За інформацією обізнаних джерел, саме після цього контакту було погоджено початок воєнної операції проти Ірану, що докорінно змінила геополітичну ситуацію в регіоні та спричинила нову хвилю напруження у світі.
Розмова, що змінила хід подій
23 лютого президент США Дональд Трамп і прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу провели телефонну розмову, яка, за даними кількох джерел, стала визначальною для подальших рішень Вашингтона і Єрусалима. Саме тоді ізраїльський лідер передав американській стороні чутливу розвідувальну інформацію, що відкривала унікальне вікно можливостей для удару по вищому керівництву Ірану.
Йшлося про заплановану зустріч верховного лідера Ірану разом із ключовими радниками в одному місці в Тегерані в суботу вранці. Така концентрація політичної та військової верхівки країни означала шанс завдати одночасного удару по центру ухвалення рішень. Для стратегів у Вашингтоні та Єрусалимі це виглядало як момент, який може більше не повторитися.
Інформацію, отриману від ізраїльської сторони, згодом підтвердило ЦРУ. Це стало важливим фактором для остаточного формування позиції Білого дому. Підтверджені розвіддані, на думку американських посадовців, знімали ключові сумніви щодо достовірності відомостей.
Водночас рішення не було імпульсивним. За словами джерел, США та Ізраїль розглядали можливість удару ще за тиждень до визначеної дати. Проте операцію відклали через розвідувальні та оперативні причини, серед яких називали несприятливі погодні умови та потребу уточнення деталей.
Ця пауза лише посилила напругу. Вона перетворила очікування на нервовий марафон, у якому кожна година могла змінити розклад сил. У кулуарах ішлося про надзвичайну складність операції, її багаторівневий характер та високі ставки для обох союзників.
Дипломатія, що зайшла в глухий кут
Паралельно із підготовкою воєнного сценарію тривали дипломатичні зусилля. Того ж дня, коли відбулася розмова Трампа і Нетаньягу, спеціальні посланці американського президента — Джаред Кушнер та Стів Віткофф — контактували з Женеви після кількагодинних переговорів з іранською стороною.
Вони доповіли, що дипломатія з Тегераном не дала результатів. Перемовини, які мали на меті знизити градус протистояння, завершилися без прориву. За словами джерел, позиції сторін залишилися несумісними, а атмосфера — напруженою.
Деякі співрозмовники припускали, що переговори могли бути частиною ширшої стратегії — способом відвернути увагу Ірану від нарощування військової присутності США в регіоні. Інші ж наполягали, що дипломатичний трек був щирим, але з самого початку приреченим через взаємну недовіру.
Особливої гостроти ситуації додала заява Стіва Віткоффа про те, що іранські представники під час переговорів вихвалялися потенційною можливістю створення 11 ядерних бомб. Ці слова стали тривожним сигналом для американського керівництва і зміцнили переконання, що час для рішучих дій настав.
У результаті Дональд Трамп, за свідченнями американських посадовців, ухвалив навмисне рішення не акцентувати увагу на Ірані у своїй щорічній промові перед Конгресом. Така стриманість мала стратегічну мету — не насторожити іранське керівництво раніше часу і не змусити його змінити плани чи піти в підпілля.
Остаточний наказ і нова фаза конфлікту
Після отримання доповідей від розвідки та дипломатів президент США дійшов висновку, що розвідувальна інформація є надійною, а дипломатичні можливості вичерпані. У п’ятницю о 15:38 за східним часом було віддано остаточний наказ про атаку.
Цей момент став точкою неповернення. Відтоді події почали розгортатися за воєнним сценарієм. Координація між США та Ізраїлем досягла піку, адже операція вимагала безпрецедентної синхронізації дій, точності й швидкості.
Рішення про удар по Ірану стало не лише військовим кроком, а й політичним сигналом. Воно продемонструвало готовність двох союзників діяти спільно у відповідь на загрози, які вони вважають екзистенційними. Водночас цей крок різко підвищив ризики масштабної ескалації.
Близький Схід знову опинився на межі великого протистояння. Події, що розпочалися з телефонної розмови, переросли у фазу відкритої конфронтації, наслідки якої можуть впливати на глобальну безпеку роками.
Історія цього рішення — це історія про складний вибір між дипломатією і силою, про довіру до розвідки та про страх перед ядерною загрозою. Вона показує, наскільки крихким є баланс у світі, де одна розмова на найвищому рівні здатна змінити долю цілих регіонів.
