За словами Бессента, одним із таких кроків може стати часткове зняття санкцій з іранської нафти, яка вже перебуває в морі. Йдеться приблизно про 140 мільйонів барелів. Фактично адміністрація хоче використати сам іранський ресурс проти Ірану, щоб збити ринкову напругу на час продовження військової кампанії.
Міністр також допустив, що Сполучені Штати можуть вдатися до нового вивільнення нафти зі свого стратегічного резерву. Таким чином Вашингтон намагається не допустити різкого стрибка цін на пальне та інші товари, який може вдарити по американській економіці й споживачах ще до завершення конфлікту.
Заява Бессента показує, що для Білого дому війна з Іраном дедалі тісніше пов’язується не лише з воєнною стратегією, а й з економічною стабільністю всередині США. Адміністрація визнає, що бойові дії вже мають прямий вплив на ринок енергоносіїв, а отже й на інфляцію, транспортні витрати та політичні настрої виборців.
Паралельно у Пентагоні прозвучали нові оцінки щодо військової ситуації. Голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн заявив, що Іран усе ще зберігає певну здатність атакувати американські та союзницькі об’єкти в регіоні, включно з нафтовою інфраструктурою. Це означає, що енергетичні ризики залишаються не теоретичними, а цілком реальними.
Кейн наголосив, що Іран увійшов у цю війну з великим арсеналом озброєння. Саме тому, за його словами, американські сили продовжують діяти агресивно та наполегливо, завдаючи ударів по іранських майданчиках запуску ракет і безпілотників. Особливу увагу США приділяють районам уздовж узбережжя біля Ормузької протоки.
Вашингтон фактично визнає, що контроль над зоною Ормузької протоки став одним із центральних елементів поточної кампанії. Ця водна артерія має критичне значення для глобального енергетичного ринку, а будь-яке блокування чи дестабілізація одразу провокують нервову реакцію ринків і урядів у різних частинах світу.
Втім, попри численні брифінги, американське військове керівництво досі не дає чіткої відповіді на головне питання: скільки ще триватиме війна і за якими критеріями Вашингтон визначить її завершення. І міністр оборони Піт Гегсет, і генерал Кейн уникають конкретних термінів, обмежуючись загальними заявами про прогрес операції.
Гегсет прямо сказав, що саме президент вирішуватиме, коли буде досягнуто необхідного результату для забезпечення безпеки американців. Така риторика лише підкреслює, що навіть усередині адміністрації воєнні цілі формулюються доволі гнучко, а публічне пояснення кінцевої мети конфлікту залишається розмитим і змінюваним.
На цьому тлі глава Пентагону продовжує демонструвати впевненість у перевазі США. Він заявив, що американська кампанія просувається за планом, а Сполучені Штати, за його словами, «перемагають рішуче і на власних умовах». Водночас він назвав дискусії про перебіг війни та ризик її розширення на весь регіон лише «шумом».
Однак така впевнена тональність не приховує того, що конфлікт уже має свою ціну для самих США. Напередодні Дональд Трамп, Піт Гегсет і Ден Кейн відвідали базу Довер, де зустрічали тіла шести американських військовослужбовців, загиблих після зіткнення двох літаків-заправників KC-135 над західним Іраком. Загальна кількість американських втрат у війні зросла до 13.
Гегсет заявив, що родини загиблих закликали Вашингтон «довести справу до кінця» і не зупинятися, поки завдання не буде виконане. Така публічна апеляція до жертви військових має не лише емоційне, а й політичне значення: адміністрація прагне показати, що відступ після вже понесених втрат виглядав би як прояв слабкості.
Водночас Пентагон повідомляє про продовження атак не лише по території Ірану, а й по проіранських угрупованнях в Іраку. Це підтверджує, що війна давно вийшла за межі двостороннього зіткнення і поступово набуває рис ширшого регіонального конфлікту, в якому одночасно задіяні держави, проксі-сили та критична енергетична інфраструктура.
За словами генерала Кейна, американська авіація просувається дедалі глибше на іранську територію, знищуючи морські дрони, ракети та пускові установки біля узбережжя. Такі удари мають послабити здатність Тегерана тиснути на морські маршрути й нафтові потоки, але водночас підвищують ризик нових відповідних атак на союзників США.
Окрему увагу привернула й жорстка риторика Гегсета щодо внутрішньої інформаційної політики. Під час виступу він знову атакував журналістів, яких вважає недостатньо патріотичними у висвітленні війни. Крім того, він зробив і відверто релігійне звернення, закликавши американців молитися за військових «на колінах» і «в ім’я Ісуса Христа».
Такі заяви демонструють, що адміністрація намагається формувати навколо війни не лише стратегічний, а й ідеологічний каркас. Конфлікт подається як питання національної рішучості, моральної витривалості та історичної місії, хоча при цьому конкретні критерії успіху для суспільства все ще не сформульовані зрозуміло й однозначно.
Ще одним важливим сигналом стало повідомлення з Лондона. За даними британського чиновника, група військових планувальників Великої Британії прибула до США, щоб допомогти розробити план відкриття Ормузької протоки. Їх направили до Центрального командування США на базі МакДілл у штаті Флорида, де координуються ключові операції в регіоні.
Цей крок свідчить, що питання судноплавства через Ормузьку протоку виходить на передній план міжнародної безпеки. Дональд Трамп раніше публічно критикував Британію за недостатньо активну участь у зусиллях із розблокування цього маршруту. Прем’єр Кір Стармер натомість наголошував, що найкращим способом розв’язання кризи має бути деескалація, а не нове розширення війни.
На тлі цих подій Білий дім опиняється між двома фронтами. З одного боку, адміністрація прагне показати військову твердість і готовність посилювати удари по Ірану. З іншого — вона змушена шукати термінові економічні рішення, щоб не допустити стрибка цін на нафту, який може перетворити зовнішню війну на внутрішню політичну проблему.
Саме тому ідея використати іранську нафту, яка вже перебуває в морі, виглядає не лише як антикризовий захід, а й як частина ширшої логіки цього конфлікту. Вашингтон хоче одночасно послаблювати Іран військово, тиснути на нього економічно і водночас не дозволити глобальному нафтовому ринку зруйнувати американський розрахунок на керовану війну.
Отже, нинішня фаза конфлікту дедалі виразніше показує: війна з Іраном для США вже є не лише воєнною операцією, а комплексною кризою, де зливаються бойові дії, енергетичні ризики, втрати серед військових, тиск на союзників і страх перед економічними наслідками. І чим довше триває кампанія, тим важче Вашингтону буде втримати контроль над усіма цими вимірами одночасно.
