналів збуту перетворюється з переваги на фінансове навантаження.
У перші два тижні серпня український зерновий експорт упав на 75% порівняно з минулим роком. До нової хвилі російських атак країна щомісяця відправляла через Чорне море близько 4–5 млн тонн аграрної продукції. Для держави, де сільське господарство формує близько 60% експортних доходів, це вже макроекономічна проблема.
За оцінкою Дейком, нинішня криза небезпечніша за просту втрату частини валютної виручки. Блокада одночасно тисне на три ланки аграрного циклу: зупиняє експорт, обвалює внутрішні ціни та позбавляє виробників обігових коштів, необхідних для наступної посівної. Саме третій ефект може виявитися найдовшим.
Парадокс полягає в тому, що світовий ринок реагує на ризик дефіциту зростанням котирувань, а український — падінням. Коли зерно не може вийти з країни, воно накопичується всередині. Пропозиція перевищує можливості локального ринку, і фермери змушені продавати значно дешевше, навіть якщо глобальна ціна рухається у протилежному напрямку.
Для частини культур внутрішня ціна вже опустилася нижче собівартості виробництва. Реальний прибуток зберігається переважно там, де зерно все ж вдається експортувати. Для господарств, що мають кредити, орендні платежі, зарплати та витрати на паливо, така модель означає швидке виснаження ліквідності.
Рибалку під час жнив потрібно близько 20 млн гривень щомісяця, щоб обслуговувати борги, платити працівникам і купувати дизель. Після 2022 року він уже позичав значні кошти для відновлення бізнесу. Тепер частину ранньої пшениці довелося продати дешево лише для того, щоб отримати гроші на кілька днів польових робіт.
Це і є головна небезпека для агросектору: зерно на складах ще не означає грошей на рахунках. Поки продукція не продана, фермер не може профінансувати підготовку ґрунту, закупити насіння, добрива, пальне або виплатити зарплату. Через кілька місяців нинішня експортна криза може перетворитися на скорочення площ під урожай 2027 року.
Україна вже проходила через подібний шок у 2022 році. Тоді морські порти були заблоковані, а загроза глобальної продовольчої кризи привела до створення міжнародного механізму експорту зерна через Чорне море. Після виходу Росії з домовленості у 2023 році Київ організував власний коридор уздовж західного узбережжя через акваторії Румунії та Болгарії.
Цього разу проблема полягає в інтенсивності ударів. У липні та на початку серпня Росія здійснила понад 70 атак на українську портову інфраструктуру та 62 удари по суднах. Морський маршрут, який Україна поступово відновила попри війну, знову опинився під системним тиском.
Москва заявляє, що атакує військову інфраструктуру, логістику та судна, пов'язані з транспортуванням озброєння. Для української економіки незалежно від цих заяв результат практичний: страховий ризик зростає, судноплавство ускладнюється, а обсяги експорту падають саме тоді, коли аграрний сектор найбільше потребує вивезення нового врожаю.
Український фермер Сергій Рибалко показує зерна пшениці всередині сховища на тлі нападу Росії на Україну, Житомирська область, Україна, 7 серпня 2026 року — Валентин Огіренко
Замінити Чорне море цього разу буде складніше, ніж чотири роки тому. На початку вторгнення частину потоків вдалося переорієнтувати на залізницю, автомобільні переходи та дунайські порти. Тепер кожен із цих маршрутів має власне обмеження.
Відносини з Польщею ускладнилися через протести місцевих фермерів проти дешевшої української продукції. Торговельний режим із Європейським Союзом став жорсткішим. Низький рівень води в Дунаї скорочує пропускну спроможність річкового експорту, а російські удари по залізничній інфраструктурі підвищують ризики для сухопутної логістики.
Так Україна стикається не просто з блокадою одного маршруту, а з одночасним звуженням кількох альтернатив. Саме тому нинішня ситуація може мати наслідки не менші, ніж перша морська криза 2022 року, навіть попри накопичений досвід обходу російських обмежень.
Додатковою проблемою стає зберігання. За оцінками уряду, дефіцит потужностей для зерна може сягнути 11 млн тонн. Партнерів уже просять допомогти спеціальними герметичними рукавами для тимчасового зберігання безпосередньо в господарствах.
Таке рішення дозволяє виграти час, але не вирішує економіку врожаю. Зерно може зберігатися роками за належних умов, однак кредити, зарплати й пальне потрібно оплачувати зараз. Для фермерів головним дефіцитом стають не квадратні метри складів, а живі гроші.
Національний банк оцінює втрати валютних надходжень України через блокаду приблизно у $2,5 млрд до кінця року. Аграрні об'єднання попереджають ще приблизно про $3 млрд потенційних втрат виробників через дорожчу логістику та зниження цін.
Для воєнної економіки це подвійний удар. Менше аграрного експорту означає менше валюти, слабший торговельний баланс і додаткове навантаження на бюджет. Одночасно держава змушена підтримувати сектор кредитними програмами та дешевшим фінансуванням, щоб не допустити масових зупинок господарств.
Уряд уже розширив доступ фермерів до державних кредитів, спростив окремі вимоги та знизив ставки за позиками на обіговий капітал. Але навіть пільговий кредит не вирішує проблему, якщо немає впевненості, що вирощений урожай можна буде продати за ціною, яка покриває витрати.
Наслідки виходять далеко за межі України. Країна забезпечує приблизно 6% світових поставок пшениці та близько 11% кукурудзи. Особливо залежними від чорноморського зерна залишаються держави Африки та Близького Сходу, де перебої з імпортом швидше перетворюються на інфляцію та дефіцит продовольства.
Цього року ризики накладаються один на один: війна в Україні, нестабільність на Близькому Сході, рекордна спека та дорожча логістика. Тому навіть локальний збій у чорноморських поставках має глобальний ціновий ефект, особливо для країн, де продовольство займає велику частку споживчих витрат.
Український агросектор уже заплатив за війну величезну ціну. Загальні втрати з 2022 року перевищили $90 млрд, а площа оброблюваних земель скоротилася майже на чверть через окупацію, мінування, обстріли та проблеми зі зрошенням.
Тепер до фізичної втрати землі додається економічна пастка: урожай може бути кращим, ніж торік, але його ціна для самого виробника — нижчою. У Харківській області фермери вже описують ситуацію, коли пшениці майже вдвічі більше, а ціна майже вдвічі менша.
У короткостроковій перспективі головне завдання України — відновити достатній обсяг морського експорту або знайти реальні сухопутні заміни. Але стратегічно питання ширше: аграрний сектор має пережити не лише цей урожай, а й профінансувати наступний.
Якщо восени фермери скоротять посів озимої пшениці, ріпаку та інших культур, нинішня блокада проявиться вдруге — вже у 2027 році, коли країна збиратиме менший урожай. Тоді тимчасова логістична криза перетвориться на скорочення самого виробництва.
Саме тому заповнені українські елеватори сьогодні є не ознакою достатку, а попередженням. Урожай, який неможливо вивезти, швидко стає фінансовою проблемою; фінансова проблема — загрозою посівній; а зірвана посівна — ризиком для продовольчого ринку далеко за межами України.
